Керований хаос. Нацбанк жене Пишного з Ощадбанку заради Зеленського
Привид корпоративної реформи
Реформа корпоративного управління державного банківського сектора, активована спеціальними законодавчими змінами і новаціями, реалізованими на вимогу міжнародних фінансових донорів в 2018 р., повинна була частково поліпшити ситуацію в системі управління держбанками. Ключовим елементом у механізмі стримувань і противаг повинні були виступити наглядові ради, що формуються на паритетних засадах між усіма гілками влади. У наглядовій раді держбанку повинні бути присутніми представники президента, парламенту, уряду і так звані незалежні директори. Незалежні в тому сенсі, що від них нічого не залежить. Хоча за задумом авторів цієї концепції корпоративного управління, вони якраз і повинні вносити незаангажованість, прагматизм і в хорошому сенсі фінансовий скепсис визначення стратегії розвитку державних банків.
Проблема тут як раз в тому, що за останній час ми так і не побачили генерацію нових смислів ні з боку наглядових рад держбанків в цілому, ні з боку незалежних директорів зокрема. Причина проста: як правило, іноземні фахівці сприймають свою роботу у державних банках або як інвестиційний туризм, побічно представляючи інтереси делегували їх глобальних структур, або як вдалу синекуру.
Яка це могла бути стратегія? Приміром, Ощадбанк можна об'єднати з "Укрпоштою" і перетворити в поштовий банк. А Приватбанк - спеціалізувати виключно на кредитуванні малого і середнього бізнесу, а також на іпотеці. Для Укрексімбанку навіть не потрібно нічого вигадувати - все "зашитий" в назві: кредитування українських експортерів, надання гарантій і фінансування зарубіжних покупців української продукції. І не потрібно створювати Експортне кредитне агентство і витрачати сотні мільйонів гривень на "оргвитрати". В реальності стратегія роботи держбанків мало чим відрізняється від тактики, а та, в свою чергу, являє собою концепцію керованого хаосу. Недосвідчений погляд може побачити лише дуже різношерстий спектр операцій, коли банки купують ОВДП, кредитують кого завгодно, у тому числі вельми сумнівні проекти і великі корпорації з яскраво вираженим приватно-політичним інтересом. В результаті в державних банках найвищий у системі рівень непрацюючих активів (понад 50% без "фактора Приватбанку"), і вони весь час просять у Мінфіну десятки мільярдів гривень для додаткової докапіталізації. І міністерство платить. При цьому суспільству в черговий раз пред'являються презентації реформи державного фінансового сектору, головний меседж яких: все продати після 2020 р.
В результаті очищення банківської системи в 2014-2015 рр. держава позбулося від банків, а не від проблемних активів, і отримало в навантаження державний фінансовий сектор, обсяг якого становить приблизно 60% загальносистемних активів, а також стільки ж депозитів населення. Йшли в Європу, а прийшли в СРСР, отримавши квазідержавну банківську систему.
Моделі докапіталізації держбанків за допомогою ОВДП, яка застосовувалася Мінфіном, а потім ці цінні папери монетизувались Нацбанком, добре відома. Таким чином будь-які суми в розмірі сотень мільярдів гривень можна "надрукувати" і "перевести в готівку". Ідеальний інструмент виведення капіталу в цій моделі - кредитування "потрібних" компаній. Саме цим і пояснюється високий рівень токсичних активів у держбанках, який в 1,5-2 рази перевищує аналогічний показник у приватних фінансових установах. Ми прогнозували, що основна битва на етапі зміни влади розгориться не за міністерські пости (це почекає до осені), а за суддівські мантії і хлібні місця в держбанках. Хто контролює ключові держбанки, той контролює "касу" Мінфіну і НБУ. А хто контролює "касу" Мінфіну і НБУ, той контролює майбутнє. І майбутнє своїх політичних спонсорів.
