Що дасть Києву військово-промисловий альянс з Анкарою
Візит до Анкари секретаря Ради національної небезпеки і оборони України Олександра Турчинова, в програмі якого були переговори з директором Секретаріату оборонної промисловості Турецької Республіки Ісмаїлом Демиром, а також поїздки на великі оборонні підприємства (Asеlsan і Roketsan) можна вважати логічним продовженням підписаного минулої весни великого угоди про співпрацю двох країн в оборонній сфері, параметри якого досі детально не описані. Але виходячи з потреб України і Туреччини і вже наявних домовленостей, йдеться насамперед може йти про спільні проекти в ракетобудуванні.
Як вже писала "ДС", ще в 2006 р. дніпропетровське КБ "Південне" і турецький науково-технічний центр TUBITAK Uzay уклали угоду про участь українського підприємства у створення ракетного полігону і космічного центру Туреччини. До останнього часу турецька сторона не форсувала цей проект, щоб не дратувати північного сусіда. Однак після анексії Криму Росією та можливого розміщення там ядерної зброї, а також з початком повітряної операції РФ в Сирії і загострення російсько-турецьких політичних і економічних відносин, ситуація докорінно змінилася.
Ще в минулому році Анкара активізувала будівництво космодрому і одразу двох військових ракетних полігонів. Наші ракетобудівники давно із заздрістю дивляться на фінансові можливості чорноморського сусіда (один тільки обсяг ВВП Туреччини вчетверо перевищує український) і розглядають його як одного з основних партнерів по реалізації ракетно-космічних проектів. Це стосується як спільної розробки і виробництва ракет-носіїв малого класу, які могли б запускатися не тільки з суші, але і з плавучої платформи, що базується в Чорному морі, так і спільного виробництва супутників. Раніше фахівці КБ "Південне" вже передали турецьким колегам технології виробництва супутникових двигунів, яким комплектувався перший турецький мікросупутник Rasat.
Одним з амбітних, але і дуже дорогих проектів, який фахівці КБ "Південне" сватали турецьких колег, був проект Black Sea — двоступенева повітряно-космічна система "Сура" для запусків космічних апаратів менше 300 кг, яку можна використовувати і для знищення супутників і літаків супротивника. В даний час подібна зброя є лише у розпорядження США — безпілотний орбітальний літак Boeing X-37.
Українські ракетобудівники, що брали участь у програмі запусків секретного радянського апарату БОР ("безпілотний орбітальний ракетоплан", попередник "Бурана"), ще 10 років тому заговорили про можливість об'єднання зусиль країн Чорноморського регіону в будівництві подібних ракетопланів, що поєднують достоїнства авіаційної і ракетної техніки. Раніше такий проект вважався явно непідйомним навіть для зростаючої і амбітної турецької економіки. Але зараз, коли військово-політична ситуація в Причорноморському регіоні загострилася, турецькі військові вже не так скептично дивляться на таку можливість.
Після загострення відносин з РФ у обох країн цілком можна говорити і про можливості спільного виробництва оперативно-тактичних ракетних комплексів. Україна має довгу і поки безрезультатну історію створення власного оперативно-тактичного ракетного комплексу "Сапсан", на розробку якої було витрачено в загальній складності понад 200 млн грн. Під час президентства Віктора Януковича проект був закритий міністром оборони Павлом Лебедєвим з-за нібито неефективного витрачання виділених на неї коштів. Але в минулому році він був відновлений під назвою ОТРК "Грім". Після чого генеральний конструктор-генеральний директор КБ "Південне" Олександр Дегтярьов заявив, що випробувати дослідний зразок і почати поставки ОТРК в українську армію "Південне" та його суміжники (близько 50 українських підприємств) могли б уже в 2018 р. Природно, за умови своєчасного фінансування з боку держави.
Одними лише ракетними технологіями коло спільних інтересів Києва та Анкари не обмежується. І мова може йти не стільки про продаж Анкарі готової техніки, скільки про її спільному виробництві або комплектації елементами, купленими один у одного. Стратегія розвитку оборонної промисловості Туреччини полягає в купівлі ліцензій на випуск військової техніки і розміщення виробництва на своїй території. Ще в 70-80-ті роки минулого століття, незважаючи на трирічний період міжнародних санкцій, введених за окупації Північного Кіпру, Анкара з допомогою іноземних фахівців серйозно наростила можливості з виробництва стрілецької зброї, бронетанкової техніки та авіації. У тому числі за допомогою американських компаній General Dynamics і Lockheed Martin турки опанували ліцензійне виробництво літаків F-16, навчально-тренувальних літаків, а також катерів берегової охорони і підводних човнів.
В останнє десятиліття помітно посилився інтерес Туреччини до виробництва електронних систем і ракетної техніки. Що загалом-то й відбилося на географії відвідування Турчиновим підприємств турецького ВПК. Заснована в 1975 р. Фондом турецької армії компанія Aselsan є основним виробником електроніки та електронних систем військового призначення, у тому числі систем зв'язку, наведення, засобів радіоелектронної боротьби, авіоніки і оптичних приладів подвійного призначення. Roketsan, одним з акціонерів якої є Aselsan, спеціалізується на виробництві оперативних ракетних комплексів (J-600T Yildirim), систем залпового вогню (T-122 Sakarya і T300 Kasirga) і боєприпасів до них, авіаційних ракет (Mızrak-U) та іншої техніки. Свої напрацювання в цих областях мають і українські підприємства. Тому співпраця України і Туреччини буде вигідно обом країнам.