Альянс проти США. Як Пекін, Тегеран і Москва будують альтернативну економіку

Партнери на чверть століття

27 березня в Тегерані глави МЗС КНР і Ірану — Ван І та Мохаммад Джавад Заріф — підписали угоду "про політичне, стратегічне і економічне співробітництво". Термін дії документа — 25 років. Документ торкається питань з найрізноманітніших сфер, перш за все в економіці.

Конкретної інформації про зміст документа дуже мало, але іранське керівництво обіцяло опублікувати його вже найближчим часом. Зокрема, прописана участь Ірану в китайській ініціативі "Один пояс, один шлях", спільне використання морських портів і військово-технічне співробітництво.

"Іран не може в принципі купувати американські озброєння, а європейські може дуже обмежено, а РФ показала себе постачальником вельми ненадійним. Тому в Тегерані все більше переорієнтовуються на співробітництво з Китаєм, — сказав "ДС" міжнародний оглядач Олексій Кафтан. — При цьому у Ірану цілком нормальні відносини з іншим стратегічним партнером Китаю в регіоні — Пакистаном. До того ж у них загальний інтерес в Афганістані ".

Пакистан ми тут згадали не випадково: Китай зараз активно налагоджує зв'язки на півдні Євразії, прагнучи ізолювати свого вічного і найбільшого конкурента в регіоні — Індію. А Пакистан — давній противник Індії.

Взагалі ж нинішня угода — прямий наслідок підписаної в 2016-м "дорожньої карти" китайсько-іранської взаємодії. Вона включає 20 пунктів співпраці, в тому числі в області політики, культури, оборони, безпеки та юстиції.

Стратегічний альянс Китаю та Ірану може виявитися великою проблемою для США. Розрахунки між Пекіном і Тегераном цілком можуть йти без використання долара і західних банків, тобто вплинути на них традиційними санкційними заходами — практично неможливо. Залишається протидіяти поставкам товарів. Але США явно не готові топити кораблі, що йдуть під китайським прапором, — це буде оголошення війни. Залишається шукати можливість натиснути на Китай з арсеналу всього, що було випробувано за останні роки торгових воєн.

З іншого боку, в Пекіні, готуючись підписати стратегічну угоду з Іраном, теж напевно прораховували можливу протидію американців. І, схоже, вважали, що вигоди від такої торгівлі переважать збитки від загострення відносин з Вашингтоном. Якщо у Китаю вийде задумане, і торгова вісь Пекін-Тегеран буде працювати, це дуже сильно знецінить вагомість будь-яких американських санкцій до кого б то не було.

Торговельне співробітництво Ірану і Китаю

Іранська економіка, хоч і сильно постраждала від західних санкцій, — одна з найбільших в Азії і серед членів ОПЕК. Досить вже того, що Іран має в своєму розпорядженні величезні (18 млрд т) запаси нафти і прагне до співпраці з сусідніми країнами, проявляючи себе досить надійним інвестором і партнером.

Найбільш очевидний інтерес Китаю в Ірані — нафта. Будь-яке подорожчання цього ресурсу, будь-який конфлікт на Близькому Сході або збій логістичних ланцюжків поставок нафти змушує Пекін реагувати дуже нервово.

Тепер подивимося на контекст торгової угоди. Обсяг торгівлі між Іраном і Китаєм останнім часом падає. Як пише www.tehrantimes, згідно з даними, опублікованими Управлінням економічних розслідувань Тегеранської торгової палати, промисловості, гірничодобувної промисловості і сільського господарства (TCCIMA), за дев'ять місяців 2020 р. обсяг торгівлі між Іраном і Китаєм склав $13,4 млрд. Експорт Ірану в Китай склав $6,4 млрд, знизившись на 15% у річному обчисленні, в той час як його імпорт з цієї країни склав $7 млрд, знизившись на 14,7%. А згідно з попередніми даними, опублікованими Головним митним управлінням КНР, обсяг торгівлі Ірану з його головним торговим партнером за дев'ять місяців 2020-го трохи нижче — і склав $11,9 млрд, що на 38,5% менше, ніж за той же період 2019 р. Торгівля між Іраном і Китаєм у січні-вересні 2019 р. перевищила $18,17 млрд. Як експорт Китаю в Іран, так і імпорт з нього знизилися за дев'ять місяців 2020 р., але скорочення китайського імпорту з Ірану було набагато більшим, ніж експорт Китаю до Ірану.

