Чорний бурштин України. Як цивілізувати стихійне старательство
Анонсувавши легалізацію грального бізнесу в Стамбулі, Володимир Зеленський вирішив завдати удару по янтарному бізнесу в Житомирі. Поки жертвами стали представники правоохоронних органів Поліського краю. Вже найближчим часом, висловлюючись фігурами мови білоруського Бацьки, варто очікувати "перетрахивания" районного кадрового складу поліції, СБУ і прокуратури. Чистка торкнеться Житомирську, Рівненську і Волинську області, тобто території, де видобувають сонячний камінь, або здійснюється його контрабанда за кордон, переважно в Польщу.
"Мета життя - видобуток"
"Мета життя - видобуток. Сутність життя - видобуток. Життя харчується життям. Все живе в світі ділиться на тих, хто їсть, і тих, кого їдять. І закон цей каже: їж, або з'їдять тебе самого." Ці слова Джека Лондона як не можна до речі підходять для опису старательского промислу в Поліссі. Втім, ситуація зараз не настільки гостра, як це було в 2012-2015 рр.., коли, різко злетіли світові закупівельні ціни на необроблений бурштин, які й стали основним драйвером зростання незаконного видобутку. Правовий вакуум лише підстьобував темпи тінізації даного виду бізнесу.
На даний момент світові ціни на бурштин різко впали, а правова система в державі дещо зміцнилася. Тобто спостерігається протилежний процес того, що ми спостерігали п'ять років тому. Зараз новий пазл базових умов формування ринкового середовища дає державі непоганий шанс перезавантажити модель ринку на більш прозорою і легальній основі. Хоча, очевидно, про повної детінізації мова поки не йде.
Замість цього, ми спостерігаємо або показне звільнення правоохоронців, ніби проблема нелегального видобутку бурштину впирається в конкретні персоналії, а не системні "якоря", а з іншого - бачимо спробу перетворити бурштиновий бізнес в черговий "національний проект" з фінансовими наслідками "а-ля Каськів". Так, голова Державної служби геології та надр України Олег Кирилюк на зустрічі з президентом запропонував витратити з державної скарбниці приблизно 20-30 млн грн на геологічне вивчення земельних ділянок, на яких можна відкрити легальний промисел. Надалі держава нібито може навіть заробити на продажу спеціальних дозволів на розробку зафіксованих родовищ. Природно, продаючи їх на електронних аукціонах. Наші чиновники чудово навчилися заробляти на "передстартової підготовки". Згадаймо цілу серію "національних проектів" в 2012-2013 рр. На них на стадії проектування були витрачені сотні мільйонів гривень. Приблизно те ж саме пропонують зробити і зараз - продати на електронних торгах геологічні вишукування та спеціальні дозволи. А покупцями повинні будуть виступити старателі з кайлом та мотопомпою. Які краще за будь-геолога знають, де копати.
Що стосується потенційних запасів бурштину в Україні, то в 2005 р. вони оцінювалися Госгеослужбой в розмірі 100 тис. т. В даний час підтверджені запаси становлять 250 тис. т, а якщо взяти до уваги експертні оцінки без відповідних геологічних вишукувань (визначені на підставі прогнозних розрахунків) - понад 600 тис. т. Перевага українських родовищ - невелика глибина залягання, всього від 2 до 8 метрів, що робить їх легкою здобиччю чорних старателів.
Формати бурштинових ринків
На даний момент у світі існує декілька форматів розвитку ринку бурштину. По-перше, інклюзивний - коли держава стимулює видобуток найдорожчих видів, включають залишки комах, при цьому основні поклади більш дешевого бурштинового сировини, в тому числі і так звані родовища молодий смоли, залишаються незачепленими. Инклюзами торгують деякі країни Карибського басейну, до цього методу перейшла і Нова Зеландія. Застосування інклюзивної методу дозволяє продавати лише дорогою бурштин, який коштує в рази дорожче: наприклад інклюзи в Домініканській республіці оцінюються в 20-25 $\грам, а більш давні камені з Лівану доходять і до тисячі. Все залежить від якості вкраплень.
По-друге, торговий формат - видобуток бурштину на виснажених національних родовищах заморожується, і основні операції концентруються в сегменті скупки бурштинового сировини в інших країнах, таких як Україна, і його обробці на власних виробничих потужностях: тут може застосовуватися як звичайна шліфування, так і виробництво готових виробів. Завдяки застосуванню торгового формату рівень доданої вартості в шліфованої бурштині або готових виробах може зрости в 5-7 разів. Ідеальний приклад торгового методу - це Польща, де у Гданську сконцентровані компанії по скупці бурштину в інших країнах, а також шліфувальні потужності, і Китай - де виробляють максимально широку лінійку готових товарів: ювелірних та сувенірних.
