Чим закінчиться війна за нефтепераработку
Два табори урядової коаліції почали формувати різні підходи до скорочення імпорту нафтопродуктів і розвитку власної нафтопереробки. На початку цього місяця наближений до одного з лідерів "Народного фронту" Сергію Пашинському власник групи компаній "Фактор" Сергій Тищенко заявив, що на його думку, в тіні зараз знаходиться 50% продажів дизельного палива в країні. Як вихід із ситуації він запропонував посилити акцизну політику в південних регіонах України, повернути кримінальне покарання за контрабанду, а також ввести загороджувальне мито на імпорт нафтопродуктів з дозволених нормами СОТ ставкою 6,5% для модернізації одного з НПЗ. На переконання Тищенко, вкласти отримані від мита та обмеження імпорту гроші держава має в Одеський нафтопереробний завод, яким керує держпідприємство "Укртранснафтопродукт" (його директором, за "щасливої випадковості", є виходець із "Фактора" Олександр Горбунов).
За два місяці до цього свою позицію щодо шляхів розвитку вітчизняної переробки нафти озвучив і тодішній кандидат на посаду міністра енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик. "У нас є 5 заводів, де глибина переробки не більше 55%. Потрібно модернізувати один, але щоб вихід (глибина переробки) був 93%. Вартість проекту може скласти близько $1 млрд", - заявив він.
Насалик також пояснив, що держава повинна провести попереднє дослідження, яке дозволить вибрати підходящий для цього проекту завод. "Питання забезпечення такого заводу нафтою не є проблемою, при цьому як варіант може розглядатися використання нафтопроводу "Одеса-Броди", - резюмував він.
Перший і головний з претендентів - це Херсонський НПЗ групи "Континіум", в якій співвласником числиться Петро Димінський - давній діловий партнер Насалика. Цей завод може отримувати нафту по реверсному трубопроводу Одеса-Кременчук довжиною 555 км. Крім того, не виключена і завантаження нафтопроводу Одеса-Броди в разі старту модернізації цього підприємства. Але для цього потрібно, щоб "Континіум" з якоїсь причини захотів ділитися отриманими ресурсами нафти з НПЗ Західної України - НПК "Галичина" і "Нафтохімік Прикарпаття". Ці заводи належать групі "Приват" Ігоря Коломойського і з-за відсутності сировини, а також своєї безнадійної технологічної відсталості давно не працюють. В силу цих факторів, а також безперервну ворожнечі між "Приватом" і "Континіум", подібний сценарій розвитку подій виглядає фантастично.
Другий претендент на модернізацію - це названий Сергієм Тищенко Одеський НПЗ, пов'язаний з нафтопроводом Одеса-Броди перемичкою. Це підприємство відверто не вписується в викладену вище стратегію розширення впливу групи "Континіум" на ринку переробки нафти. І в цьому не варто шукати політичних протиріч між міністром Насаликом з БПП і близьким до "Народного фронту" Тищенко - тут тільки бізнес.
Інше питання, який поки залишається відкритим - де взяти необхідний ресурс. Адже на Росію в цьому ділі навряд чи можна розраховувати хоча б тому, що підконтрольний владі цієї країни ВТБ банк, у якого майновий комплекс Одеського заводу знаходиться в заставі, повністю позбавлений доступу до цього підприємству українською владою.
Що стосується протилежного стратегії розвитку української нафтопереробки на базі Херсонського НПЗ, ставки за правилами цієї гри не виглядають високими. Маючи лояльного міністра, групі "Континіум" буде цілком під силу просувати проект модернізації разом з державою (благо, техніко-економічне обґрунтування модернізації цього заводу давно готове), і залучити третьою стороною проекту, наприклад, китайського інвестора. Принаймні, досі ніхто не заявляв про втрату актуальності укладеного кілька років тому меморандуму про наміри компанії групи "Континіум" модернізувати Херсонський НПЗ спільно з китайською PetroChina.
І найголовніше, якщо прихильники "херсонського шляху" взагалі нічого не будуть робити для відновлення галузі, у них в принципі нічого не зміниться, і все буде добре. А ось що стосується лобістів "одеського варіанту", то їх ризики виглядають набагато більш високими.