Панський суд. Чому скандалом з Ryanair повинен займатися Трамп
Демонстративна відмова Ryanair від заходу на український ринок розбурхав українців і розділив їх на дві непримиренні партії. По один бік опинилися прихильники міністра-реформатора Володимира Омеляна, який печеться про те, щоб маленький українець міг задешево злітати в Європу. По іншу - фанати прагматичного директора державного аеропорту "Бориспіль" Павла Рябікіна, для якого прибуток держпідприємства і національний інтерес понад усе.
Хто з них правий, а хто винен, це окрема тема. Все одно переконати противників у раціональності аргументів протилежної сторони не вийде. Кожен залишиться при своїй думці. Одні будуть вважати, що міністр веде піар-кампанію, мріючи про лаврах прем'єра, намагається продемонструвати, як ефективно він працює на благо простого народу. Інші і зовсім переконані, що Павло Рябікін лобіює інтереси авіакомпанії МАУ, яка, в свою чергу, належить Ігорю Коломойському. Далі і говорити нема чого, кожен українець просто-таки відчуває, як з нього деруть три шкури олігархи, і волає про помсту. Ситуація для України не нова, але, тим не менш, дозволяє поставити питання про те, яким же чином управляється якщо не вся Україна, то як мінімум підприємства держсектора в процесі проведення радикальних та рішучих реформ?
По-перше, виникає питання, чому міністр і директор великого держпідприємства не можуть узгодити позиції та вийти на переговори з представниками іноземної компанії з єдиною позицією? Будь-які переговори - це торг, в якому завжди хтось виграє більше, а хтось менше, і розкол української позиції " - це додатковий шанс отримати бонус, на цей раз для керівництва Ryanair, яке, до речі, відомо в усій Європі як жорсткий переговірник. Навіть якщо ви просто продемонстрували йому свою зацікавленість у їхній прихід на ринок, будьте впевнені, що вам викрутять руки і доб'ються поступок. Це не погано і не добре, просто вони так грають, і, сідаючи з ними за стіл переговорів, треба це розуміти.
По-друге, що стосується результату, зокрема, фінансової. Зараз "Бориспіль" прибуткове підприємство, обсяги перевезень зростають ударними темпами, українці і транзитні пасажири літають все більше, б'ються рекорди довоєнного часу, підприємство заробляє гроші. При цьому, за словами пана Рябікіна, у разі прийняття умов Ryanair аеропорт втратить 2 млрд грн на рік. Виникає питання, а хто буде, образно кажучи, у цій справі сидіти за нанесення збитків державі?
Адже не далі як навесні цього року вся країна мала можливість спостерігати, як органи САП і НАБУ звинуватили у завданні державі збитків на 2 млрд грн керівника ГФС Романа Насирова. До речі, як і директор "Борисполя", він був відібраний за конкурсом, і податківці в часи його керівництва демонстрували ударні показники збору податків. Ситуація аналогічна, але має певні загальні риси та наводить на певні роздуми.
По-третє, варто відзначити, що молодий міністр не знаходить спільної мови не тільки з керівником "Борисполя", але і з керівництвом "Укрзалізниці" в особі вже навіть не українського менеджменту, а самого справжнього європейця Войцеха Бальчуна. У нього, до речі, теж підприємство демонструє відмінні фінансові показники, але, тим не менше, і він пана Омеляна не задовольняє. У старому радянському анекдоті виникало питання, як же це так, всіх задовольняє, а його не задовольняє? І хто ж тоді задовольнить? І чи можливо це в принципі?
І нарешті, по-четверте, справедливості заради, варто відзначити, що подібні управлінські конфлікти виникають не тільки в Міністерстві транспорту та інфраструктури. У керівництва НАК "Нафтогаз України" і Міністерства енергетики теж часто діаметрально протилежні погляди на перспективи розвитку підприємства, шляхи впровадження "Третього енергопакету", формування наглядової ради компанії, а також на те, хто буде керувати "Укртрансгазом".
Поки всі конфліктні ситуації вирішуються шляхом залучення вищого керівництва. Приходить прем'єр Володимир Гройсман, який повинен якось усе владнати, починаючи від сміттєвого колапсу у Львові і до залучення в Україну ірландського лоукостера. Можна не сумніватися, що і президент Петро Порошенко при першій можливості висловиться щодо цих питань. В крайньому випадку своє слово скаже посол США Марі Йованович, а вже остання інстанція, це, само собою зрозуміло, американський президент Дональд Трамп. Без нього вже точно не наважиться жоден принципове питання. Головне, встигнути розставити всі крапки над "і" у відведений для аудієнції час.
Питання про те, чи можна при такому стилі управління конкурувати за місце під сонцем на нашій планеті, залишається відкритим. Поки Україні щастить. Країна існує, а економіка, незважаючи ні на що, зростає. Сумнівно, що це буде тривати довго, особливо враховуючи відсутність вміння та бажання домовлятися про спільні цілі та рішеннях навіть серед політичного класу.
Єдине, що радує, так це те, що не одні ми такі на світі. Роки три тому на повну відсутність скоординованої національної політики в сфері економіки і безпеки скаржився міністр внутрішніх справ Польщі Бартоломей Сенкевич у розмові з головою Національного банку Мареком Бєлькою. За його словами, в Польщі немає держави, а є набір відомств, або, як він образно висловився, ch*j, d*pa i kamieni kupa, що у вільному перекладі можна позначити як лебедя, рака і щуку. Як не дивно, при такому підході до формування національної політики полякам щастить навіть більше, ніж нам, і якщо дивитися з Києва, то їх положення може здаватися просто-таки дивним. Інше питання, як довго це триватиме.
