Великий куш. Що ховається за кредитними історіями Приватбанку
"Ви хотіли кредитних історій? - Їх є у мене!" - саме ця споконвічно одеська фраза спадає на думку при кожному згадуванні Приватбанку в останні місяці. То резерви під "не робочі" кредити на 140 млрд грн донарахують, то інформація про переуступку кредитів на нові структури серце обивателя розтривожить, то нова "блага вість" - на цей раз про "чудову дев'ятку", яка нібито отримала в згаданому банку понад $1 млрд в "гладкі" 2015-2016 рр...
Отже, націоналізований Приватбанк виділив в 2015-2016 рр. через десятки фіктивних фірм $1 млрд для дев'яти наближених до екс-співвласника Ігорю Коломойському людина. Про це повідомив журналіст Грехем Стек на сайті OCCRP (Організація з розслідування корупції і оргзлочинності). На даний момент немає жодного офіційного спростування опублікованої ним і розтиражованої на сайтах інформації, а стало бути, скористаємося нею в якості теоретичної відправної точки нашої статті.
Насамперед, журналіста здивувало, що кредити видавалися новоствореним компаніям з статутним капіталом в сущі копійки. У публікації фігурують компанії наступних власників: "Віктора Шкінделя" - $154,1 млн, "В'ячеслава Плакасова" - $136,8 млн, "Івана Маковійчука" - $154,4 млн, "Сергія Казарова" - $155,6 млн, "Володимира Головка" - $141,2 млн, "Ігоря Маланчака" - $148,8 млн, "Вадима Андреюка" - $115,3 млн.
Також є інформація про "дивних позичальників", які залучили понад 50 млн "зелених", працюючи, один - на заправці, інший - таксистом...
Тут хотілося б трохи змінити ракурс і розглянути дану тему з точки зору якості банківського нагляду в Україні. Відверто кажучи, зараз будь-які публікації про кредити "Привату" до завершення аудиторської перевірки фірмою Ernst&Young та опублікування її офіційних результатів є елементами великий закулісної гри. Щоб зрозуміти причину появи подібних статей, необхідно виявити реального "бенефіціара", який зможе використовувати вигоди від публікації інформації такого роду з максимальною вигодою для себе. Найменше в цьому зацікавлені колишні власники і менеджмент банку, адже будь-яка інформація про "схематехнике" в процесі кредитування неминуче спричинить серйозний шкоди їх іміджу, а також може бути використана під час судових розглядів, перспектива яких замаячила на горизонті. Якщо НБУ розраховує на стратегічний успіх і закріплення результатів націоналізації, він має дуже переконливо довести, що "врятований" їм банк був буквально за крок від катастрофи. В іншому випадку, її дії в грудні 2016-го будуть виглядати дуже дивно, особливо з огляду на обсяг витрачених державою коштів...
Згадаємо також, що колишні власники повинні ще підписати угоду про реструктуризацію кредитних зобов'язань перед банком і терміни тут підтискають - кінець червня не за горами. Якщо вони цього не зроблять, дехто з "творців" націоналізації може постати у вигляді "стовповою дворянки", що опинилася біля розбитого корита. Хоча не такого вже і розбитого. Те, що НБУ готувався до подібного розвитку ситуації, доводить залучення ним до початку 2016-го детективного агентства Kroll. Що саме по собі виглядало дивним, так як у нас немає законів про приватні детективні агентства, а стало бути, будь-які докази здобуті "приватниками" могли бути використані лише як непрямих доказів і довідкової інформації, тим більше такі "докази" не можуть бути використані як прямі докази в судах. У зв'язку з цим, поява інформації на сайті зі звучною назвою (у нас тепер словосполучення "боротьба з корупцією" відкриває будь-які замки), у виконанні журналіста з "ангельським" ім'ям та прізвищем ("свій обдурив, а цей правду каже") вигідний тим силам, які хочуть найближчим часом підвести під процесом націоналізації банку жирну риску. І це явно не колишні власники...
Вершки і корінці
У творців "націоналізації" "Привату" опинився в руках системний банк (не варто тішити себе ілюзіями, що він належить простому трудовому народу), а у колишніх власників банку є непоганий корпоративний бізнес, який, на відміну від банківської діяльності, має не віртуальний, а цілком відчутний, матеріальний характер.