Китайці купують в Ірані майже виключно нафту і нафтопродукти, у відносно невеликих кількостях — метали і полімери. Іран же імпортує з Китаю широкий спектр продукції, насамперед продукти харчування, будматеріали, текстиль, різноманітне обладнання та споживчі товари.

Нафтові інвестиції

Тут варто згадати, що ще у вересні 2019-го Китай оголосив про плани інвестувати в іранський енергетичний сектор $280 млрд. Такі домовленості були досягнуті в ході візиту міністра закордонних справ Ірану Мохаммада Джавада Заріфа в Пекін. Ця угода випливала з колишніх домовленостей між Китаєм і Іраном (від 2016 р.), коли інвестиції в нафтогазову галузь стали частиною узгоджених китайських вкладень обсягом $400 млрд (ця сума, за даними The New York Times, збережена і в тільки що підписаній угоді).

Уже тоді передбачалося — щоб обійти американські санкції, — що за нафту будуть платити не в доларах, а в юанях або "м'яких валютах", отриманих від ведення бізнесу в Африці або в країнах колишнього СРСР. Китай зможе купувати нафту, газ і продукти нафтохімії у Ірану з гарантованою знижкою мінімум у 12%, причому буде мати право на відстрочку платежів на термін до двох років. Планувалося, що Китай також вкладе додаткові $120 млрд у модернізацію іранської транспортної інфраструктури.

Крім цього, у Китаю буде право переважного викупу в нових або відновлених нафтогазових і нафтохімічних проєктах в Ірані. Китайські компанії зможуть розмістити в Ірані близько 5 тис. співробітників служб безпеки (читай: військових) для захисту своїх інвестицій, а також додаткових "озброєних співробітників" для забезпечення безпеки ліній поставок нафти, в тому числі в Перській затоці.

У липні 2020 р. Іранська нафтова інжинірингова і девелоперська компанія (PEDEC) і Petropars Group (теж Іран) підписали угоду про завершення розробки нафтового родовища Південний Азадеган, а також про будівництво Центрального очисного експортного заводу (CTEP) на цьому родовищі з продуктивністю 320 тис. барелів на добу. Угода вартістю $1,3 млрд була підписана з метою подвоїти видобуток на надгігантському родовищі. Вся видобута нафта і продукти її переробки будуть продаватися в Китай.

З часу відновлення американських санкцій проти Ірану не було ніяких офіційних даних про обсяги експорту Іраном сирої нафти. Але компанії, які відстежують міжнародні маршрути нафтових танкерів, надають чіткі докази того, що Китай залишається переважаючим імпортером іранської нафти. А за даними Platts і Bloomberg, КНР купувала в середньому 225 тис. барелів нафти і конденсату в день у Ірану в другій половині 2019-го, що становило 81% від загального іранського експорту.

Стимули для зближення

Можна досить точно сказати, які події підштовхнули Китай і Іран до нинішнього зближення, змусили їх прискорити підготовку угоди про стратегічне партнерство. Для Китаю це були американські звинувачення щодо пандемії Covid-19. Для Ірану — початок січня 2020-го, коли з Перської затоки хлинули новини, що насувається війна. Тоді все виглядало так, немов ситуація ризикує перерости у велику регіональну війну. Без війни обійшлося, але ненадійність миру в регіоні в черговий раз стала очевидною.

Західні аналітики вважають, що в Пекіні стратегічне співробітництво з Тегераном розглядають не тільки як гарантію безперебійних поставок нафти, а й в рамках свого глобального проєкту "Один пояс, один шлях". Іран, у свою чергу, зацікавлений у військово-стратегічному партнерстві, грошах від продажу Китаю нафти і продукції нафтохімічної промисловості.

