Побоювання конкуренції. Чому Україні не світить промисловий безвіз із Євросоюзом у 2022 році

Віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанишина розповіла в інтерв'ю Інтерфакс-Україна про перспективу здобуття Україною промислового безвізу з Євросоюзом. Вона вважає, що у 2022 р. цей режим навряд чи запрацює.

За словами чиновниці, місії, які оцінюють готовність України до укладення угоди, завершать свою роботу влітку і після цього уряд зможе ініціювати офіційні переговори. Отже, у кращому разі вони можуть розпочатися цього року.

"Вони можуть бути дуже швидкими, якщо вдасться побудувати політичний консенсус у Єврокомісії щодо цієї угоди", — наголосила Ольга Стефанишина.

Промисловий безвіз – це спрощена назва Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products, скорочено АСАА). Це одна з найважливіших можливостей для українських виробників, яка відкрилася із підписанням Угоди про асоціацію Україна — ЄС.

Промисловий безвіз дозволить українським експортерам і виробникам маркувати свою продукцію європейським знаком відповідності (СЕ) і вільно продавати її на ринках Євросоюзу без додаткової сертифікації і перевірок. Експортерам не потрібна спеціальна сертифікація в ЄС – процедуру можна буде пройти в Україні. Усе це має спростити експорт української продукції до Євросоюзу. Як мінімум скоротить час проходження митниці й усуне бюрократичну тяганину. Як максимум уніфікація збільшить доступ на багатий європейський ринок.

Угода про асоціацію з ЄС була підписана у 2014 р., остаточно вона набула чинності у 2017 р., а промислового безвізу досі немає. Виявляється, для таких благ потрібно провести велику роботу, та ще й за умов серйозного захисту внутрішнього ринку ЄС.

Євросоюз захищає свій ринок

Торгівля із Євросоюзом займає велику частку в українському експорті. За даними Держстату, за 10 місяців 2021 р. Україна експортувала товарів на $54,5 млрд, їх експорт до Євросоюзу займає $22 млрд (40,3%).

Однак важливо звернути увагу на структуру експорту до ЄС. Більшу частину тут займає сировинна й аграрна продукція. За даними Представництва України при ЄС, за підсумками 2020 р. основними категоріями українського експорту до Євросоюзу були чорні метали (13,5%), електричні машини (11,9%), жири та олії (9,9%), зернові культури (9,6%), руди та шлаки (7,8%), насіння і плоди олійних рослин (6,7%), деревина і вироби з неї (5,3%), меблі (3,5%). Як бачимо, високотехнологічної продукції з великою додатковою вартістю тут небагато. Але саме для неї актуальний промисловий безвіз.

Під нього потрапляє продукція, зазначена у Додатку до Угоди про асоціацію. Її 27 видів: машинобудування, медичне обладнання, засоби індивідуального захисту, упакування тощо.

Пріоритетними галузями товарів для промислового безвізу урядом визначено низьковольтне електричне обладнання, електромагнітну сумісність обладнання і машини. Саме у цих трьох секторах проводиться комплексний процес щодо промислового безвізу. Передбачається, що після успіху у цьому напрямі ця практика буде поширена і на інші галузі промисловості.

У листопаді 2021 р. заступник міністра економіки і торговий представник України Тарас Качка розповів, що Україна завершила перші два етапи оціночних перевірок Євросоюзу, необхідних для промислового безвізу, і на початку 2022 р. має розпочати третій. Усього таких етапів вісім.

На перших двох етапах оцінювалися стандартизація і метрологія. На третьому етапі буде розглянуто сферу оцінки відповідності й акредитації, а саме – перевірку роботи українських лабораторій. Також звірялася відповідність українського законодавства європейському.

