В коридорі без Путіна. Що буде з агроекспортом України після розірвання Зернової угоди

Росія в черговий раз погрожує вийти із Чорноморської зернової ініціативи (Зернової угоди), укладеної з Україною 22 липня 2022 р. за посередництва ООН і Туреччини. Йдеться про безпечне вивезення зерна та інших харчових продуктів через три порти Чорного моря — "Одеса", "Чорноморськ" та "Південний". Після трьох пролонгацій термін дії угоди завершується 17 липня, і Москва виставила малореалістичні умови для її продовження. Серед них запуск аміакопроводу "Тольятті-Одеса", перепідключення "Россєльхозбанку" до SWIFT, відновлення експорту в Росію західної сільгосптехніки, розблокування зарубіжних активів та рахунків російських компаній, пов'язаних з виробництвом та транспортуванням добрив і продовольства.

У Росії, напевно, розуміють, що всі або принаймні більшість з цих вимог не будуть виконані (ООН тільки погодилася на підключення "Россельхозбанку", але ж це має бути рішення ЄС). Проте на підтвердження своїх намірів окупанти щоразу більше зловживають правом інспектувати судна (на предмет перевезення зброї), щоб стримати український експорт і шантажувати міжнародну спільноту. Так, середньодобова кількість перевірок знизилася з пікових 11 у жовтні до приблизно двох у червні (перевірені судна рухаються далі, неперевірені — застрягають у коридорі), у результаті експорт зерна з 4,2 млн т у жовтні впав до 1,3 млн т у травні і 2 млн т у червні. З початку липня з портів Одеської області вийшло лише кілька суден, а в територіальних водах Туреччини зараз заблоковано десятки суден, які мають доставити понад 1,4 млн т агропродукції для країн Азії та Африки.

"Зерновий коридор" у Чорному морі

Ми маємо всі підстави не довіряти заявам з Москви та вважати її вимоги черговим блефом. Щонайменше тому, що в зерновому коридорі зацікавлена Туреччина, яка має свій профіт, а тому вона може організувати захист торгових суден власними кораблями, залишивши росіян за бортом угоди та позбавивши їх можливостей інспектувати й затримувати український експорт. На користь цієї версії свідчить нещодавній результативний прийом у Туреччині президента України Володимира Зеленського, коли турецький лідер Реджеп Ердоган не тільки демонстративно передав колезі командирів "Азову", а й заявив, що докладатиме зусиль для продовження угоди про "зерновий коридо" на цілих два роки. Нещодавно ми докладно писали про важелі впливу Туреччини на Росію, які дозволяють припустити, що диктатор Володимир Путін не вийде із Зернової угоди. Ще один варіант — захист цивільних кораблів силами трьох країн НАТО — Туреччини, Болгарії і Румунії, в кожної з яких є свої резони захищати власні води, а загалом Захід зацікавлений в розблокуванні українського зерна.

Однак ситуація загострюється, і навіть з української сторони не всі гравці ринку задоволені статус-кво. Знаючи непередбачуваність ворога та зважаючи на суттєві недоліки чинного "зернового коридору", варто зрозуміти, а який у нас план Б. І план В.

Експортні потоки

Коротко про ціну питання. За даними Української зернової асоціації (УЗА), з 1 серпня, коли реально запрацював зерновий коридор, і до сьогодні через українські порти відправлено на експорт понад 49 млн т агропродукції переважно для жителів Африки і Азії. 43,7% вантажів становила кукурудза і 28,34% — пшениця. Це десятки мілярдів доларів валютної виручки.

Сукупний обсяг експорту через порти в розрізі видів агропродукції з серпня до початку липня, млн т

Якщо йдеться про постачання саме через порти Одеської області в рамках Зернової угоди — то обсяг експорту становив майже 33 млн т.

Експорт "зерновим коридором", тис. т на тиждень

Водночас, за підрахунками УЗА, через простій суден у чергах "зернового коридору" Україна зазнала збитків на понад $1 млрд — це недоотримані гроші сільгоспвиробників та трейдерів, які заплатили власникам суден.

Варіант №1. Зерновий коридор без Росії

У Мінвідновлення кажуть, що такий варіант цілком можливий, хоча й ризикований. Подробиць плану в уряді не розкривають, але аналітики та учасники ринку переважно сходяться на думці, що ключовим елементом його мають бути фінансові інструменти для страхування суден, що заходитимуть до Великої Одеси.

Передусім ідеться про створений спецфонд на 20 млрд грн, за рахунок якого держава гарантуватиме виплати власникам у разі пошкоджень судна чи товару. Чи це спрацює? Принаймні деякі гравці ринку вважають, що так, пише Latifundist.com з полів нещодавньої зустрічі Зернового клубу УЗА. "Якщо відповісти на питання, чи віримо ми в українську страховку, яка була прийнята урядом в розмірі 20 млрд грн і готові брати ризик, так, ми як компанія готові", — стверджує гендиректор "Кернел" Євген Осипов. "Настала черга України говорити, що угода можлива без росіян. Так, це певний ризик, але без цього вони продовжать нас душити… Перші тижні всі навчатимуться. Будуть ходити повз болгарську берегову лінію, але коридор працюватиме, ніхто не стоятиме по 60 днів", — прогнозує голова ради директорів Agrominо Петр Крогман.

