Без гривні. Принесе відмова від національної валюти щастя українцям

Свого часу головний координатор реформ в Грузії Каха Бендукідзе запевняв, що у світі всього близько десятка країн, яким вдалося створити і утримувати власні повноцінні й незалежні національні валюти. В одному зі своїх інтерв'ю незадовго до смерті грузинський реформатор заявив, що Україні не варто тішити себе надією на якісну гривню. "Центробанк країни, що розвивається, яка намагається вести незалежну валютну політику, — це як кулемет в руках дитини", — стверджував Бендукідзе.

НБУ не впорався з основним завданням

За заповітами все того ж грузинського реформатора, розгляд проблеми необхідно починати з правильного її позначення, коли речі називаються своїми іменами. Центральним і особливим (як зазначено в законі про НБУ) органом влади, відповідальним за забезпечення стабільності гривні, є Національний банк України.

За час існування гривні, а їй всього пару місяців тому виповнилося рівно 20 років, зі стабільністю у неї склалося не дуже. Звичайно, все пізнається в порівнянні. І найбільш екзотичним прикладом є зімбабвійський долар, номінал найбільшої купюри якого колись становив 100 000 000 000 000 (тобто 100 трлн). Але все ж за 20 років існування національна валюта України подешевшала по відношенню до долара США більш ніж у 14 разів. Причому це відбувалося стрибкоподібно, що як раз і дозволяє поставити чіткий діагноз — НБУ не справляється зі своїм головним завданням.

Отже, у процесі девальвації гривня виконала три стрибка. Перший припав на 1998-1999 рр. Після плавного ковзання в 1996-1998 роках, коли курс сповз з 1,76 до 2,2 грн/$, у 1998-1999 рр. стався провал. За рік національна валюта подешевшала більш ніж в два рази. До 2000 р. курс становив 5,2–5,4 (НБУ в ті далекі часи очолював Віктор Ющенко.)

Другий стрибок припав на 2008-2009 рр. В середині 2008-го намітилося зміцнення гривні — її курс вийшов на 4,6/$. Але вже з вересня розпочався обвал. В кінці осені на готівковому ринку за долар давали 20 грн. До середини 2009-го курс був стабілізований на позначці 7,9–8,1. Тоді із забезпеченням стабільності національної валюти не впорався глава НБУ Володимир Стельмах.

Ну і третій обвал всі пам'ятають ще дуже добре. Гривню почало лихоманити на заході періоду правління "стабільних і послідовних людей з донецькою пропискою. Для утримання курсу тоді були використані методи "тримати і не пущать". Повернули обов'язковий продаж експортерами валютної виручки, разом з тим для звичайних громадян ввели обмеження на купівлю валюти. У першій половині 2014-го курс кілька разів звалювався до відміток 16-18 грн/$ — майже синхронно з тим, як НБУ приймав рішення про видачу мільярдних сум на рефінансування комерційним банкам. На початку 2015 р. курс почав ставити рекорди — в окремі дні він доходив до позначки 40 грн/$. Стан стабілізувався лише на початку 2016-го і з тих пір курс перебуває в коридорі 25-27 грн/$. В революційний та післяреволюційний період керували Нацбанком Ігор Соркін, Степан Кубів та Валерія Гонтарєва.

У перших двох випадках обвалу курсу гривні посприяли хвилі світових економічних криз. У 1998-му її дістав "ефект доміно", коли одна за одною з-за відтоку іноземного капіталу стали рухалися слабкі валюти країн Південно-Східної Азії: першим постраждав тайський бат, потім настала черга індонезійської рупії і малазійського ринггіта, потім зачепило російський рубль, а потім і нашу валюту. НБУ відмовився від валютних інтервенцій для підтримки курсу, і девальвація почала з'їдати депозити громадян, розміщені в банках. Фактично гривневі заощадження населення на банківських рахунках і стали тією подушкою, на яку, зрештою, приземлилася гривня. Після чого кілька років громадяни тільки посміхалися у відповідь на заклики "зберігати заощадження в ощадних касах".

