ЄВФ проти МВФ. Чому ідея Меркель посилить тягар боргів України
Здавалося б, плани щодо створення ще однієї регіональної структури, тим більше біля кордонів нашої країни, повинні сприйматися нами як чергове вікно можливостей. Але оптимістичне правило "більше валютних фондів, великих і різних" тут не працює. І нехай, за даними МВФ, світова економіка відновила стійке економічне зростання, системні передумови кризи нікуди не зникли. Серед них слід виділити декілька основних.
Формування стійких макроекономічних дисбалансів. Наприклад, кореляція між вартістю долара і боргами країн, взаємозв'язок між політикою дорогого/дешевого долара і динамікою сировинних ринків. Ще одним системним дисбалансом стала модель доларової емісії та нарощування торговельного дефіциту США. Платіжний баланс будь-якої країни при умовному порівнянні нічим не відрізняється від балансу звичайної компанії, якщо брати принципи побудови та групування даних. Якщо витрати не сходяться з доходами, то десь має позначитися балансовий дефіцит. Це може бути торговий дефіцит, коли купується більше товарів на світових ринках, що продається, а може бути і дефіцит фінансового рахунку, коли країна позичає більше, ніж кредитує. Гірше, коли і те і інше. Але країна, яка друкує головну світову резервну валюту, завжди може покрити свій мінус.
У контексті США це виглядало приблизно наступним чином: Китай та інші країни, що розвиваються, забезпечують американців дешевими товарами, натомість американці забезпечують їх доларової виручкою. Профіт від торгівлі країни, що розвиваються, вкладають в казначейські облігації США, за рахунок емісії яких в Білому домі покривають дефіцит бюджету. Правда, для цього доводиться весь час підвищувати верхню планку держборгу, який у минулому році перевищив $20 трлн. У цій моделі все начебто задоволені: китайці працюють, американці друкують гроші і споживають, після чого китайці віддають свій профіт США, щоб можна було заплатити зарплату і допомоги американцям для подальшого споживання китайських товарів. На даний момент ми спостерігаємо спорадичні зусилля Трампа переналаштувати цю глобальну систему. Простими словами, він хоче, щоб американці самі працювали і купували у себе свої ж товари, а зростання зовнішньої заборгованості країни хоча б призупинився. Благі наміри, що вистилають дорогу в черговий світова криза. Адже наріжними каменями даної політики стають протекціонізм, дорогий долар і торгові війни. "Якщо у вас з якою-небудь країною торговий дефіцит, просто перестаньте з нею торгувати" — хороша цитата Трампа, придатна лише для майбутньої книги мемуарів. Адже введення торгових мит проти європейських і китайських товарів призведе не лише до створення нових робочих місць у себе вдома, але і до скорочення обсягів світового торгового обороту, а отже, й світового ВВП. Крім того, збільшаться ціни на базові товари на внутрішньому ринку (на імпортні з митом або на внутрішні, які будуть спочатку дорожче). Як наслідок — ріст собівартості і скорочення внутрішнього споживання. У фіналі — падіння вже національного, а не тільки світового ВВП.
Політика дорогого долара призводить не тільки до падіння цін на сировину, але і до зростання вартості обслуговування заборгованості країн, що розвиваються (їх борги номіновані переважно в доларах).
А це загрожує вже хвилеподібними корпоративними дефолтами, кумулятивний вплив яких можна порівняти з невеликим фінансовим цунамі. Або великим, якщо мова йде про китай. Будь-яка криза на ринках, що розвиваються — це обвал цін на сировину і девальвація місцевих валют.
Щоб тримати всі ці процеси в єдиному кулаці, в свій час на Бреттон-Вудській конференції ООН був розроблений проект хартії МВФ. Тобто валютний фонд з'явився як якийсь координуючий орган, який у світовій системі з однією сильною валютою — доларом — повинен був вирівняти перепади валютного тиску в різних сегментах світової економіки. Потім на зміну Бреттон-Вуду прийшла Ямайська система з ринковим курсоутворенням, від функціонування якої долар виграв ще більше, адже за кілька десятків років він став не тільки ключовою резервною валютою, але й певним вартісним паритетом, через який визначалися ціни на базові види сировинних товарів і золото.
Настільки докладний опис діючих механізмів було необхідно для розуміння знову окисних процесів у світовій фінансовій системі. Досвід подолання гострої фази світової кризи 2008 р. наочно показав, що забезпечити стабільність в масштабах всієї світової системи вже не вдасться. На зміну глобальної стабільності приходить поняття стабільності кластерної, тобто забезпеченої у межах окремих відносно ізольованих утворень (наскільки це можливо у відкритій глобалізованій економіці, покаже час).
Зараз таких кластерів намічається чотири: США як окремий макросегмент і його ФРС; Азіатський валютний фонд, включаючи окремі структурні банки, наприклад, Азіатський банк інфраструктурних інвестицій, створений в рамках реалізації проекту по створенню нового Шовкового шляху; планований Європейський валютний фонд (ЄВФ); угода про створення відкритих валютних позицій країн БРІКС.
Що стосується останнього, то центральні банки держав БРІКС підписали угоду про взаємної фінансової підтримки. Для цього створено умовний пул валютних резервів і визначена частка кожної з країн у ньому. Розмір пулу становить $100 млрд, і кожен з учасників угоди може скористатися засобами пулу в разі проблем з доларовою ліквідністю. Частка Китаю у формуванні пулу становить 41%, Бразилії, РФ та Індії — по 18%, ПАР — 5%.
