Багаті теж орють. Чому Ізраїль постачає картоплю в Білорусь
Хто протиставляє АПК промисловості
З ХХ ст. нам дістався стереотип: запорука процвітання країни - розвинена промисловість, торгівля і фінанси. А якщо велика увага приділяється сільському господарству, то така країна приречена на животіння в третьому світі.
Раніше країни, приділяв багато уваги розвитку сільського господарства, не вважалися невдахами. Ті ж Франція і Німеччина, які стали співзасновниками Євросоюзу, з 1960-х самі охоче користувалися всіма благами зеленої революції, підвищуючи частку агропрому у своєму ВВП. І не тільки вони...
Але в 2007 р. норвезький економіст Ерік Райнерт опублікував швидко стала бестселером книгу "Як багаті країни стали багатими і чому бідні країни залишаються бідними". У ній багато дійсно цікавих міркувань про поєднанні державного втручання, протекціонізму і стратегічних інвестицій, а також про вільну торгівлю та "невидиму руку ринку". Але одна теза Еріка Райнерта виглядає як мінімум дуже спірним. Він говорить: розвинені країни, добровільно переключилися на сільське господарство, приречені бути жебраками з голодуючим населенням.
Книга Райнерта стала дуже популярна на пострадянському просторі, серед які сумують за СРСР прихильників планової економіки. Дійсно, після краху Союзу багато величезні заводи, перш обслуговували потреби імперії, виявилися просто не потрібні і збанкрутували. Страшилка про деіндустріалізацію виявилася дуже ефективною, особливо підкріплена статистикою. Наприклад, машинобудування України в 2013 р. впало на 13,2%, в 2014-му - на 21,3%, в 2015-му - на 25,1%. Зрозуміло, що це супроводжувалося падінням ВВП і ростом безробіття.
Деіндустріалізація в Україні дійсно мала місце, і саме в період затяжної кризи в економіці. На цей же період - з цілком об'єктивних причин - припав бурхливий розвиток українського АПК. Але політики-популісти використовували класичну підміну понять, сплутавши "під час того" і "внаслідок того".
Так народилася популярна в колах прихильників радянського реваншу точка зору: Україна відмовилася від індустріального шляху розвитку, зробила ставку на АПК і з-за цього народ буде тільки бідніти. А сама країна приречена перетворитися в аграрно-сировинний придаток Євросоюзу і годувати "золотий мільярд", що вигідно тільки олігархам.
Реальність проти міфу
Але реальна економіка багатьох процвітаючих країн доводить: вони не ігнорують аграрний сектор, нехай навіть він і займає невелику частку в їх ВВП. Там концентруються на високій продуктивності АПК, що при мінімальній кількості задіяних працівників і малої площі оброблюваних земель приносить тим не менш мільярди доларів. Ось декілька яскравих прикладів.
Данія. Маленька країна з холодним кліматом за останні 40 років змогла створити одну з найбільш ефективних аграрних економік в Європі і світі. З 1970 р. виробництво агропродукції в поточних цінах збільшилася на $1,7 млрд (в 3,1 рази), до $2,5 млрд. Ріст був обумовлений використанням нових аграрних технологій, що також дозволило отримувати більше прибутку при меншій кількості працюючих в агрокомплексі людей.
20 років тому в Данії працювало 200 тис. ферм, але після хвилі укрупнення їх залишилося лише 70 тис. З 20% населення, зайнятих у сільському господарстві два десятки років тому, залишилося 6%. Але їх доходи при цьому виросли в три-чотири рази, оскільки сільська праця став набагато більш висококваліфікованим.
Середньорічний приріст сільського господарства Данії складає 2,5%. Датський агропром в 2016 р. дорівнював $2,5 млрд, це притому, що за площі вся Данія дорівнює приблизно Волинській та Кіровоградській областях разом узятих. АПК забезпечує всього 0,92% ВВП країни, але повною мірою гарантує її продовольчу безпеку.
Ізраїль. Створив справжній сад у пустелі маленький Ізраїль - найяскравіший приклад того, що можуть дати сучасні аграрні технології. В принципі досить сказати, що Ізраїль постачає картоплю в Білорусь (!), а полуницю - в Москву. Але в цифрах все виглядає ще більш вражаюче.
Тільки 20% землі Ізраїлю придатні для ведення сільського господарства, але агропродукція забезпечує близько 2% ВВП ($3,71 млрд) і 3,6% від експорту.