Восени 2008-го, після кількох спокійних років, коли зростання цін на сировину закинув на небачені висоти доходи українських металургійних і гірничорудних комбінатів, стався різкий спад. До того часу багато українців не те що перестали боятися депозитів, вони звикли до кредитів — на нерухомість, автомобілі, меблі, побутову техніку, причому як би для зменшення виплат за відсотками багато хто брали кредити в доларах США, євро і навіть у швейцарських франках. Але вже весна 2009 р. показала, хто в яку валютну халепу потрапив. Всього за кілька місяців гривня подешевшала з 4,6 до майже 9 грн/$. Одержували доходи в гривнях позичальники, ще недавно котрі розповідали один одному про те, як "розвести банк кредит в свиссах під мінімальний відсоток", раптом заговорили про "змову банків" і про те, що "народжуваний середній клас гублять в зародку". В цьому випадку НБУ вів себе досить пасивно в пікової частини валютної кризи — як виявилося, фінансовий регулятор не накопичив достатньо золотовалютних резервів, щоб утримувати стабільний курс. Біда і в тому, що в попередні роки кредитного буму, починаючи з 2005 р., фінансово-кредитна політика Нацбанку, багато в чому сприяла безоглядного розкручування маховика валютного кредитування як компаній, так і населення (докладніше див. коментар Олександра Деркача).

Третій валютний криза показав, що регулятор не тільки не може виконати свою основну функцію, але навіть багато в чому сам дестабілізує ситуацію на грошовому ринку. Тобто настав момент, коли кредитно-грошовий кулемет в "дитячих руках" керівників українського центробанку почав палити по своїм.

В очікуванні четвертого кризи

Розвиток трьох валютних криз показує, що вони стають все більш масштабними. І якщо НБУ вже не тільки не може нівелювати їх масштаби, але і, схоже, "підносить патрони" спекулянтам, необхідно шукати кардинальне рішення проблеми.

Експерти, пов'язані з центробанком, говорять про те, що необхідно забезпечити політичну незалежність керівництва цього особливого органу. Для чого слід збільшити тривалість каденції глави НБУ і розширити арсенал інструментів, необхідних для фінансової стабілізації.

"Потрібна ефективна система прийняття рішень щодо монетарної політики та потужний механізм її аналітичної підтримки. За останні 20-30 років провідні центральні банки поступово перетворилися в установи, які за своїм інтелектуальним рівнем не поступаються кращим університетам та аналітичних центрів своїх країн", — зазначають у своєму дослідженні на VoxUkraine з Каліфорнійського університету Берклі Юрій Городніченко і заступник глави НБУ Дмитро Сологуб.

Такий центробанк повинен впоратися з правильним використанням самого модного на сьогоднішній день інструменту фінансового регулювання режиму інфляційного таргетування. "Інфляційне таргетування настільки успішно, що до нього перейшли ФРС, Європейський центральний банк (ЄЦБ), Банк Англії і десятки інших центробанків", — вказують експерти. Таким чином, фокус перекладається зі стабільності національної валюти на заходи, спрямовані на контроль рівня інфляції в країні. І головну роль при цьому відводять маніпулювання обліковою процентною ставкою, тобто ставкою того самого рефінансування. З туманною історією використання якого в зовсім недавньому 2014 р. так до кінця і не розібралися в Генеральній прокуратурі, ні в НАБУ.

Тобто нам пропонують почекати, поки в НБУ підвищать свій інтелектуальний рівень і наб'ють руку до рівня, необхідного для грамотного використання інфляційного таргетування. При нинішньому керівництві Нацбанку це видається не найкращою стратегією, загрожує новими потрясіннями для гривні.

Радикальний спосіб

З урахуванням поневірянь національної валюти, видається цікавим поговорити про досвід країн, зовсім такою не мають. Звичайно, вони мають дуже обмежений інструментарій для забезпечення самостійної економічної політики, зокрема, стимулювання окремих галузей економіки та реалізації бюджетних програм розвитку. З іншого боку, їх громадяни більш ніж спокійні за свої заощадження в банках.

У 1999 р. Чорногорія відмовилася від своєї національної валюти, яка називалася динар, щоб впоратися з інфляцією. Є також думка, що поступовий перехід на іншу валюту почався ще з часів війни в Югославії, коли НАТО ввели миротворчі війська. Тоді солдати Німеччини пустили в обіг свої німецькі марки. І Чорногорія з дозволу Берліна офіційно перейшла на них у 2000 р. Цей крок дозволив стабілізувати економічну ситуацію в країні. Надалі, після офіційного запровадження в Німеччині євро, у Чорногорії вже немає іншого виходу як також перейти на євро "за компанію" — у 2002 р. німецька марка припинила своє існування.

