Банку з доларами. Які пенсійні фонди потрібні Україні

Криза пенсійної системи торкнулася не лише України. У серпні та вересні в авторитетних економічних виданнях на кшталт Bloomberg або Financial Тімеѕпоявились статті, присвячені проблемам пенсійних фондів по всьому світу. Причому в британській газеті навіть з'явилася щодня оновлювана спецтема "Пенсійний криза".
Пенсійні фонди як приватні так і державні відчувають зростаючий дефіцит, а майбутні пенсіонери, керівники компаній, акціонери, політики і економісти сперечаються з приводу того, за чий рахунок ця проблема повинна вирішуватися.

Для прикладу, в США є Пенсійний фонд Центральних штатів, в якому близько 400 тис. водіїв вантажівок тримають свої накопичення. Він був заснований в 1955 році і на сьогоднішній момент відчуває серйозні труднощі, так як його активи на суму в 18 млрд доларів не покривають зобов'язань на 32 млрд. доларів. Керівники фонду намагалися вирішити питання за рахунок вкладників, знизивши виплати, але американський Мінфін це рішення заблокував під тиском Конгресу профспілок (тобто політиків, яким вигідно відкладати проблему на потім). Поки рішення не знайдено, і якщо нічого не зміниться, то менш ніж через 10 років фонд не зможе виплачувати пенсії. Це - не поодинокий випадок.

Більш того, проблеми відчувають не тільки приватні пенсійні фонди. Солідарні пенсійні системи, які виплачують пенсії за рахунок внесків працюючого населення, прекрасно себе почували при співвідношенні пенсіонерів та працівників 1 до 4, а ось коли населення старіє і кількість працівників і пенсіонерів зрівнюється, починаються проблеми. Фігурально висловлюючись, є ідеальна ситуація середини 20-го століття, коли населення розвинених країн було молодим і повним сил, а пенсіонерів було небагато, є катастрофічне майбутнє як крайній випадок демографічної кризи, коли пенсіонерів буде багато, а працювати буде нікому, сучасний світ, бовтається десь посередині.

Зазначимо, що в Україні, ситуація ускладнюється традиційним законодавчим свавіллям.

Як правило, такого розгулу пільговиків як в Україні в розвинених країнах немає, але тим не менш, старіння населення створює колосальну проблему.

Поки єдиний рецепт, який через брак кращого використовують у розвинених країнах це підвищення пенсійного віку. Причому навіть у тому випадку, якщо МВФ цього не вимагає. В силу тієї простої причини, що інші альтернативи або нереальні, або ще більш неприємні. Наприклад, можна було б різко збільшити податкові відрахувань із зарплат працюючих українців, поборів практику виплат у конвертах, одночасно з цим знизивши корупційне навантаження на бізнес (казковий сценарій). Крім того, можна було б урізати існуючі пенсії (неприємний сценарій на межі політичного краху). Ну, і як варіант - надрукувати відсутні гроші і розігнати інфляцію (самогубний сценарій).

Так що не дивуйтеся, що МВФ наполягає на підвищенні пенсійного віку. МВФ - кредитор зацікавлений у поверненні виданих грошей. А для цього боржник повинен зводити кінці з кінцями і не закінчувати життя самогубством. Ну, а в казки банкіри все одно не вірять.

Так що, багато економістів, двома руками підтримують створення на додаток до солідарної пенсійної системи ще й обов'язкового накопичувального рівня в якості панацеї, трохи лукавлять. Повністю, проблеми пенсіонерів ця реформа не вирішить і не може вирішити. Зате може зняти з держави частина обтяжливих зобов'язань, від чого в першу чергу виграють платники податків, кредитори держави і фінансисти/чиновники, які зможуть зайнятися інвестуванням пенсійних накопичень. У разі вдалого інвестування пенсіонери отримають свою частку доходу, у разі невдалого - ні.
І якщо криза спостерігається навіть у країнах з розвиненими фінансової та судовою системами, здатними захистити права пересічного вкладника, то що можна чекати у нас?

В Україні навіть ще більшою мірою ніж в усьому іншому світі працює простий принцип: "Немає контролю - немає активу". Державні підприємства приносять прибуток тим, хто ними безпосередньо керує. Власники банків перекачують гроші вкладників у власні високоризикові проекти, щоб потім повертав гроші Фонд гарантування. Фонду для цього доводиться лізти в держбюджет, куди гроші потрапляють від платників податків, у тому числі і від тих, хто виявився обдуреним вкладником.

І якщо в розвинених країнах фінансова система і суди дають можливість маленькій людині хоч якось впливати на долю своїх грошей, то в Україні - немає. Більш того, з проблемами стикаються навіть великі компанії, яким банки в тупу можуть не віддавати депозит. Чого варта хоча б історія про 250 млн гривень, які компанія МТС в 2014 році поклала на депозит в Platinumбанк терміном на 1 рік і досі домагається повернення грошей в судовому порядку.

Навіть якщо накопичувальний рівень пенсійної системи буде створений, то поклавши руку на серце, чи будете ви відчувати себе спокійно, знаючи, що керівництво пенсійного фонду за вас приймає рішення куди "інвестувати" ваші гроші? Причому в класичному для України стилі: 100 млн гривень - на депозит в Дельта банк, 200 млн гривень - в портфель акцій фондової біржі ПФТС (індекс якої за останні 10 років практично не виріс, при тому, що акції номіновані у гривні), ще 150 млн гривень - у власний будівельний бізнес, прибуток від якого йде власнику, а ризики залишаються вкладникам.

Звичайно, можна було б віддати управління накопичувальної частиною пенсії державі. Тоді б їх радісно розпиляли напередодні Євробачення-2005 і Євро-2012, називаючи це інвестиціями в інфраструктуру.

Так що долари в скляній банці, закопаною на городі, виглядають прекрасною альтернативою, так як власник отримає непоганий дохід хоча б за рахунок девальвації гривні. Є варіант більш цивілізований.Можна було б покласти гроші на депозит у банку як фізособа, яким держава гарантує внесок до 200 тис. гривень. Що важливо, в обох випадках ви самі приймаєте рішення і самі ж несете наслідки цих рішень.