Нульовий варіант. Який "пряник" для Коломойського загорнули в "закон про Приватбанку"

Циліндр з кроликом

Насамперед, необхідно пам'ятати багатошаровість нинішньої української політичної системи. Як сказав один політолог, при побіжному погляді на київський політикум погляду представляється внутрішній світ циліндра фокусника: видиме і, відповідно, помилкове дно, за ним друге дно, за ним третій, а там і прокладочка. З цього циліндра архітектори нашої "Матриці" періодично дістають чергового "кролика" під захоплені вигуки натовпу.

Саме тому ті оцінки, які звучать навколо нових законопроектів, потрібно або ділити на десять, або трактувати їх в діаметрально протилежному ключі. Політичні сили в Україні звикли мімікрувати під запити натовпу.

Тут можна як приклад навести "три закону рентної, корупційної економіки" за аналогією з трьома законами робототехніки Айзека Азімова: 1) політичні інвестиції повинні приносити фінансові дивіденди; 2) виплата фінансових дивідендів повинна подаватися електорату в якості реформ, спрямованих на розвиток країни, 3) закони і підзаконні акти можуть містити в собі норми, що не суперечать пункту №1 і №2.

Тепер, коли ми визначилися з глосарієм, перейдемо до самого законопроекту.
Суб'єкт законодавчої ініціативи - Кабінет Міністрів. Отже, ні про якому варіанті "секретної зброї" проти Коломойського не може бути й мови. З іншого боку, не варто впадати в єресь вчення про "трансцендентне Коломойського", який, подібно деосу Спінози, розчинений всюди і ідентичний навколишнього світу. Взаємовідносини нинішньої влади далекі від моделі тотального контролю з боку відомого олігарха, і в той же час його присутність опосередковано проявляється в ключових галузях економіки.

Нинішній законопроект під виглядом реформи банківського сектора вирішує одну реальну, прикладну задачу. У нас часто тема адаптації "кращої світової законодавчої практики" використовується в якості димової завіси для вирішення вузьких егоїстичних корпоративних інтересів. Західні лекала, під які намагаються "підстригти" нашу економіку, перетворюються в прокрустове ложе, коли потрібно вкоротити або ноги або руки. Це своєрідний троянський кінь, який дарується електорату під гаслом "Стали на один крок ближче до Європи".

Ключове завдання уряду на даний момент - це пройти "між крапельок" або між Сциллою і Харибдою. Коли, з одного боку - інтереси колишніх власників Приватбанку, а з іншого - вимоги МВФ. Без грошей фонду уряду буде важко повернути планову частину зовнішнього боргу. Потрібно взяти у МВФ $5,5 млрд, щоб повернути йому ж більше $7 млрд. Здавалося б, безглузда перетікання з пустого в порожнє, але якщо кредитів МВФ не буде, доведеться віддавати йому борги за рахунок золото-валютних резервів НБУ (ЗВР). Зараз в його засіках зараз майже $22 млрд, отже, повернення $5 млрд - це втрата 23% ЗВР. З іншого боку - будь-які "мачо-жести" уряду щодо колишніх власників націоналізованого банку - це квиток в один кінець, точніше - на вихід з будівлі на Грушевського.

Іспанська партія Остапа Ібрагімовича

А тепер оцінимо красу гри. Вихідна диспозиція така. Білими грають колишні власники Приватбанку, а чорними - уряд. Білі розігрують "іспанську партію", яка дає початкове перевага. Завдання уряду - зберегти короля у вигляді націоналізованого банку. Завдання колишніх власників - отримати незначну перевагу в ході розміну фігур. Основні побоювання МВФ - це можлива відміна націоналізації Приватбанку в судах. Саме атака "білих" на цього "короля" і поставила на паузу співпраця України і фонду ще в квітні цього року. Це коштувало Україні двох траншів МВФ на суму понад $3 млрд, а сама програма "стенд-бай" наказала довго жити. Загроза "королю" зірвала і вересневі переговори вже з новим урядом щодо чергової програми кредитування. Не вніс ясності і візит української делегації до Вашингтона. Загрожувати королю" - це правильна стратегія. Займати більш вигідну переговорну позицію з можливістю зробити певні поступки не на шкоду собі - класика корпоративних спорів.

