Упустили момент. Чому Україна повинна була лякати Захід дефолтом в 2015 р.

Внутрішній голос президента

Потенційно можливий дефолт — це своєрідне "відлуння війни", точніше, подій 2014-2015 рр. Заяву Коломойського можна було б сприймати як пробна куля, запущений у політичному кегельбане по електоральним кегель в спробі додати пропрезидентської партії пару відсотків голосів на найближчих парламентських виборах, якщо б не майданчик, де даний теза прозвучала. Мова йде про видання Financial Times. Якби інформаційний викид пройшов з допомогою якогось умовно жовтого ЗМІ, ефект був би не таким кумулятивним, а також публікація в одному з провідних видань західного світу, яке читає політичний і фінансовий істеблішмент всіх учасників економічної "вищої ліги", — це вже концептуальне виступ. Причому всі прекрасно розуміють, що даний "концепт" не може бути офіційно озвучено ні самим Зеленським, ні його адміністрацією. Навіть з вуст його напівміфічних помічників з невизначеним статусом подібне сприймалося б як досить серйозний сигнал не так для інвесторів, як для кредиторів. Коломойський ж сьогодні — це якийсь внутрішній голос нинішнього президента, його політичне підсвідомість, яке є частиною загального поля колективного несвідомого нової команди.

Примітно, що, цитуючи Коломойського, українські ЗМІ досить фрагментарно підійшли до аналізу його дефолтної концепції, обмежившись лише згадкою тези про те, що "Зеленський не Порошенко" і повинен дозволити українцям відпочити від повідка МВФ. Насправді, там був ще один ключовий теза, за значимістю перевершує всі інші: "США і ЄС повинні повністю списати зовнішній борг України в якості компенсації за страждання країни під час її боротьби з Росією". Дослівна цитата: "Це ваша гра, ваша геополітика... Вам немає діла до України. Ви хочете нашкодити Росії, а Україна — просто привід".

Втрачений шанс

Чому ця теза ключовий? А ось тут ми повертаємося у 2014-2015 роках, коли Україна мала унікальний історичний шанс домовитися з зовнішніми кредиторами якщо не про списання зовнішніх боргів, то про більш вигідною для країни моделі реструктуризації.

В усякому разі, наша держава мала всі підстави оголосити про тимчасовий мораторій на виплату зовнішніх боргів до завершення "гарячої фази" війни і початку відновлення національної економіки.

Тут все було логічно: анексія Криму, активні бойові дії на Донбасі, тисячі жертв і колосальні руйнівні наслідки для економіки в цілому, у тому числі внаслідок жорсткої економічної блокади з боку РФ. Україна могла зайняти досить принципову позицію, заявивши кредиторам, що ми не відмовляємося від повернення боргів, але міжнародний форс-мажор у вигляді агресії з боку Росії вносить у процес погашення боргу суттєві корективи. Отже, в умовах війни країна не може оголювати свої обмежені резерви і направляти їх на задоволення вимог зовнішніх кредиторів. Крім того, втрата Криму і Донбасу суттєво спотворила економічний профіль і параметричні дані нашої економіки. І сталося це внаслідок грубого порушення норм міжнародного права, включаючи фактичну бездіяльність країн-гарантів нашої безпеки. Таким чином, Україна могла зі свого боку вносити зміни в базові параметри моделі обслуговування зовнішнього боргу, включаючи строки погашення, розмір відсоткової ставки.

Але для досягнення зазначених цілей необхідно було сформувати ту переговорну команду, яка зуміла відстояти національні інтереси і несла політичну відповідальність за досягнутий результат переговорів із зовнішніми кредиторами. В реальності ж переговори з пулом кредиторів вела тодішній міністр фінансів Наталія Яресько, яка зараз благополучно відбула в рідні пенати в США і проводить чергові "реструктуризацію" в Пуерто-Ріко. Але Україна, на відміну від останньої, не є домініоном США, а от сама Яресько — виходець із сонму інвестбанкірів, що вже має на увазі ослаблення "перегородок" на шляху руху інсайдерської інформації, так і посилення ризику використання афілійованих зв'язків. Та й рівень політичної відповідальності Яресько по відношенню до простим українцям досить умовний.

Гирі на ногах

Отже, що ж отримала Україна в результаті переговорів із зовнішніми кредиторами? Згідно з умовами реструктуризації, які були затверджені і нашим парламентом, Україна за списання частини боргу у розмірі трохи більше $3 млрд і за згоду збільшити строки погашення основної його частини надала зовнішнім кредиторам так званий дериватив, або інструмент відновлення вартості (VRI). Суть його полягає в тому, що у випадку зростання нашої економіки в коридорі 3-4% в рік ми повинні будемо заплатити власникам наших єврооблігацій 15% від суми приросту валового внутрішнього продукту і вже 40% від величини приросту ВВП понад 4%. І так протягом 20 років, з 2021 по 2040 рр. Максимальне обмеження виплат за VRI встановлено лише на період з 2021 по 2025 рр. — не більше 1% ВВП, а далі — хоч трава не рости. Старт даними виплат починається після досягнення нашого ВВП позначки у $125 млрд.