Офіційну заявку на вступ у Євросоюз Чорногорія подала в 2008 р., а в 2010-му отримала статус країни-кандидата. Таким чином, навіть не будучи членом Євросоюзу, Чорногорія використовують євро як національну валюту. "Я не можу висловлюватися з приводу конкретних країн, але наша спільна установка така: євро є валютою, якою торгують по всьому світу. Відповідно, її всюди у світі мають право купувати. Контроль за цим у завдання ЄЦБ не входить", — вважає прес-секретар ЄЦБ Віктор Кжижановский.

Чорногорія — не єдина країна в Європі, яка використовує євро, не будучи офіційним членом Європейського валютного союзу. В аналогічній ситуації перебувають Андорра, Ватикан, Косово, Монако і Сан-Марино.

"Було б економічно вкрай нерозумно вводити власну грошову одиницю тільки для того, щоб потім перейти на євро. Навпаки, той факт, що у Чорногорії немає своєї валюти, істотно полегшує справу", — переконував міністр фінансів Чорногорії Радое Жугич.

Втім, не всі економісти з ним згодні. Іншої думки дотримується експерт Інституту німецької економіки в Кельні Юрген Маттес. "Чорногорії було б легше вирішити свої макроекономічні проблеми, якщо б вона мала власну грошову одиницю", — упевнений він. Адже її можна девальвувати і тим самим забезпечити конкурентні переваги вітчизняного бізнесу. А так уряду Чорногорії доводиться проводити досить жорсткі заходи економії, щоб виконати суворі умови перебування в єврозоні.

Цікава перспектива

Відмова від слабкої національної валюти на користь доларизації або евроизации економіки — не така вже ненаукова фантастика, як це може здатися на перший погляд. Недавній досвід таких країн, як Еквадор і Сальвадор (див. "Долар — їх все") показує, що такий шлях порятунку можливий. Як і в будь-якому радикальному і складному вирішенні, тут є свої плюси і мінуси. Насамперед значно ускладниться робота уряду — в нього практично зникне можливість для різних маневрів, наприклад, буквально "з повітря" витягти десятки мільярдів гривень і витратити їх на якийсь грандіозний нацпроект, покупку валюти або просто роздати трудящим напередодні виборів.

З іншого боку, пересічні українці (особливо працездатного віку) мають бажання працювати, накопичувати ресурси та інвестувати, мабуть, не відмовилися б від перспективи доларизації. Втім, аж ніяк не вони замовляють музику в нашій вітчизні. Натомість перспектива "дорогих" і "твердих" грошей точно доведеться не по нутру українським пільговикам і бізнесу, обслуговуючому держава. Якщо б Україна позбулася власного емісійного центру, уряду довелося б приймати багато важких рішень, насамперед жорстко навести порядок з пільговиками і покінчити з роздачею посібників без урахування майнового статусу. Найімовірніше, різко підскочила б безробіття, оскільки підтримувати мільйони робочих місць в бюджетному секторі за рахунок державної підтримки було б неможливо.

Як наслідок, значно посилилася б конкуренція на ринку праці, а українцям довелося б більше працювати за меншу плату. З іншого боку, вони б отримали впевненість у тому, що зароблене не перетвориться в нічого не варте папірці, а залишиться важливим доларом. Життя стало б жорсткіше, але при цьому куди більш прогнозованою.

Ну і зовсім не потрібна доларизація вітчизняним олігархам, а також організаторам великих державних проектів. Пригадується, як років вісім тому Арсеній Яценюк у своїй книжці "Банківська таємниця часів Помаранчевої революції" розповідав, як у 2003 р. НБУ під його керівництвом у порядку довгострокового фінансування видав мільярд гривень (за курсом 5,3 грн/$) на кілька пілотних проектів. Зокрема, ці гроші пішли на добудову двох енергоблоків на РАЕС і ХАЕС, а також була відремонтована траса Одеса–Київ. Як говорив Яценюк, "ми довели, що механізм довгострокового рефінансування цілком придатний для використання". Коли ж після Революції гідності Арсеній Петрович опинився в кріслі прем'єра, то настільки вдало використовувати механізм довгострокового рефінансування вже не виходило. Хоча можливості все одно знаходилися. Наприклад, в умовах гібридної війни отримав фінансування екзотичний проект, що отримав в народі назву "стіна Яценюка". Справно отримали соцвиплати багато категорії пільговиків. Звичайно, без власного (національного) центру емісії гривні це було б просто неможливо.