Азіатський валютний фонд також може створити конкуренцію МВФ, ініціатива його створення належить групі країн АСЕАН+3 (Асоціація держав Південно-Східної Азії плюс Японія, Китай і Південна Корея). Мета все та ж — захистити слабкі азіатські валюти від різких коливань відносно долара. В основі взаємодії лежить програма Chiang Mai Initiative, яка являє собою систему своп-угод, тобто угод з обміну валютами між учасниками. Розмір пулу становить $240 млрд. Золотовалютні резерви даної групи країн перевищують $2,5 трлн, або 70% світових запасів центральних банків. І вони, ймовірно, скоро знадобляться, адже, за оцінками Білого дому, юань недооцінений відносно долара на 40% і для вирівнювання сальдо взаємної торгівлі його доведеться валити.
Ідея створення Європейського валютного фонду (ЄВФ) належить Німеччині. Німці давно усвідомили, що кращої зв'язкою для пухкого європейського конгломерату країн є спільні гроші. При цьому різношвидкісної режим інтеграції привів до того, що максимальний застій зараз намітився саме у сфері відповідальності Європейського валютного союзу. Кілька балтійських країн не в рахунок. Центральноєвропейські учасники на базі своїх національних валют одержали потужний стимул до розвитку. Саме завдяки злотоцентризму відбувся польський економічний прорив. Від режиму євро у виграші Німеччина. У той же час такі країни, як Італія, Португалія, Греція, суттєво знизили динаміку економічного розвитку із-за відмови від нацвалют, а зона євро зробила їх менш конкурентоспроможними на материку. Саме цим пояснюється лироностальгия у італійців і спроби греків повернути драхму.
Німеччина — це осьова країна Європи. Починаючи з другої половини минулого століття вона здійснює свою осьову політику з допомогою економічних, фінансових і торгових інструментів впливу. На даному етапі німецьке взаємодію з периферійними країнами здійснюється або за допомогою відкриття свого ринку для імпортних товарів і чужої робочої сили, а також у вигляді надання німецьких інвестицій і технологій (Польща, Чехія, Словаччина та ін), або у форматі надання прямої фінансової допомоги у вигляді кредитів (Греція). Можна говорити про поступову трансформацію проекту ЄС в новий германоцентричный союз країн, який яскраво проступає на землях колишніх Німецької та Австро-Угорської імперій. Особливо це стосується країн нової Європи з колишнього соцтабору: європейський ринок в їхньому торговельному обороті становить від 76 до 85%, і торговельним мостом, так само як і найбільшим інвестиційним донором, для них виступає саме Німеччина.
Так званий Європейський стабілізаційний механізм, тобто два структурних фонду у розмірі 500 млрд євро, створених після кризи 2008 р. для вирівнювання параметричних показників європейської економічної моделі, вже не виконує своєї ролі. Європі потрібні більш дієві механізми. Таким інструментом і повинен стати ЄВФ. По суті, це буде фінальний акорд у регіоналізації міжнародної фінансової системи. МВФ як знаряддя в руках у США з відбору потенційних васалів вже не влаштовує не тільки світ країн, що розвиваються, але і такі мегаструктури, як ЄС, БРІКС, АСЕАН+3. Політика МВФ не призводить до процвітання слабких ринків — реципієнтів фінансової допомоги і лише посилює політичну гегемонію Америки.
Метою ЄВФ стане викуп за рахунок внесків країн-учасників і позикових засобів (на ринках капіталу) проблемних активів (державної та муніципальної заборгованості), інших країн Європи, таких як Греція, Італія та Португалія.
Другою метою посилення інтеграції в рамках Європейського валютного союзу (за рахунок включення в нього Польщі) і зміцнення позиції євро на світовому ринку капіталу, в першу чергу по відношенню до долара. Починається ера трансатлантичних торгових воєн, і Німеччині потрібен фінансовий інструмент під стати долара. А що потрібно Німеччини, то добре і ЄС, благо, Британія завчасно зробила свій вибір. Для повноцінного функціонування ЄВФ європейським країнам доведеться поступитися частиною суверенітету, адже місії цього фонду будуть приблизно такими самими вимогливими, як місії МВФ в Україні. Але в даному випадку, хто платить, той і замовляє музику. Німеччині потрібна не тільки централізована структура по виділенню донорської допомоги, але і контролююча організація з функціями нагляду, моніторингу та аудиту. Не виключено і ослаблення ЄЦБ в плані регулятивних функцій.
Від цього Україні не буде краще. Найближчим часом роль МВФ у світовому табелі про ранги може істотно послабитися. Якщо великі мегакластеры світової економіки створять свої аналоги фонду, їх зацікавленість у фінансуванні МВФ помітно ослабне, а США цілком зможуть знайти і інші інструменти для проведення своєї зовнішньої політики. Стати клієнтами ЄВФ ми, зі зрозумілих причин, не зможемо, у всякому випадку до моменту входження у першу стадію євроінтеграції (а всього їх три). Про БРІКС та Азіатському валютному фонді навіть безглуздо теоретизувати. І найголовніше питання для нас — де кредитуватися будемо? Опора ж виключно на МВФ може привести не тільки до ерозії державного суверенітету і майже васальній залежності від Білого дому, але і до ситуації, коли Україна буде ледь помітна на радарах великих міжнародних гравців.
Отже, вже зараз потрібно вживати зусилля з розробки альтернативного сценарію порятунку платіжного балансу країни у 2018-2020 роках Унікальність простого плану, заснованого виключно на кредити МВФ, йде в бреттон-вудська" минуле.