Припустимо Україна в результаті системних реформ змогла досягти динаміки зростання ВВП на рівні 5%+. У такому разі до 2040 р. показник нашого валового продукту може скласти $500 млрд. Неважко прикинути, що нашій країні доведеться заплатити іноземним інвесторам бонус за зростання у розмірі більше $28 млрд. Проблема полягає в тому, що рухатися вперед швидкими темпами за таких гирях на ногах не вийде: виплати зовнішнім кредиторам "за зростання" будуть суттєво обмежувати темпи цього зростання. Таким чином, найближчі 20 років Україні не тільки доведеться погашати зовнішні борги, але і платити кредиторам за своє право "рости". Тобто проблема зовнішнього боргу нашої країни полягає не у його величині, тут якраз нічого критичного немає, а в щільному платіжному календарі, особливо в 2019-2020 рр., а також в міні сповільненої дії у вигляді так званих VRI.

Дивний розмін

Саме сумне, що, погодившись на драконівські умови погашення зовнішнього боргу, Україна фактично нічого не отримала для проведення структурних реформ та адаптації економіки до нових умов (складний ринок ЄС та втрата ринків СНД).

Як бачимо на графіку, після активного старту в 2014-2015 рр. програма співпраці МВФ і України різко сповільнилася в 2016-му до розміру одного траншу на $1 млрд. Головне завдання МВФ — не допустити оголошення Україною керованого дефолту і виплата в повному обсязі зовнішніх боргів. Саме тому сума кредитування була максимальною у 2014-2015 роках, коли виплати були найбільшими. Але в кінці 2015-го було підписано горезвісну угоду про реструктуризацію зовнішньої заборгованості України і необхідність рефінансувати наші борги зникла.

Таким чином, МВФ не так фінансує Україну, як побічно забезпечує виплату нашою країною зовнішніх боргів. Так, починаючи з 2017-го року розмір виділених траншів був порівнянний з сумами, які Україна перераховувала Фонду в рахунок погашення заборгованості. Простими словами, МВФ давав нам рівно стільки, скільки було потрібно на виплату зовнішньої заборгованості.

Ситуацію із забезпеченням фінансової безпеки країни в той період добре ілюструє динаміка золотовалютних резервів НБУ: якщо в лютому 2014-го їх розмір становив $15,5 млрд, у тому числі $2,9 млрд коштів на рахунках і депозитах, то в грудні 2014-го — $7,5 і $1 млрд, тобто в два і три рази. Та ж динаміка і з показниками запасів золота: 1,36 млн тройських унцій в лютому 2014 р. і 0,76 млн у грудні того ж року.

Ворожіння на фінансовій гущі

А тепер спробуємо змоделювати ситуацію, якщо б Україна оголосила мораторій на виплату зовнішніх боргів у 2014-м. По-перше, ми зберегли б приблизно $14 млрд валютних коштів і не допустили б критичного зниження їх до кінця року. По-друге, ці ресурси можна було направити на стабілізацію курсу гривні і максимальна глибина девальвації становила б не більше 15 грн/$. Чому це так важливо? Девальвація стала тим спусковим гачком, який спровокував галопуючу інфляцію (70% в 2014-2015 рр..), привів до системної банківської кризи і став однією з фундаментальних причин падіння економіки на 16% протягом двох років. Крім того, девальвація істотно посилила вплив тарифного шоку, який навіть в умовах лібералізації тарифів для населення, але при курсі 15 грн/$ був би значно слабкіше, тобто ступінь соціальної адаптації до нього і необхідність у застосуванні бюджетних субсидіарних форм разюче відрізнялися б від усього того, що сталося на практиці.

Таким чином, реалізація пакету структурних реформ в парі з амортизаційними заходами дозволила б скоротити до мінімуму глибину економічного падіння, ступінь руйнування банківської системи і найголовніше — дозволила б утримати рівень добробуту населення.

Закрити гештальт

Сьогодні нашій країні потрібно закрити дефолтний гештальт.

Україна в найближчі роки буде постійно подумки звертатися до подій 2014-2015 рр., розуміючи, що західний світ в особі його емісарів — інвестиційних банкірів несправедливо повівся з цілою країною, яка постраждала від внутрішньої політичної деструкції і зовнішньої агресії.

Це буде виливатися в перманентні спроби переглянути умови реструктуризації зовнішніх боргів або навіть у фантазії щодо створення ядерної зброї.

Як закрити цей гештальт? Центр подій має опинитися у центрі нашого контролю, локалізація проблеми — в межах внутрішнього механізму прийняття рішень. Якщо залишити тему з виплатою зовнішніх боргів у парадигмі "нам ніхто не дозволить" і "буде лише гірше", гештальт не закриється. У будь-якому випадку цей процес доведеться завершувати нам самим, адже навіть у разі погашення боргу і виплати бонусів кредиторам за зростання у повному обсязі гештальт так і залишиться відкритим, а відчуття несправедливості — болісно гострим.

Джерело для графіків: НБУ

Читайте також: Все про дефолт, який пропонує Коломойський Україні