На даний момент немає зовсім ніяких економічно обґрунтованих причин вважати, що повернення банку вигідний його колишнім акціонерам. По суті це валіза без ручки, але дуже важкий. Від кредитного портфеля залишилися ріжки та ніжки - 60,5 млрд грн, при цьому заборгованість юридичних осіб - менше 15 млрд грн (дані НБУ на 01.11.2019). Сума резервів, сформованих під знецінення кредитного портфеля, склала 239 млрд грн (212,7 під портфель юросіб). Стабільність банку забезпечують лише державні облігації, внесені в статутний капітал у процесі докапіталізації (на даний момент 144 млрд грн). Але цей внесок держави буде вихований у разі скасування націоналізації, і банк перетвориться в нестійку табурет на трьох ніжках, якщо не на двох... Зобов'язання банку перед клієнтами становлять 224 млрд грн, це майже еквівалент $10 млрд. Одних тільки коштів фізичних осіб - 178 млрд грн, з яких 78 млрд грн - до запитання, тобто найбільш "летючий" ресурс. Нерозподілений збиток банку - 174,5 млрд грн. Враховуючи, що акціонери несуть відповідальність за платоспроможність фінансової установи, навряд чи колишнім власникам цікаво повернення активу з подібними характеристиками.

Але атака на короля зробила свою справу - МВФ "злякався". В даний час сторони, можливо, розглядають такий варіант. В Україні приймають ряд законодавчих змін, у тому числі і стосовно того, що націоналізовані банки не підлягають поверненню колишнім власникам. У законопроекті дана новела розгортається у більш ємну новацію: "Розпочата процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку не може бути зупинена/припинена, в тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що були підставою для її початку". Тобто норма закону екстраполюється не тільки минуле, але і майбутнє. Припустимо, незважаючи на досягнуту попередню домовленість, червона риска з якихось причин буде перейдено - і Приватбанк повернеться до колишніх власників. В такому випадку НБУ зможе прийняти нове рішення про визнання банку неплатоспроможним і потім повторно його націоналізувати. Якщо до того часу законопроект буде прийнятий, чергові рішення судів вже не зможуть повторити фінт вухами у вигляді повернення банку приватним власникам, навіть якщо процедура націоналізації буде проведена з ще більшою кількістю ляпів, ніж попередня, 2016-м.

Таким чином, законопроект закладена типова вилка, коли спроба повернути контроль на Приватбанком закінчитися для приватних власників втратою "фігури". Це система стримувань і противаг явно на користь держави в особі НБУ.

Але є подібні механізми і для колишніх власників. Їм потрібен не так сам банк, як визнання того факту, що в процесі націоналізації були допущені суттєві порушення. А раз так, їх права власності були порушені і вони мають можливість не тільки отримати моральну сатисфакцію, але і фінансову. Якщо суд визнає їх права на відшкодування шкоди і визначить його розмір, це дасть можливість провести залік взаємних вимог, коли зобов'язання держави щодо виплати компенсації "зараховуються" на користь погашення заборгованості за кредитами компаній, прямо або опосередковано пов'язаних з колишнім власниками Приватбанку. Своєрідний баш на баш. Цілком можливо, що за підсумком група акціонерів навіть буде повинна щось повернути державі, якусь умовну суму з певною розстрочкою платежів. У будь-якому випадку таке рішення суду - підстава для підписання мирової угоди і припинення всіх судових проваджень як в Україні, так і в міжнародних судах, насамперед у штаті Делавер США.

Здавалося б, дуже дивна конструкція, коли націоналізація визнається незаконною, але банк не повертається колишнім власникам, які отримують "лише" компенсацію. Але, аналізуючи неможливість повернення на ринок банків-банкрутів за рішенням судів, в пояснювальній записці до законопроекту сказано: "...як випливає з міжнародного досвіду, для встановлення рівноваги між приватними інтересами власників банків і суспільними інтересами, у разі скасування рішення про виведення банку з ринку положення такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватися, а засоби правового захисту повинні обмежуватися компенсацією у разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Великобританії, Молдови, Литви)". Сказане стосовно банків-банкрутів цілком застосовно і до націоналізованих установ, так як той же Приватбанк пройшов через подібну процедуру: 18 грудня 2016 року НБУ оголосив його неплатоспроможним, потім Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ввів в нього тимчасову адміністрацію, а після сталася відома продаж 100% акцій банку державі за умовну гривню.