Утім, зрозуміло, що в такій ситуації збільшаться й суми комерційних страховок. Чи погодяться за такого сценарію судновласники заходити в чорноморські порти на Одещині? Порівняння з тим, що є зараз, на користь ствердної відповіді. Надовго затримуючи вантажі безкінечними інспекціями, росіяни значно здорожчують логістику, тож усунення цього фактору (росіян) може компенсувати підвищення виплат за страховку. "Враховуючи поточну "вартість" очікування інспекції 250-650$/т (залежно від партії вантажу, розміру судна), можливе незначне збільшення страхової премії буде незрівнянним з тими сумами, які сьогодні буквально "викидаються на вітер", при цьому знижуючи конкурентоспроможність українського зерна", — пояснює директор BPG Shipping Геннадій Іванов.

До речі, прецедент "коридору без Росії" вже був восени, коли Москва на кілька днів призупинила участь у зерновій угоді: судна як на вхід, так і на вихід з українських портів продовжували ходити…

Наостанок треба зафіксувати базове припущення для цього сценарію: росіяни не наважаться топити торговий флот (а тим більше ризикнути влучити у військові кораблі країни НАТО), а тому в рамках гарантій і страховок доведеться компенсувати бізнесу лише збитки від простою і, можливо, якісь ушкодження. Як зазначалося вище, логічно, що Туреччина візьме морський коридор під свою охорону, а ворог не захоче вступати в пряму військову конфронтацію з цією країною.

Варіант №2. Сила Дунаю

Це вже великий шлях для українського зерна (приблизно чверть експорту), і він швидко розширюється. Для тих, хто пильно не слідкує за темою, це може здатися перебільшенням, але судіть самі. У нас є можливість відвантажувати продукцію не в чорноморських, а в дунайських портах Ізмаїла та Рені. Щоб дістатися Чорного моря суднам потрібно пройти або Сулінським каналом, або гирлом Бистрим (див. карту). Перший виходить в румунську акваторію, другий — в українську, але дуже близько до вод НАТО. Зі зрозумілих причин, на початку повномасштабної російської агресії був відкритий лише перший маршрут, отже, там утворювалися величезні черги (простій йшов на місяці). Але після звільнення острова Зміїний у липні минулого року (ще до ухвалення Зернової угоди) було розблоковано Бистре. Завдяки днопоглибленню з 3,9 м максимальної осадки до 6,5 м вже до березня вдалося наростити вантажообіг до 90 тис. т на добу (понад 12 і більше суден на добу). А в травні українські порти Дунайського регіону обробили понад 3 млн т вантажів — це рекорд.

Дунайські маршрути з Рені та Ізмаїла в Чорне море

До того ж за період після відкриття гирла Бистре Україна заробила додаткові $1,5 млрд. У Мінвідновлення вважають, що реально поглибити українську частину Дунаю до 7,2 метра (хоч на це потрібна згода Румунії), що за умови впровадження рейдової перевалки в румунських територіальних водах дасть можливість підвищити пропускну спроможність наших дунайських портів до 32-35 млн т на рік. Нагадаємо, це дорівнює обсягу поставок "зерновим коридором" до сьогодні з часу його появи. Але варто зауважити, що цей шлях з рейдовою перевалкою може бути суттєво дорожчим, що вдарить по конкурентоспроможності української продукції.

Варіант №3. "Сухі порти"

У більш віддалений перспективі Україні могла б суттєво допомогти розширена мережа "сухих портів". Це мультимодальні логістичні центри, які дозволяють власнику вантажу користуватися всіма перевагами морського порту, але на суші. Вони мають бути поєднані автомобільним або залізничним сполученням з європейськими звичайними портами. В нас уже є така інфраструктура. Наприклад, на Рівненщині працює сухий порт компанії Imtreх, у Тернополі — Західний контейнерний термінал.

В експертних і бізнес-колах визріває думка, що поблизу західного кордону "сухих портів" має бути більше. Там вантажовласник зможе отримати повний комплекс послуг з обробки вантажу, крім навантаження/вивантаження або із судна. Але наскільки це буде вигідно бізнесу? В Київській школі економіки (КШЕ) за підтримки Європейського інвестиційного банку нещодавно провели тематичне дослідження. "Основний результат виявився сюрпризом навіть для мене. Я починав проект із припущенням, що державі треба буде дофінансовувати. Більше того, наші перші дискусії в команді теж говорили про те, що швидше за все ми отримаємо мінус. Зараз із проблематичним експортом морем, може, і гаразд, але якщо море функціонуватиме добре, звідки брати вантаж, щоб завантажити термінал і т.д.? Але після ретельних розрахунків і багатогодинних регулярних дискусій результат виявився доволі стійким — проект є комерційно цікавим навіть без державної підтримки", — коментує дослідження у своєму телеграм-каналі декан факультету магістерських економічних студій КШЕ Олег Нів´євський. Так, імпорт зернових та олійних культур з України до ЄС може бути потенційно розширений: це було б особливо доцільно з областей, розташованих в межах 200 км зони від побудованого терміналу. У дослідженні розглядаються проекти терміналів завантаженістю 2,3-6 млн т зернових та олійних культур в регіоні Ягодин-Ковель та 4,2-11,2 млн т — в регіоні Мостиська-Шегині (залежно від року та сценарію). Зокрема, проект може бути цікавим для зернотрейдерів.

Отже, ми розглянули варіанти швидких і стратегічних відповідей на російський шантаж з приводу виходу із Зернової угоди. Можемо зробити висновок, що в української влади і бізнесу є план дій, що має всі шанси на успіх, особливо за допомоги міжнародних партнерів. Щонайменше можна стверджувати, що ситуація перших п´яти місяців повномасштабного вторгнення, коли за весь той період експорт агропродукції не досягнув і 8 млн т, вже не повториться.