Як бачимо, у цій роботі не пройдено навіть половини шляху, офіційні переговори ще не розпочиналися. Сертифікація є одним із способів захисту внутрішнього ринку, крім мит, квот, податків, зборів, санкцій, тим більше, коли світ схильний до різного роду криз. Поки Україна працюватиме у напрямі промислового безвізу, в ЄС можуть з'явитися нові стандарти, до яких Україні також потрібно буде пристосовуватися, що займе час, і докладені зусилля будуть нівельовані.

"Євросоюз завжди сповідував принцип на перший погляд прозорої конкуренції, але сприяв своїм учасникам, — каже економічний експерт Growford Institute Валерій Клочок. — У цій частині я їх не засуджую. Ми повинні усвідомлювати, що просто так ЄС на свій ринок не допустить продуктів із високою доданою вартістю, які можуть вільно конкурувати з їх продукцією. Певна частка протекціонізму має бути скрізь".

Згадаймо, наскільки різко Євросоюз відреагував на намір України ухвалити закон про локалізацію у 2020 р. Цей закон було прийнято у грудні 2021 р., але у варіанті, який не поширюється на країни ЄС. Отже, і у випадку промислового безвізу Євросоюз може бути не зацікавлений у появі на його ринку повноправного конкурента у вигляді українського виробника. А конкуренти для нього в Україні можуть знайтись, наприклад, в авіабудуванні чи двигунобудуванні. Навряд чи в Європі будуть дуже раді, якщо ця продукція пройде сертифікацію в Україні і спокійно поїде на захід. Отже, переговори про промисловий безвіз можуть затягуватися протилежною стороною.

"Промисловому безвізу заважає небажання Євросоюзу отримувати конкурентів, — каже директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень Сергій Толстов. — Вони просто відкладатимуть переговори доти, доки питання не зникне саме по собі або не набудуть чинності екологічні правила, які дозволять у довільному режимі блокувати будь-який промисловий імпорт у Європейський Союз".

Інвестиції і корупційні ризики

З іншого боку, прогрес щодо промислового безвізу залежить і від дій української влади. Цей режим може принести інвестиції в українське виробництво й підніме якість товарів, але також необхідні внутрішні інвестиції — як у виробництво, так і в метрологію та стандартизацію. Тому саме недостатньо якісна й активна робота з боку України може гальмувати запровадження промислового безвізу.

"Головна робота в цьому процесі — не переговори, а робота уряду й парламенту щодо впровадження виробничих стандартів Євросоюзу для виробництва української продукції, — вважає експерт-міжнародник Володимир Воля. — Переговори виконують лише якусь результуючу функцію в тому, що Євросоюз має підтвердити: українські стандарти відповідають стандартам Євросоюзу за тими чи іншими товарними позиціями".

"Якщо у нас промислові підприємства не зможуть відповідати цим вимогам і нормам, а тут має бути дотація держави на зміну технологічних процесів, то, як не намагайтеся, ви не зможете забезпечити відповідні стандарти й умови для виробництва товарів", — каже Валерій Клочок.

Також промисловий безвіз посилить відповідальність за якість української продукції. Уявімо ситуацію, що продукція, що експортується, пройшла перевірку й отримала необхідне маркування в Україні, потім пройшла кордон і митницю, прибула до ЄС, і там виявилося, що товар не відповідає якості.

"Такий ризик існує, — каже Володимир Воля. — Коли західні партнери наголошують на необхідності боротьби з корупцією, йдеться про те, щоб зменшити корупційні ризики, зокрема, у торговельних відносинах, а саме щодо видачі сертифікатів відповідності стандартів якості. Є такий ризик, що в країні, де є велика корупція, більша ймовірність того, що будуть якісь спроби отримати сертифікат, а продукція сертифікатам не відповідає, але безперешкодно потрапляє на територію Євросоюзу".

Президент України Володимир Зеленський у жовтні 2021 р. заявив, що Україна прагне підписати промисловий безвіз на наступному саміті Україна — ЄС. Поки що ці плани виглядають надто оптимістичними. Чекати швидкого прогресу щодо промислового безвізу ми не можемо. Утім, можна проводити активнішу роботу на інших перспективних ринках.