Акцент законопроекту гранично ясний: ніякого повернення банку колишнім власникам, ніяких скасувань актів регулятора. Натомість - можливість отримати компенсацію.

До речі, про неї. Колишнє законодавство містило дуже розпливчасті норми щодо визначення збитку, понесеного власниками банку внаслідок незаконних дій регулятора: "Банк або інші особи, які перебувають у сфері наглядової діяльності Національного банку України, мають право оскаржити в суді у встановленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб". Всі. Знайти суддю, який на підставі даної норми зможе присудити на шкоду державі і на користь колишніх акціонерів банку кілька десятків мільярдів гривень проблематично навіть в Україні. А новий законопроект усуває цей недолік і чітко визначає алгоритм розрахунку, який повинен стати підставою для судових рішень, по суті відкриваючи колосальне вікно можливостей для колишніх власників будь-якого банку, будь-то націоналізованого або збанкрутілого: "Загальний розмір збитку, який може бути стягнуто з Національного банку України у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України, ...обмежується розміром реального збитку. Такий розмір визначається із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності як розмір капіталу банку з урахуванням якості його активів за умови врахування наслідків дострокового погашення всіх зобов'язань такого банку перед кредиторами в день прийняття відповідного рішення і повинен бути підтверджений міжнародно визнаною аудиторською фірмою". Слід зазначити, що висновок аудиторської фірми "що дишло": обсяг шкоди з рівною часткою правдоподібності може бути визначений на рівні від однієї гривні про мільярди. У будь-якому випадку все залежить від методології розрахунку, адже аудиторська перевірка того ж Приватбанку, проведена до націоналізації і після двома різними аудиторськими компаніями, показала діаметрально протилежні оцінки, хоча обидві компанії входили до "великої четвірки".

Втім, заступник голови податкового комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Олександр Дубинський (був журналістом каналу 1+1, бенефіціаром якого Ігор Коломойський) висловився категорично проти урядового законопроекту №2571. За його словами, документ нібито зобов'язує суддів діяти згідно з рішеннями НБУ та оперувати його розрахунками. "Ми створимо окремий центр управління макроекономікою, грошово-кредитної масою, інфляцією і курсом, який не відповідає ні перед одним судом", - заявив Дубинський на прес-конференції 16 грудня. Він також зазначив, що комітет навіть не збирається розглядати цей законопроект, а буде працювати з альтернативним йому документом. Таким чином, створюється перше "дно" смислів, завдання якої показати, що компромісний варіант Коломойського не влаштовує. Причина такого маневру може бути укладена як в кулуарних домовленостях, так і в спробі сформувати потрібну пропорцію законодавчих стримуванні-противаг. У людом випадку найближчим часом ми побачимо, як сторони по черзі "підвищують ставки" для більш вигідного фінального результату. І фінальний варіант законопроекту, напевно, зазнає істотні зміни

Ще одне завдання оточення Коломойського - відвернути увагу від Приватбанку.

На зазначеній прес-конференції згадувались інші банки, зокрема "Фінанси і кредит" Константна Жеваго, власникам яких у разі прийняття законопроекту №2571 нібито можуть списати борги, що залишилися після їх банкрутства фінустанов. Крім того, галас навколо цього законопроекту може перешкодити суспільству зосередитися на кількох судах, в яких група Коломойського протистоїть Україні. 17 грудня - розгляд справи Нікопольського заводу феросплавів, який намагається повернути 22 млн грн, виплачених Нацбанку. 18 грудня - засідання у справі про захист честі і гідності Коломойського, і нарешті 19 грудня - розгляд апеляційної скарги НБУ, Кабміну та Приватбанку на рішення Окружного адмінсуду про скасування націоналізації.

Таким чином, законопроект зашита модель вирішення конфлікту навколо Приватбанку по так званому " нульовому варіанту. Створена система стримувань і противаг, щоб ні одна з сторін не змогла "зіскочити". Визначено страхувальні механізми, коли величина суми збитку може варіюватися в широкому діапазоні. МВФ, швидше за все, вирішив задовольнятися синицею в руці, ніж журавлем у небі. НБУ змучений народним гулянням біля парадного під'їзду. Уряду потрібні кредити. А народ? Народ мовчить... Іспанська партія наближається до завершення - на цей раз влаштовує всіх учасників нічия.