Так що ніхто, звичайно, не вирішиться пожертвувати національною грошовою одиницею в ім'я фінансової стабільності та бюджетної дисципліни.

Долар - їх все

Широко відомі приклади доларизації економіки. Першою цей досвід офіційно застосувала Панама, почала використовувати долар США з 1904 р. замість колумбійський песо.

В Еквадорі в 1990-ті роки інфляція становила в середньому 40% в рік, остаточно підірвавши довіру до національної грошової одиниці сукре, втратив три найважливіші властивості будь-якої валюти - його не використовували ні як платіжний засіб, ані як засіб заощадження, ні як розрахункову одиницю. До кінця 1990-х років приблизно 80% всіх банківських вкладів були доларовими, в тій же валюті видавалися і кредити. Тобто неофіційна доларизація сталася до прийняття політичного рішення про відмову від національної грошової одиниці. У 1999-му інфляція становила 52%, а ВВП впав на 7,5%. До того часу Еквадор випробував різні системи обмінного курсу, але жодна не дала бажаного результату - країна була на порозі гіперінфляції. Перехід на долар хоч і не відразу, але допоміг приборкати інфляцію, стабілізувати експортні ціни, стимулював розвиток туристичної та інших галузей економіки.

За аналогічним з Еквадором причин у 2001 р. від національної валюти (колона) на користь долара відмовився Сальвадор.

Еквадор, Сальвадор і Панама на сьогодні є найбільшими офіційно долларизованными державами у світі.

Олександр Деркач, співзасновник, голова правління банку "Аваль" у 1998-2005 рр.

До 2005 р. банківська система працювала цілком адекватно. Те, що багато фінустанов були потім куплені іноземцями, підтверджує цю тезу. До того часу економіка почала підніматися, підвищувалися доходи, зростала впевненість людей у завтрашньому дні. Вони активно витрачали і хотіли витрачати ще більше. Зростала довіра до банків, у них понесли гроші. Плюс багато змогли вийти на зовнішній ринок запозичень. В системі з'явився надлишок ресурсів. В першу чергу валютних. Фінустанови почали кредитувати усе, що ворушилося. "Юриків", "фізиків" — без розбору. Не маючи адекватної за термінами ресурсної бази, ні запасу капіталу, ні досвіду, ні прописаних процедур, ні підготовленого персоналу. Були викинуті на сміття економічні нормативи банків і здоровий глузд. Десятки і сотні мільйонів доларів видавалися компаніям без валютної виручки. Сотні тисяч доларів — людям з зарплатою 5000 грн.

Ми з партнерами, продавши банк "Аваль" з активами $3,5 млрд і рівнем поганих кредитів у портфелі 2%, з цікавістю спостерігали за усім цим "святом життя". Гадаючи, коли він накриється мідним тазом. Через три роки, чи все-таки через п'ять. Накрився через чотири. Коли квартира, куплена за $300 тис., стала коштувати $100 тис. А зарплати стало не вистачати навіть на сплату відсотків. Система почала сипатися. Народ побіг з фінустанов. Ліквідності катастрофічно не вистачало. Кредити НБУ, видані мільярдами доларів в гривні, стабілізували ситуацію з ліквідністю, але інших проблем не вирішили. Після свята прийшло похмілля. Банки з жахом дивилися на свій кредитний портфель, половина якого не працювала. Ніхто не розумів, як таке могло трапитися і як тепер з усього цього виповзати. У банків прибуток не вистачало не тільки на формування резервів, але і на покриття операційних витрат. Далі були п'ять років стагнації. З "намальованими" доходами і капіталом. А потім настав 2014 р. Було погано, а стало зовсім погано. Нові мільярди доларів благополучно відправилися в топку рефінансування. Породивши нові проблеми у вигляді гіперінфляції і порожніх валютних резервів.

На сьогоднішній день є певні позитивні моменти. На ринку надлишок ліквідності. Визначився коло банків, яким довіряють вкладники. Курс долара вже залежить від економіки, а не від обсягу викинутого рефинанса. Хоча до одужання далеко.