Відкрито для іноземців. Чим небезпечна максимальна лібералізація ринку землі
Одним з перших обіцянок президента Володимира Зеленського став запуск ринку землі, що знаходиться під замком всі роки незалежності України. Ймовірно, відповідний закон буде прийнятий до 1 грудня, а сам ринок запустять до літа 2020 р. За словами прем'єр-міністра Олексія Гончарука, новий Кабмін разом зі Світовим банком розглянули 25 різних сценаріїв відкриття ринку землі і попередньо зупинили свій вибір на тій моделі, яка дасть максимальний економічний ріст. Аргументація прем'єра проста: за його словами, 1% економічного зростання дає 15 млрд грн додаткових надходжень в бюджет, і це гроші, які можна спрямувати на реалізацію інфраструктурних та соціальних проектів.
Але, вибираючи модель, яка забезпечить максимальний економічний ріст, не пожертвує при цьому новий уряд іншими, не менш важливими чинниками? Наприклад, пріоритетом у розвитку українського аграрного комплексу.
Загальновідомо, що АПК України сьогодні орієнтований переважно на виробництво сировини. Наприклад, українська пшениця експортується до Туреччини, де заповзятливий турків виготовляє з неї борошно і продає в Європу, залишаючи у себе в кишені додану вартість. Так само поступають і європейці, для яких Україна стала джерелом кукурудзи, що використовується для виробництва кормів для тваринництва. Українське сиру соняшникову олію охоче купує Індія, де індус розливає його по пляшках і продає під власною торговою маркою. Україна аграрна сьогодні цікава всім, але як стабільний постачальник дешевої сировини, на переробці якого всі заробляють.
Тут варто пригадати історію з введенням загороджувального мита на експорт насіння соняшнику у 1999 р. В той час половина вирощеного в країні соняшнику експортувалася, але після введення мита на 23% він весь залишився в країні. Так, це було волюнтаристське рішення української влади, яке викликало критику з боку Європи. Однак у підсумку цей волюнтаризм стимулював розвиток власної масложирової промисловості, і Україна зараз займає перше місце в світі з експорту соняшникової олії. Наприклад, за підсумками 2016 р. країна заробила на його експорті $3,7 млрд, тоді як простий експорт насіння приніс би вчетверо менше.
Але поки Гончарук не запропонував жодних заходів, щоб за рахунок відкриття ринку землі підштовхнути вихід українського агрокомплексу з сировинної ями на наступний, більш високий рівень - на переробку вітчизняної сировини тут же, в Україні.
За інформацією LIGA.netзагальна площа сільськогосподарських угідь, яка може перебувати в оренді однієї особи, згідно з документом, не повинна буде перевищувати 35% площі угідь на території громади, не більше 15% області і не більше 0,5% країни. А щоб у великих агрохолдингів не було переваги при купівлі землі перед дрібними і середніми господарствами, за словами Гончарука, перед запуском ринку уряд зможе знайти механізм, що забезпечує останніх більш дешевими кредитами. Але наскільки більш дешевими, залишається поки незрозуміло.
Мало того, Кабмін хоче дозволити продаж землі іноземним компаніям, встановивши для них єдине обмеження - вони повинні зареєструвати компанію в Україні і платити тут податки. Ні за площею скупаемой землі, ні по спеціалізації (щоб покупець займався аграрним бізнесом, а не був інвестиційним фондом, який вкладає у прибуткові проекти) обмежень, по всій видимості, не буде. Це означає, що в українського фермера з'явиться серйозний конкурент - західна компанія з дешевими кредитними ресурсами за спиною. Навіть якщо український фермер зможе залучати для купівлі землі кредити за 10-12% річних, змагатися з європейськими ставками на рівні 0,5-1% йому буде просто неможливо.
Чи Україна може вводити обмеження при запуску ринку землі? Може і повинна, якщо такі обмеження діють навіть у самої ліберальної європейській економіці. Однак нічого з європейського набору інструментів український уряд запозичити не хоче, принаймні, про такі плани не повідомлялося.
Максимальна відкритість земельного ринку створює небезпека, що в Україну масово хлине західний спекулятивний капітал, який просто захоче заробити на купівлі-продажу сільгоспугідь. За рахунок більш дешевих кредитів західні компанії зможуть з успіхом конкурувати за українські чорноземи з українськими фермерами, і, сформувавши земельний банк, через п'ять-шість років, коли ціна на землю зросте, просто продати його.
На думку народного депутата VIII скликання Вадима Денисенка, уряду слід обмежити можливість спекуляцій з українською землею, встановивши мінімальну ціну на неї на рівні не нижче $3 тис. за гектар. Також, за його оцінкою, в перший рік роботи ринку держава зможе продати не більше 2 млн га землі, а власники паїв - не більше 5 млн га. З урахуванням того, що експерти оцінюють вартість української гектара землі в межах $1-2 тис., мова йде про суму близько $14 млрд. Однак населення готове буде витратити близько $7 млрд на споживання, насамперед на імпортну електроніку і побутову техніку, тому в українській економіці залишаться другі $7 млрд, за рахунок яких буде простимульована будівельна галузь та інфраструктурні проекти. У масштабах країни це обсяг коштів дасть короткостроковий ефект, на три-чотири роки максимум, вважає Денисенко. Тому так важливо, на його думку, створити механізм, який дозволить отримувати з проданої землі додану вартість. Тобто запустити механізм інвестування в аграрний бізнес, прив'язавши його до ринку: наприклад, вкладаєш $1 долар на купівлю землі - вклади $0,05 до створення аграрної інфраструктури (елеваторів, тваринницьких комплексів, переробних підприємств). Тільки такий підхід до відкриття ринку землі дозволить, на думку Денисенка, Україні розвиватися як серйозної аграрній державі.