Тільки 3,7% робочої сили Ізраїлю зайнято в сільському господарстві, але країна на 95% забезпечує власні потреби у продовольстві.
Найбільш важливі галузі сільського господарства: виробництво цитрусових, овочів, бавовни, яловичини, м'яса птиці, молока. Середня ізраїльська корова дає в рік 12 тис. л молока (для порівняння: середня удійність американської корови - 9,3 тис. л у рік, європейської - 6,1 тис. л). Загальна площа посівів становить 440 тис. га, з яких зрошуваних - 255 тис.
Нідерланди. Незважаючи на малі розміри території, Нідерланди посідають друге місце у світі за експортом продовольства, виміряний за значенням, поступаючись тільки США. У сільському господарстві Нідерландів зайнято всього 2,2% населення, частка галузі у ВВП - 1,83%, або $12,77 млрд.
Сільськогосподарський експорт перевищує 94 млрд євро, це 22% від загального обсягу експорту. Країна продає за кордон головним чином овочі, фрукти, молочні продукти, м'ясо та продукти переробки, квіти. А крім аграрної продукції - ще і технології і матеріали: енергоефективні теплиці, системи точного землеробства з використанням GPS і безпілотників, біотехнологічні розробки, роблять культури більш стійкими до наслідків зміни клімату і хвороб.
Висновки для України
Сьогодні в сільському господарстві України всього близько 6-8% валового продукту дають фермерські господарства. В основному вони не дуже великі: 28,6 тис. (майже 84%) мають в обробітку до 500 га землі. У таких господарствах працюють 97 тис. осіб, з яких 35,3 тис. - самі фермери і більше 61 тис. - наймані працівники.
Це означає, що саме фермери і фермерські господарства мають найбільший потенціал зростання. З іншого боку, великі агропідприємства більш успішні в роботі на експорт, так як собівартість продукції у них нижче в силу великих обсягів виробництва. Крім того, агрохолдинги з великими оборотами мають і більше можливостей вкладатися в передові сільськогосподарські технології.
Наведений вище приклад Данії як раз показує: рентабельність АПК країни зросла саме за рахунок укрупнення господарств, створення великих агропідприємств з великим оборотом. З іншого боку, агрохолдинги зазвичай спеціалізуються на кількох - наймасовіших - культурах (в умовах України це пшениця, кукурудза, соя, соняшник). Тоді як невеликі фермерські господарства легше займають більш вузькі ніші - від вирощування грибів до рідкісних фруктів.
Окрема тема - держдотації агровиробникам, що є в тому числі запорукою продовольчої безпеки країни. У США, наприклад, з 2014 р. замість прямого субсидування працює система страхування ризиків. Її логіка така: якщо у аграрія все добре, то він просто працює і отримує прогнозований прибуток. Але в разі посухи, повені або проблем з ринковою кон'юнктурою виробник може отримати компенсацію, що покриває його витрати і недоотримані вигоди. Така система допомагає аграріям зробити результати праці більш прогнозованими. З іншого боку, страхування врожаю мотивує застосовувати передові (а значить, більш ризиковані) способи ведення господарства, так як вони знають, що ризики можуть бути покриті за рахунок страхових грошей.
У Нідерландах держава може платити частину відсотків за кредитами фермера, якщо він вкладається в оптимізацію процесів, поліпшення умов утримання тварин і т. д. Також підтримують агровиробників, які відмовилися від використання хімікатів і пестицидів, щоб їх продукція залишалася конкурентною ціною.
У Франції держава допомагає фермерам з кредитами: погашає частину відсотків. В результаті аграрії можуть купувати техніку під 3-4% річних. А в Канаді використовується механізм контролю за цінами на агропродукцію: за рахунок бюджету намагаються не допускати їх сильного зниження навіть в ті періоди, коли низька ціна виправдана високим урожаєм та іншими факторами. Також місцеві сільськогосподарські компанії можуть розраховувати на пільгові кредити на покриття касових розривів і для отримання обігових коштів, є підтримка та на випадок надзвичайних ситуацій.
Таким чином, приклади розвинених країн показують: аграрна галузь при правильному підході може бути дуже високоприбуткової і копатися в землі незазорно навіть для самих високотехнологічних держав. Але згаданий "правильний підхід" обов'язково повинен включати держпідтримку (в тому числі застосування нових технологій), а також розумне стимулювання експорту.
Читайте також:
