Блудний капітал. Нацбанк показав брудну білизну псевдонерезидентов з Кіпру

Однією з одвічних проблем наших регулятивних органів, зокрема НБУ, є колосальний розрив між аналітичним блоком та "надбудовою". Зовсім недавно, коли аналітична служба Нацбанку опублікувала дані з новою оцінкою прямих іноземних інвестицій (ПІІ), здійснених в Україну в 2010-2017 роках, ми побачили дані про частку в них коштів українських резидентів. Простими словами, ми вперше отримали чітку інформацію, скільки в ПІІ "чужих" грошей і "своїх". Капітали українських резидентів у структурі ПІІ позначені терміном round tripping. Дослідження вельми актуальне, а то у нас Кіпр займає верхні строчки в частині інвестицій в акціонерний капітал українських компаній, але якось слабо віриться в те, що кіпріоти настільки щиро полюбили далеку Україну.

У той же самий час керівництво Нацбанку радісно вітало рух України на шляху імплементації стандартів BEPS (механізм по боротьбі з розмиванням податкової бази, прийнятий країнами-учасницями Організації економічного співробітництва і розвитку - ОЕСР). Мова йде про те, що під час візиту в Лондон в. о. міністра фінансів Оксани Маркарової була підписана багатостороння конвенція щодо заходів, які відносяться до міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування (багатостороння конвенція MLI). Хоча її ще належить ратифікувати українському парламенту. MLI є одним з обов'язкових кроків з імплементації стандартів BEPS. Нагадаємо, без хоча б часткової імплементації даних міжнародних стандартів, які дозволяють обмінюватися з міжнародними партнерами податковою інформацією та блокувати відтік капіталів в офшори, Україна ризикує опинитися в ролі європейської білої ворони. А в Європі краще бути "як всі". У всякому разі, ми ризикуємо опинитися серед країн, які недостатньо борються з ухиленням від сплати податків.

Як взаємопов'язані ці дві теми: аналітичні дослідження в області round tripping і радість з приводу підписання MLI?

А вся справа в тому, що аналітика НБУ досить чітко показала, що ключовим елементом ПІІ в буремні роки з 2010-го по 2013-й були якраз інвестиції своїх резидентів. Всього за період з 2010 по 2017 роки сума ПІІ склав $35,9 млрд, з них round tripping, тобто інвестиції, де кінцевим контролюючим інвестором виступив резидент України, склали $7,9 млрд, або 22%. Хоча їх середній питому вагу в 2010-2013 рр. був значно вище, у 2014-2015 роках, навпаки, відтік капіталів за кордон, а в 2016-2017 роках приплив round tripping відновився, але на мізерному рівні.

Найбільші фінансові потоки "від своїх" прийшли в Україну з Кіпру, Нідерландів, Швейцарії і Австрії, тобто з тих країн, де зосереджені ключові холдинги вітчизняних ФПГ.

Чому резиденти спершу виводять фінансовий потік з України, а потім заводять його назад? Тут є кілька причин. Перша - бажання захистити титули власності. Акції, запаковані в голландський холдинг, не так-то просто віджати або "рейдернуть", як у звичайного акціонера, який зберігає їх в Україні на рахунку депозитарної установи. Друга причина - бажання заощадити на податках. Експортуючи сировину, наші ФПГ продають його через свої міжнародні компанії, зареєстровані в низькоподаткових зарубіжних юрисдикціях. У цьому разі частина експортної виручки залишається на рахунках таких нерезидентів (до 30%).

Модель вимальовується ідеальна: в Україні у цих власників підприємства майже банкрути, выпрашивающие у держави субсидії і дотації замість сплати податків. А за кордоном у них ліквідні компанії, що забезпечують своїм власникам яхти і нерухомість в Лондоні.

Третя причина - це всілякі валютні обмеження в Україні, де за валютною виручкою полюють як за рогами молодого марала. У різні часи діяли вимоги, згідно з яким експортери зобов'язані продавати від 50% до 75% експортної виручки. Якщо гривня при цьому девальвує, робити це не дуже хочеться, адже почекавши місяць-другий, можна заробити непогану курсову різницю зі своїх коштів на закордонних рахунках. І заплатити з курсової різниці, наприклад, податки. Так, начебто, і не шкода. В такому випадку для формування валютної заначки і оперативного управління нею і застосовується горезвісне міжнародне структурування бізнесу.