По-третє, общинний формат - апробований в Мексиці в неспокійних прикордонних штатах з сильним розвитком сепаратистських рухів, наприклад, в штаті Чьяпас на кордоні з Гватемалою. Тут старі покинуті шахти і родовища передаються під управління місцевих громад. Щось схоже до 2014 р. хотіли зробити і в Україні шляхом заснування місцевих комунальних підприємств. При негативному розкладі даний метод перетворюється або в точки збору на місцях корупційної ренти на користь центру, або в джерела фінансування тих же сепаратистських рухів, з якими він нібито і покликаний боротися.
Нарешті, четвертий формат - утилітарний, коли експорт необробленого бурштину заборонений, а його первинною переробкою займається компанія-монополіст, державна або на умовах приватного партнерства. Приклад часткового застосування формату - РФ, в якій експорт бурштину був заборонений, виняток становило лише переміщення давальницької сировини.
Вже з наведеного вище переліку методів організації бурштинового бізнесу стає зрозумілим, що в Україні застосовується щось своє, особливе, що можна було б назвати "контрабандний метод на умовах державно-політичного партнерства", коли видобуток здійснюється хаотично, без будь-яких дозволів, обробка та виробництво готових виробів майже повністю відсутні, експорт здійснюється у формі контрабанди, а представники центральної влади знімають з цього ринку корупційну ренту за допомогою правоохоронних органів. Тобто практично нічого не змінилося з часів древлян і князя Ігоря, тільки тоді забирали мед і шкури, а зараз доходи від нелегального видобутку сонячного каменю.
Шлях реформи
На даний момент з 600-700 т бурштину в рік, що видобувається в світі, більше 100 т припадає на Україну. У деякі періоди, з урахуванням всіх тіньових джерел, обсяг видобутку у нас виростав втричі, до 300 т, а оборот тіньового ринку становив приблизно $300 млн. Розвитку тіні сприяв зростання світових цін (див. інфографіку).
За оцінками Асоціації Le'amber consortium, різкого зльоту цін на бурштин сприяло зростання попиту на нього. Пропозиція покривало лише 60% потреб. В 2018-2019 роках ситуація змінилася діаметрально: пропозиція перевищила попит на ті ж 60% і не в останню чергу за рахунок контрабанди з України. Таким чином, наші старателі з допомогою неконтрольованої видобутку фактично зрубали сук, на якому сиділи: різке зростання нелегальних поставок обвалив ціни, і в 2019-му на ринку очікують лише 70 т українського бурштину (в основному контрабандним шляхом, за статистикою, офіційний експорт становить 2-3 т у рік).
У Китаї основні котирування формуються на Шанхайській біржі дорогоцінних каменів і нефриту (Shanghai Gems & Jade Exchange). А кількість напівлегальних компаній по переробці Піднебесної зросла за останній час з 300 до 2000. В Європі кількість суб'єктів переробки не змінилося, а стабільність цін на готові вироби підтримується за рахунок експорту, причому 30% йде в Китай, де, в свою чергу, зосереджено 70% світової торгівлі сонячним каменем і 80% потужностей з переробки.
Таким чином, Китай зараз став повновладним господарем бурштинового ринку, потіснивши з нього РФ: він диктує світові ціни на сировину і формує вартість готових виробів. Конкурувати з ним (як пропонують деякі наші чиновники, які ратують за власну переробку) для нас немає жодного економічного сенсу, ні реальних можливостей.
Перш ніж говорити про реформування ринку бурштину в Україні, можна згадати часи золотої лихоманки в США. В Америці ніхто не додумався розробляти за державні кошти геологічні карти для старателів. Тим більше ніхто не намагався їх карати. Роль держави на першому етапі звелася до продажу дозволів на тимчасову розробку родовищ. Тобто влада видавала ліцензію на певний ділянку, а чи є там золото чи ні - це вже залежало від удачі і інтуїції старателя. Він міг вгадати і розбагатіти, а міг і повністю прогоріти. Проводити геологорозвідку за бюджетні гроші для нього ніхто не збирався. А спроби карати старателів і зовсім могли б призвести до другої громадянської війни, якщо б така ідея комусь прийшла в голову.