Знаючи любов наших чиновників, викритих хоча б мінімальної владою, рейдерить і бешкетувати, легко уявити побоювання колишніх власників "Привату" щодо збереження своєї бізнес-імперії. Усілякі процедурні моменти, як переоформлення кредитів і т. д., можуть сприйматися в даному контексті як вибудовування черговий "багратионовой флеші", здатної затримати потенційну атаку. А хто б з нинішніх можновладців не вибудовував б щось подібне, якби "пупок" їх бізнесу у вигляді "рідного" банку опинився під загрозою "націоналізації"?
От і йде "гра в монополію", хто кого фішками перескачет: колишніх акціонерів лякають заставами і гарантіями, вони у відповідь запускають пробні кулі у вигляді проспарювання результатів націоналізації банку в судах, натякаючи, що нове судове рішення "ЮКОС 2.0.", отримане в міжнародних судах, - не така вже недосяжна мета...
Крім того, історія банківської справи в Україні знає чимало прикладів, коли кредити брали величезні заводи з багатомільйонними основними засобами, засновані ще за часів товариша Дзержинського, які потім благополучно їх не повертали. А є приклади, коли позитивні кредитні історії формували компанію з мінімальним статутним капіталом, які були спеціально для цього створені.
Наприклад, базова компанія має величезний збиток і банк не може її кредитувати, так як потрібно буде формувати значні резерви. Найчастіше в такому разі обслуговуючий банк, який не хоче втратити потенційного позичальника, сам "просить" клієнта знайти беззбиткову компанію. Це до того, що не все те бруд, що не блищить. І поки ми не побачимо офіційну аудиторський висновок, посипати голову попелом не варто. Тим більше, якщо проаналізувати розмір кредитного портфеля "Привату", виданого юридичним особам, то починаючи з першого кварталу 2015-го і по третій квартал 2016 року, її розмір скоротився з 160 млрд грн до 155 млрд грн, а з урахуванням девальвації валютних кредитів процес стиснення кредитної активності був ще сильніше.
Необхідно також розуміти, що сам по собі кредит - це ще не відмивання грошей, адже з таким підходом банки скоро взагалі згорнуто кредитування щоб уникнути звинувачень у тому, що вони "пилососять" ринок і будують "піраміди"... У всякому разі, по кожному кредиту є окрема кредитна справа, рішення кредитного комітету, висновки ризик-менеджменту, служби безпеки, висновок юристів. Документів більш ніж достатньо, щоб за кожним окремим фактом кредитування зробити об'єктивний висновок щодо того, що тут було - відмивання або невдале кредитування.
Тут важливо інше. Приватбанк привертав значну рефінансування, а отже, у банку повинен був бути куратор НБУ, його "очі і вуха". Встежити за тисячами транзакцій він, природно, не міг. Але проконтролювати найбільш великі позики - цілком.
Якщо це не було зроблено, тоді значна частка відповідальності лежить на куратора і тих, хто його призначав. Крім того, НБУ одержує від комерційних банків десятки всіляких звітів в електронному вигляді, багато з яких надаються на щоденній основі. Інформація, яка в них міститься, дозволяє поглянути на підопічний банк як на відвідувача громадської лазні в помывочный день. Приховати тут нічого неможливо, все одно помацають і виявлять...
Не забудемо і про систему обов'язкових нормативів, таких як Н8 - норматив великих кредитних ризиків, Н7 - норматив максимального кредитного ризику на одного позичальника, а також "інсайдерські" нормативи. І тут всі козирні карти в руках регулятора.
Крім того, система коррахунків дозволяє Нацбанку відстежувати рух коштів у режимі реального часу. Аж до "крайньої" гривні.
В цих умовах, не журналісти, а НБУ спільно з аудиторами повинен дати суспільству об'єктивну оцінку. Крім того, чиновникам з Інститутській, чия праця влітає далеко не багатій країні в копієчку, варто було б, нарешті, усвідомити, що відповідальність за стан системного банку лежить не тільки на колишніх акціонерів і менеджменту, але і в повній мірі - на системі банківського нагляду, обличенного всією повнотою влади і можливостей, про яких багатьом державним структурам залишається тільки мріяти.
В усвідомленні своїх численних прав і можливостей наші "регулятори" просунулися набагато далі будь-яких західних аналогів.
А от свідомість відповідальності за результати своєї діяльності у них поки ще навіть не проклюнулися, так і залишившись в шкаралупі політичної кругової поруки...