Але, можливо, тут вимальовується і щось більше, глобального масштабу.

"Великий трикутник"

Здається, ми бачимо початок дуже неприємного процесу: країни, принципово відкидають цінності класичної демократії, об'єднуються не тільки на рівні взаємної підтримки в ООН — вони створюють ще й механізми економічної взаємодії між собою, які не залежатимуть від колишніх регуляторів світової торгівлі, якими за фактом виступали США і Європа.

Більш того, такі країни, як Китай і Іран "спокушають" демократичні країни, пропонуючи їм такі вигідні умови співпраці, що ті охоче закривають очі на ціннісні розбіжності.

Йдемо по списку:

1. 15 листопада Китай і ще 14 держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) підписали угоду про створення "Регіонального, всебічного економічного партнерства" (Regional Comprehensive Economic Partnership, RCEP). Крім КНР, воно об'єднало В'єтнам, Сінгапур, Індонезію, Малайзію, Таїланд, Філіппіни, М'янму, Бруней, Лаос, Камбоджу, Японію, Австралію, Південну Корею і Нову Зеландію. Так народилася найбільша на сьогоднішній день у світі угода про зону вільної торгівлі (ЗВТ). Вона охоплює 2,2 млрд чоловік і третину світового економічного виробництва. Зрозуміло, що, не дивлячись на присутність таких економічно сильних демократій, як Японія, Австралія і Південна Корея, домінувати в об'єднанні буде Китай.
2. У лютому 2021 р. Іран почав переговори про свій вступ в Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Як повідомило іранське агентство Farsnews, спікер парламенту країни Мохаммад Бакері Калібаф заявив про підготовку до "нашого постійного членства" в блоці, що об'єднує Росію, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Вірменію. Ця інформація була оприлюднена ним незабаром після повернення з Москви. Для вступу Ірану в ЄАЕС сторонам доведеться вирішувати безліч питань, але оскільки цього бажають і в Тегерані, і в Москві, то до консенсусу вони, швидше за все, прийдуть. Тим більше що за вступ до ЄАЕС зараз ратують найвпливовіші політичні сили Ірану — консервативного спрямування. Логістично ж Ірану легко буде вийти на ринки ЄАЕС через транспортні магістралі Південного Кавказу.
3. У червні 2019 р. Франція, Німеччина і Великобританія запустили INSTEX (Instrument In Support Of Trade Exchanges) — альтернативну SWIFT систему фінансових розрахунків з потраплянням на американські санкції Іраном.
4. У червні 2019 р. Росія і Китай уклали міжурядову угоду про перехід на розрахунки в національних валютах — у рамках оголошеної до цього дедоларизації. Документ підписали перший віцепрем'єр, міністр фінансів РФ Антон Силуанов і голова Народного банку Китаю І Ган. На проведення розрахунків уповноважать ВТБ і Торговий банк Китаю, потрібно зістикувати російський і китайський аналоги SWIFT. До сих пір банки КНР неохоче працювали з бізнесом з РФ — через особливості фіскальної політики і ризику санкцій. Угода — це зелене світло для китайських фінансових організацій, воно дозволить кратно наростити обсяги торгівлі в рублях і юанях.
5. І ось тепер — угода про стратегічне партнерство між Іраном і Китаєм.

Поступово вимальовується картина "великого трикутника" по осях Пекін — Москва — Тегеран, в який втягуються і їх сусіди: країни пострадянські, Південно-Східної Азії, Пакистан. А з ними через вигоди не гребують співпрацювати цілком демократичні держави — досить згадати, як Німеччина не бажає відмовлятися від "Північного потоку — 2".

Союз Ірану з Китаєм і з Росією дасть йому великі переваги. Крім значних гарантій безпеки і відкриття нових ринків, це створення противаги санкцій США. Тісне економічне співробітництво, як правило, призводить і до тісної політичної взаємодії, а тут воно і зовсім закладається спочатку.