Власність зобов'язує. Чому українці ніколи не будуть мати "нормальних" комунальних послуг
На нього є проста (хоча доволі неприємна відповідь) - ніколи. Принаймні доти, доки українці не визначаться, що вони збираються робити з своєю власністю і не дадуть собі з нею раду. Йдеться навіть не про якісь там складні речі, комунальну власність, управління майном держави, ні. Всього лишень про давнім-давно приватизовані або куплені квартири.
Квартири ці не в полі, не в лісі, не на хуторі, це частина будинку. Нормальні власники, не позбавлені здорового глузду, малі б ним керувати. Чому? Бо будинок це гроші. А якщо це будинок у столиці (чи бодай у обласної центрі), то це величезна купа грошів. І якщо цим не займаєтеся ві, то буде хтось інший. У кращому випадку ЖЕК. У гіршому, тієї кому вистачає сили і нахабності залізти на вашу територію.
Далі ви можете писати скарги, дзвонити на гарячу лінію міністру, спробувати відвоювати свою територію вступивши в рукопашних бій. Результат, звісно, може бути різний.
Найчастіше українець "повиїдає" мозок клеркам з ЖЕКу, пообурююється, що йому не замінили лампочку біля квартири, не помили під'в'їзд, і як найстрашніше, напиши розпачливий пост на фейсбуці.
Як наслідок на виборах переможе в кращому випадку, той хто поремонтує під'в'їзд, або поставити якусь лаву. У гіршому, той хто пообіцяє побороти корупцію і встановити тотальну соціальну справедливість. Далі все піде по колу, як іде останні чверть століття і ніяка революція цьому ходу промов не завадить.
Кого обирати, це, звісно, справа особистого смаку, оскільки ми живемо у вільній країні (принаймні поки що). Але, справа в тім, що можна репетувати донесхочу, обіцяти винести мозок ЖЕКу, погрожувати розстріляти всіх політиків (а також всіх просто поганих людей) і це нічого не дасть. Жити українці будуть або так само погано, як раніше, або навіть ще гірше, доки не усвідомлять одну просту річ - власність визначальна. Більше того, як записано у нашій Конституції - власність зобов'язує (ст. 13). На жаль, український законодавець не написавши, до чого саме...
Зокрема, не вказав, що нею треба керувати та утримувати у доброму стані. Ну і звісно платити за це. Якщо власник, держава, чи місто, то платять вони. А якщо простий українець, то треба залізти до кишені, витягти трудову гривню і заплатити. За ремонт, за дах, за нові труби, вікна і т. д. Більше нікому. Не можеш? Значить, тоді ти не власник, а орендар. Чи просто, як казали при старому режимі "житель" чи як кажуть друзі народу, такий собі "мешканець". Тоді справді можна бігати і обурюватися, що не замінили лампочку, не вивезли сміття.
Чому так? Тому, що на жаль, в Україні ми пожинаємо наслідки історичних помилок. Спочатку в боротьбі за соціальну справедливість українці винищили власників, бо здавалось, що соціалізм дозволить жити краще. Виявилося, що не так зразу. Тім паче, що народним поривом до соціалізму скористалися "добрі" сусіди. Через 70 років, зрозумівши, що втрапили у халепу, українці вирішили дати задній хід, але нікого це не менш "талановито", ніж намагалися розбудувати світле майбуття. На початку 90-х років архітектори української приватизації замість того, щоб дати українцям викупити свої квартири (та й не тільки) їх просто роздали. На дурняк, або як кажуть "на халяву".
Між іншим, у тій же Хорватії, на яку у нас дуже люблять посилатися в плані досвіду протистояння зовнішньому агресору, саме за рахунок приватизації житлового фонду фінансували армію. Так, у такий спосіб хорвати водночас і ставали власниками, і демонстрували як мінімум лояльність до держави. У нас, звісно, все навпаки.
Особливо варто підкреслити, що отримавши від української держави масу майна на дурняк, ніхто з українців і не подумавши сказати дякую. Більше того, всі залишилися невдоволеними. Зрозуміло чому? Ні? Мало. У сусіда більше. Олігархи все забрали. Від розкуркулимо і все стане добре!
Не стані.
Принаймні доти, доки українці не почнуть управляти своєю власністю. Будинками, під'їздами, прибудинковими територіями. Так, це забирає гроші і час. Тарифи від цього не стануть менші, але принаймні ти, як власник, бачиш, на що ти витрачаєш і можеш поміркувати, як зекономити. На жаль, наразі це виглядає, як фантастика. Народна ідея зовсім інша - треба знайті когось, хто цим буде займатися. Тому, на покращення сподіватися не варто...
Дивовижний зсув може відбутися в двох випадках. Або українці раптом почнуть об єднуватися в товариства співвласників і витрачати час, гроші і нерві (від цього, мабуть, найбільше), на управління власним майном. Або поступово, ті, хто не хоче управляти своїм майном порозпродують його, власність сконцентрується в тих хто хоче і може цим займатися. Вони вже якось дадуть собі раду.
І тоді в Україні настане ситуація, як скажімо, в Німеччині, де понад 60% населення винаймає квартири і не морочити собі голову нічим крім орендної платні. Щоправда, таке щастя у нас станеться нескоро. Років за 50. Раніше навряд.
Дуже сумувати з цього приводу не варто. Бути власником нерухомості в Україні зовсім непогано. Чому? По-перше, супроти тих, у кого її нема, можна відчути себе справжнісіньким олігархом. По-друге, не треба особливо заморочуватися проблемами управління будинком, пошуком грошей на ремонт і навіть боргами за комуналку. Головне частіше дзвонити на гарячу лінію, репетувати у фейсбуці, і все буде ок. Боргі - спишуть, під'в'їзд - перед виборами відремонтують, дах також.
При можливості квартиру можна продати, на виручені гроші купити авто і проїхатися по безвізу за кордон. Трохи відпочити. В дорозі можна почитати колонку Юрія Андруховича, який замріяно пише:"Ех, зробив би нам хто-небудь країну під ключ! Ми ж так чудово вміємо відповідати "їхнім" вимогам і стандартам, коли опиняємось на їхній же території. Ми здатні бути зразковими поляками, канадцями та навіть і німцями. Від тільки на своїй території ми ніхто".
Душевний щем українського письменника зрозумілий, але з іншого боку, щоб бути "кимось", треба покинути мріяння про "кого-небудь" хто зробить "державу під ключ", а потратити власний час, гроші на дуже нудну і неприємну роботу. Зокрема, домовитися з сусідами-співвласниками і таки взяти відповідальність за свою власність, ремонті, прибирання і т. д. на собі.