Ротація в епоху між часами
У період між часами і відбулася чергова ротація членів наглядових рад держбанків. Буквально на другий день після інавгурації Володимира Зеленського, згідно з постановою Кабміну від 22 травня 2019 р., у наглядову раду Ощадбанку увійшли вісім нових членів: Шевки Аджунер, Байба Апин, Олексій Резніков, Олексій Грінченко, Міхаель Вайнштейн, Пітер Бріггс в якості незалежних директорів, Данило (Данило) Білак як представник уряду, Дмитро Власов від парламенту. Дев'ятим на початку липня до них приєднався Юрій Храмов, який пройшов за квотою новообраного президента. Новосформированный спостережну раду тут же підписав новий контракт з чинним головою правління Ощадбанку Андрієм Пишним, та ще й терміном на п'ять років, якраз до дня закінчення повноважень нинішнього президента. Чому в "свіжому" наглядовій раді прийняли таке рішення? Його члени призначені не просто так, якщо пройшли через сито відбору ще за старої влади. При цьому в банку навіть не спромоглися провести хоча б формальний конкурс на заміщення вакантної посади. НБУ це несказано обурило і там вирішили більш ретельно "фільтрувати" кандидатів, які зайшли за квотою парламенту, уряду і так званих незалежних. Чому?
Секрет полішинеля полягає в тому, що Андрій Пишний близький до політичної сили "Народний фронт", чий виборчий рейтинг похований за плінтусом. "Зелена команда" при цьому явно не збирається мовчки милуватися своїм разбухшим рейтингом, помістивши його в рамочку. Його потрібно конвертувати і перетворювати політичні інвестиції у фінансові дивіденди. А це можна зробити, лише маючи "гаманець" у вигляді держбанків.
Тут зробимо невелике фінансове відступ. Ощадбанк володіє 288 млрд грн загальних активів (з 1,13 трлн грн належать держбанкам) і портфелем згаданих вище ОВДП на 81,5 млрд грн (з 306 млрд грн держсектора), які можна "монетизувати" на ринку або адміністративно. При цьому кредитний портфель юридичних осіб у розмірі 59,7 млрд грн припадає резерв під непрацюючі кредити на суму 59 млрд грн, що без додаткових оцінок характеризує якість кредитної політики банку. Примітно, що Ощадбанк зберігає 100 млрд грн вкладів фізосіб з 327 млрд грн, розміщених населенням в держбанках, і вся ця "сотня" на 100% гарантується державою. При цьому кошти до запитання (тобто наймобільніший ресурс в умовах кризи) становлять 26 млрд грн, тобто більше мільярда доларів в еквіваленті.
У ситуації з повзучої фрондою в наглядовій раді одного з найбільших держбанків як не можна до речі на допомогу президенту прийшов Нацбанк. Формально в Ощадбанку порушили законодавчі вимоги і провели перепризначення Андрія Пишного без прозорого та публічного конкурсу. У НБУ вирішили діяти симетрично, тобто теж порушити закон. Згідно з чинним законодавством регулятор має право погоджувати кандидатури лише вищих посадових осіб банку: наприклад, голови правління, а також керівника фінансового моніторингу. Члени наглядової ради проходять узгодження постфактум, тобто в НБУ лише підтверджують їх ділову репутацію. Якщо з нею не все гаразд, акціонери банку зобов'язані призначити нових представників у наглядовій раді, але всі їх рішення, прийняті в період каденції, є легітимними. Тут є своя логіка. На погодження кандидатур і підтвердження ділової репутації у Нацбанку є півроку, і якщо мова йде про виконавчих органах управління, то на зазначений період можна зберегти колишніх керівників або призначити технічних менеджерів, які вже проходили узгодження (наприклад, заступник голови правління тимчасово ставати керівником банку, поки кандидатура нового топа проходить узгодження). Є і варіант використання приставки "тимчасово виконуючого обов'язки" для самого претендента. Філософія корпоративного управління не передбачає участь у наглядовій раді ні технічних, ні в. і. о. членів. Тут без перехідних статусів член, або ні.
Нацбанк вирішив не тільки оголосити "вотум недовіри" п'яти членам наглядової ради з дев'яти, але і поставив під сумнів їх ключове рішення - перепризначення Пишного. Від воріт поворот дали: Шевки Аджунеру (незалежний директор), Олексію Грінченка (заступник голови наглядової ради, незалежний директор), Олексія Рєзнікова (незалежний директор), Дмитру Власову (член наглядової ради, представник парламенту) і Даніелю Билаку (член наглядової ради, представник уряду). Що характерно, представник президента узгодження пройшов. При цьому узгодження за результатами співбесіди до Кваліфікаційної комісії НБУ не пройшли досить відомі фінансисти, а добро отримали люди з вельми скромним бек-граундом. Так, Шевки Аджунер - турецький фінансист, який працював представником ЄБРР по Україні та головою наглядової ради "Укрзалізниці". Данило (Данило) Білак - керівник Офісу залучення та супроводження інвестицій при Кабміні (UkraineInvest). А ось у Олексія Грінченка дружина працювала заступником начальника відділу перевірок валютних операцій небанківських фінансових установ Департаменту фінансового моніторингу.