У період з 2010 по 2013 роки round tripping накопичувалися переважно в реальному секторі економіки, інвестиції в банки значно поступалися за обсягом. Зате з 2014-го ситуація кардинально змінилася: "свої" гроші пішли в банки, а з реального сектора переважно виводилися. З одного боку, це цілком зрозуміло: власники докапитализировали свої банківські установи, щоб вони не пішли під прес НБУ, а з іншого, знаючи специфіку банківської діяльності, прекрасно розумієш, що це були в основному не живі гроші, а інвестиції-"проводки", коли кредитна заборгованість конвертувалася в акціонерний капітал. А навіть якщо і були "живі" - вони через пару днів йшли на захід за звичними схемами.

Найвищий питома вага round tripping (47%) в структурі ПІІ був зафіксований в 2011-му, а в 2014-2015-м рр. цей показник ми оцінюємо як нуль, тому що цей вид інвестицій становив від'ємне число. У 2016-му відбулося зростання до 3%, а в 2017-му до 12%, але це все одно майже в чотири рази менше, ніж сім років тому.

Якщо оцінювати структуру round tripping, то вони складаються з інвестицій в акціонерний капітал і кредитів прямого інвестора. У 2011-2012 рр. кредитна форма превалювала над акціонерної, але з 2013 по 2016 рр. відбувся відтік за кредитного фінансування.

Все це говорить про те, що без знаходження взаємовигідній моделі між бізнесом та державою, забезпечити стабільність, у тому числі курсову, буде практично неможливо.

Якщо держава створює жорсткі умови для функціонування внутрішнього капіталу, то він дуже швидко трансформується у зовнішній капітал. З відповідними наслідками для платіжного балансу країни та наповнення держбюджету.

Повернеться він залежить від цілого ряду регуляторних і фіскальних факторів. Значить, бізнесу потрібно запропонувати зручну регулятивно-фіскальну модель. І державний сервіс, як на заході. Ну або майже там.

Замість цього НБУ радіє просуванню співробітництва України по лінії BEPS і підписання угоди MLI, яка передбачає координацію міжнародного податкового законодавства, скасовує систему податкових пільг, уточнює поняття "резидентства" компаній, а також удосконалить механізм податкових спорів. Одним з ключових розділів угоди є норма про те, що всі країни-учасники повинні керуватися поняттям "ділової цілі". Даний принцип говорить про те, що якщо транзакція була обумовлена не реальної діловою метою, а оптимізацією фінансових потоків, то вона виводиться з режиму пільгового оподаткування і не може бути захищена відповідними нормами міжнародного угоди. Допустив подібне порушення суб'єкт бізнесу підлягає оподаткуванню за максимальними ставками у місці свого резидентства.

Дана норма, як і інші розділи BEPS є досить важливою і корисною для будь-якої економіки, за винятком офшорів, адже в такому випадку податки сплачуються там, де вони заробляються.

Україна, застосувавши ці стандарти могла б за кілька років скоротити розмір тіньової економіки на 10-15%, із відповідним зростанням ВВП і доходів бюджету. В абсолютних цифрах - це плюс 450 млрд грн валового продукту і 150 млрд грн доходів бюджету.

Ну а платіжний баланс країни зміг би поповниться валютної виручки на суму до $10 млрд на рік та суттєво вирівняти наш дефіцит рахунку поточних операцій (торговельний баланс).

Але для того, щоб ці норми спрацювали, коня треба ставити попереду воза, а не навпаки. Спочатку необхідно провести дерегуляцію державного управління, поступально зняти валютні обмеження, запропонувати бізнесу ефективну фіскальну модель, надійно захистити його права інвестора на активи та надати якісний сервіс, в першу чергу в системі обліків титулів власності та судовій сфері. А вже потім пред'являти рахунок за все це "пишність" у вигляді стандартів BEPS. А інакше бізнес за звичкою "піде на північ", як відомий персонаж з "Мауглі", і потік ПІІ в країну знову скоротиться до рівня жалюгідного струмочка. Доведено 2014-2016 роками. І ніякі чистокровні "нерезиденти" наш платіжний баланс не врятують. Аналітики НБУ це вже давно зрозуміли.