Отже, потрібно прийняти як даність, що на першому етапі державі доведеться миритися зі стихійною видобутком і шкодою, що наноситься навколишньому середовищу. Будь-яка сировинна лихоманка проходить кілька етапів: 1) виявлення легкодоступного і при цьому дорогого сировини; 2) стихійне виникнення поселень старателів і масова незаконна здобич; 3) використання шлихового методу, коли старателі вибирають лише те, що можна дістати з землі за допомогою лопати і лотка для просіювання; 4) механізація видобутку, коли найбільш легкодоступні родовища виснажуються і подальша видобуток можлива лише при більш високому рівні інвестицій і капіталовкладень; 5) на зміну старателям приходять системні офіційні компанії.
Україна зараз знаходиться на другому-третьому етапі розвитку бурштинового промислу. Будь-які спроби силового вирішення призведуть лише до масового спротиву місцевого населення і зародження небезпечних відцентрових регіональних тенденцій. З іншого боку, зараз не XIX ст. У цьому контексті держава могла б передати контроль за дотриманням мінімальних екологічних норм і правил видобування місцевим районним радам старателів, яким можна було б продавати короткострокові (на один-два роки) дозволу на видобуток бурштину на певних дільницях, але без проведення державою геологорозвідки: на страх і ризик самих здобувачів. За собою центральна влада могла б залишити монополію на експорт видобутого бурштину - тобто повинна існувати централізована система закупівель за ціною на 20-30% нижче світової (біржовий). Зниження корупційних витрат і ризиків при транспортуванні було б вигідно і самим добувачам, які зараз віддають приблизно 50% від ціни за вивезення бурштину в Польщу чи Китай. Набагато вигідніше для них - оптом продавати видобутий бурштин державі. Централізація експорту надала б не тільки важливі статистичні дані, але й консолідувала потік валютної експортної виручки і дозволила Україні за допомогою регулювання обсягів поставок впливати на світові ціни. Бурштин, що пролежав у землі десятки мільйонів років, явно не зіпсується за пару років "відлежки" в очікуванні зростання світової ціни. Приблизно такі ж методи централізованих експортних продажів застосовуються і на ринку алмазів.
Після вичерпання легкодоступних родовищ бурштину стихійне старательство відімре природним шляхом. До того часу і потрібно подбати про створення більш якісної ринкової інфраструктури. Потенційні параметри видобутку бурштину в Україні дозволяють нам створювати потужності по його первинної обробки та виробництва готових виробів у розмірі до 100 т на рік, а також формувати біржову інфраструктуру з метою виконання ролі світового цінового бенчмарка.
Умовна "Волинська янтарна біржа" могла б скласти конкуренцію нині продуктивно працює Гданської, щорічний оборот якої складає до $1 млрд. Хоча перехід до біржової організації ринку зовсім не обов'язковий - він може виникнути лише за умови розвитку обробки бурштину та закупівлі його в інших країнах. У разі роботи на нашому ринку декількох системних гравців з видобутку біржовий характер продажу може і не відбутися. Ну а в цілому наявних запасів бурштину вистачить на сто років регульованою промислового видобутку. Без партнерства з тими ж китайцями тут не обійтися. Перехід до цього етапу, якщо все робити швидко і правильно, можливий через чотири-п'ять років.
Зараз доходи українських старателів істотно скоротилися. У 2014-2015 роках, коли ціна сягала $2000 за кіло і об'єм видобутку, за різними оцінками, підходив до екстремуму в 300 т, ринкова оцінка видобутого каменю досягала $600 млн і приблизно половина йшла на логістику, посередникам і за кришування бізнесу. Зараз при обсягах видобутку в 70 т і впала до $450 ціною ринкова капіталізація видобутого скоротилася до $30-40 млн, і на руках у місцевих старателів залишається в кращому випадку половина. Але ослаблення чорного ринку - це не тільки падіння доходів старателів і зниження рівня корупційної ренти, а ще й гарна можливість надати йому цивілізований характер.
Тим не менш бурштинова лихоманка повинна закінчитися природним шляхом, тільки так в державі сформується стійкий ринковий імунітет. Тут можна згадати ще одну цитату з Джека Лондона: "Життя - гра, а люди - гравці. Вони готові ставити повну ставку, навіть при розрахунку один на тисячу. Але відніміть у них цю мізерну надію - і вони не захочуть грати".