Насправді завдання у Нацбанку була до межі проста: "вирубати" частина наглядової ради, яка забезпечує кворум, тобто п'ять чоловік з дев'яти. Представника президента чіпати не можна. Значить, видаляємо новопризначених "повпредів" уряду і парламенту (все одно восени доведеться міняти) і трьох "незалежних директорів". А тут принцип дискваліфікації був теж досить простий: в залежності від голосування за Пишного. Саме так і були відібрані троє на виліт з числа "незалежних".
Нацбанк можна зрозуміти. Нині кілька його функціонерів зависли в негативному вандаммовском шпагаті: під одними просто хитається крісло, за іншими плаче НАБУ. Саме тому на Інститутській готові відкрити "другий фронт" битви за держбанки, причому без всяких попередніх умов, фактично за спасибі і безкоштовний квиток до Лондона.
І причому тут "Укртелеком"
А тепер пунктирно намітимо і конспірологічну версію. Державна виконавча служба заарештувала 93% акцій компанії "ЕСУ", власника Укртелекому за позовом Ощадбанку, який намагається повернути свої борги. На початку 2011 р. Фонд держмайна (ФДМ) продав державний гігант телекомунікацій за 10,575 млрд грн компанії "ЕСУ", що на той момент складало еквівалент понад $1,3 млрд. Сама "ЕСУ" належала австрійській фірмі EPIC, зареєстрованої на п'ять жителів Австрії. Через два роки, влітку 2013 р., компанія СКМ, за якою стоїть Рінат Ахметов, придбала акції Укртелекому, але не безпосередньо, а через отримання контролю над головним акціонером. Виглядала ця ланцюжок наступним чином: у червні 2013 р. СКМ і EPIC підписали договір купівлі-продажу 100% акцій компанії UA Тelecominvest Limited (Кіпр), яка володіла корпоративними правами ТОВ "ЕСУ" (Україна). Ну а остання, як ми вже знаємо, придбала 92,79% акцій ПАТ "Укртелеком" (на той момент не тільки найбільший оператор фіксованого зв'язку в Україні, але і оператор мобільної мережі 3G).
Приблизно в цей же час ЕСУ продала держбанкам свої облігації на мільярди гривень. У 2015 р. Укртелеком уклав з Ощадбанком договір, згідно з яким держбанк передавав у власність оператора зв'язку облігації "ЕСУ" на суму 1,5 млрд грн (номінал плюс накопичений купонний дохід). Але в 2017 р. Укртелеком відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання, і Ощадбанк опинився біля розбитого корита, тобто з облігаціями "ЕСУ", які ніхто не збирається погашати. Загальна сума позову при цьому зросла до 1,8 млрд грн. Таким чином, найближчим часом Ощадбанк стане головною дійовою особою у продажу акцій власника "Укртелекому". І ось тут мотиваційні лінії розходяться: є ймовірність, що комусь потрібен колись дійсно привабливий оператор зв'язку, що навряд чи. Більше підходить інша версія: надто велике бажання обрубати фінансові ниточки на "ЕСУ" і не продовжувати стягнення заборгованості по всьому ланцюжку схеми. У справі замішані прізвища як мінімум двох олігархів, один з яких вже знайшов порозуміння з новою владою. Вкотре відзначимо.
Це зовсім не означає, що Андрій Пишний був тим самим главою Ощадбанку, який наступив на "на улюблений мозоль" олігархам. Це означає, що нова влада не збирається ділити з ким-небудь ні потенційні можливості монетизації портфеля ОВДП, що належить банку на 80 млрд грн, ні перспективи його "докапіталізацію" на десятки мільярдів, ні можливість отримання "кешу" через кредитування пріоритетних галузей економіки", наприклад у сфері енергетики". А також ніхто не буде віддавати в руки політичної химери з минулого можливість вести діалог з найбільшими олігархами країни.