А що якщо "кинути" світ? Як дефолт зруйнує економіку України

А й справді, транші МВФ все за $1-2 млрд і самі по собі не роблять погоди. Розберемося, чому ж тоді так небезпечно розривати відносини з цим та іншими міжнародними кредиторами.

Жити в борг

Почнемо з того, що державний і гарантований державою борг України за минулий рік зріс на 7,5%, до $76,3 млрд (72% ВВП). З цієї суми найважливіше - зовнішній борг, який потрібно виплачувати у валюті. За даними Мінфіну, Україна до кінця 2018 р. повинна віддати іноземним кредиторам $3,81 млрд, у тому числі за обслуговування боргу $1,68 млрд. наступного року виплати зростуть до $5,81 млрд (з них за обслуговування - $1,77 млрд), а пік боргового навантаження очікується в 2020 р., коли державі доведеться розщедритися на $6,75 млрд (у тому числі $1,67 млрд у рахунок обслуговування). У 2021 і 2022 рр. потрібно буде віддати іноземцям $4,29 млрд і $4,12 млрд відповідно, і ця сума може збільшитися, якщо наберемо нових позик з терміном погашення в той період.

Позичати у МВФ, МБРР та інших іноземних кредиторів доводиться для збалансування потоків валюти в Україну та за межі країни по різних каналах. Це відображається у спеціальному звіті - платіжному балансі. Ми купуємо за кордоном більше, ніж продаємо, тому валюти не вистачає. У минулому році дефіцит у торгівлі товарами і послугами склало $8,64 млрд плюс були мільярдні виплати за кордон доходів від інвестицій, і тільки завдяки приватним переказам в Україну в сумі $9,3 млрд (спасибі заробітчанам) вдалося зменшити дефіцит валюти за поточними операціями до $2,1 млрд (1,9% від ВВП). Компенсувати це можна фінансовими операціями. Наприклад, в Україну прийшло трохи більше $2 млрд прямих іноземних інвестицій, але цього недостатньо, тому що потрібно і віддавати мільярди держборгу (тільки МВФ ми виплатили 1,268 млрд). Зрештою, у минулому році з допомогою позик вдалося звести платіжний баланс навіть з плюсом. Однак якщо доведеться віддавати значно більше, грошей може бути просто нема звідки взяти. В найгіршому випадку країна може оголосити дефолт.

Втім, зазвичай до цього не доходить: у держави є два основних джерела, звідки взяти кошти для покриття боргів. Перший - податки. Якщо їх підвищити, можуть зменшитися стимули для праці й інвестицій в економіку, але збільшаться надходження для фінансування держборгу. Правда, в Україні з дуже розвиненим тіньовим сектором, цей спосіб може і не спрацювати.

Другий джерело - рефінансування боргу, тобто залучення нових позик, щоб розрахуватися зі старими. Цим Україна користується постійно, саме так вирівнюється платіжний баланс, як показано вище. Однак у борг можна брати до тих пір, поки потенційні кредитори вірять у платоспроможність країни. В нашому випадку мало приватних інвесторів, готових інвестувати в державні цінні папери України, так і вкладаються вони тільки під високий відсоток. Тому співпраця з міжнародними організаціями (особливо МВФ) для України критично важливо. А значить, доводиться і виконувати його вимоги. На сьогодні головні: підвищення до ринкового рівня цін на газ для населення, відкриття ринку землі сільгосппризначення. Однак не всі рецепти МВФ, який дивиться на ситуацію з точки зору розвинених економік, не завжди йдуть на благо країнам, що розвиваються.

Піти у відмова

У зв'язку з цим може виникнути бажання відмовитися від співробітництва з Фондом навіть перед загрозою дефолту, коли без його траншей, ми не зможемо в термін розплатитися з кредиторами і, що ще гірше, знову взяти в позики достатню суму. Що ж станеться при такому сценарії в деталях?

Порвавши з МВФ і оголосивши дефолт, а значить, і відмовившись від виплат $4-6 млрд за кордон щорічно, Україна зменшує витрати валюти на зазначену суму, а й позбавляється можливості отримати мільярдні транші і практично будь-які інші кредити. При цьому іноземні інвестиції, які становили близько $2 млрд у минулому році, падають мало не до нуля: ніхто не хоче вкладати в країну-банкрут. Не менш сумні наслідки: капітали виводяться з країни, внутрішня ділова активність сповільнюється, падає виробництво, зарубіжні партнери вітчизняних підприємств працюють лише за передплатою.

Все це спричиняє скорочення українського експорту (а значить, і валютних надходжень), перш ніж зменшиться купівельна спроможність населення і впаде імпорт. Таким чином у платіжному балансі утворюється дірка, яку вже не можна закрити за рахунок зовнішніх позик.

Ринковий механізм вирівнювання платіжного балансу - це девальвація національної валюти. Гривня впаде мінімум до 50 грн за долар. Важко навіть передбачити наскільки. І ось чому. Якщо немає міжнародних запозичень та інвестицій, валютний курс змінюється так, щоб усунути дефіцит валюти через перевищення витрат на імпорт над доходами від експорту. При цьому гривня дешевшає, поки платіжний баланс не відновиться двома способами: зниження витрат на імпорт з-за відносного подорожчання іноземних товарів для українського споживача і збільшення обсягів вітчизняного експорту через зниження відносної вартості наших товарів на зовнішніх ринках. Але другий фактор буде працювати, тільки якщо здешевлення нацвалюти не компенсується збільшенням цін на вітчизняні товари. Якщо ж інфляція "з'їсть" конкурентна перевага українських виробників (більш низькі ціни), може бути нова девальвація гривні і т. д. А інфляція при такому сценарії може бути дуже високою. Спосіб уникнути цього - працювати за меншу плату (тільки тоді наш експорт дійсно стане дешевше).

Крім того, нестача валюти спровокує подорожчання товарів, підприємства, які не зможуть закуповувати комплектуючі та сировину для виробництва, змушені будуть скорочувати виробництво.

Зменшення доходів бізнесу і громадян позначиться на податкових надходженнях, а значить, доведеться урізати соціальні виплати - пенсії, допомоги, субсидії, а також витрати на охорону здоров'я, освіту - словом, все, що фінансується з держбюджету.

Інші наслідки дефолту: держава змушена буде ввести валютні обмеження, в тому числі на покупку валюти, можливе заморожування зарплат і пенсій, зростання безробіття. Можливо заморожування економічного росту мінімум на 10 років.

Важкі сценарії

Правда, варто відзначити, що дефолт - це не кінець світу, і країни можуть досить швидко оговтатися від нього і перейти не тільки до росту, але і до економічного розвитку. Хоча це не завжди хороше втіха для тих мільйонів громадян, які втрачають бізнес, роботу або заощадження за глибокої кризи, яка супроводжує дефолту. Показовий приклад - Аргентина, яка за 15 років майже в шість разів збільшила ВВП проти триразового падіння під час дефолту 2001 р. Однак у той час песо обвалилося на чорному ринку до 1:100 по відношенню до долара (зараз 1:25), пенсії знизилися на 13%, а на вулиці вийшли мільйони людей, які втратили роботу, і заощадження, і навіть залишилися без електрики і води.

Згадаємо й інші приклади. У Греції після дефолту 2015 р. підняли пенсійний вік і податки для бізнесу, що спричинило масові банкрутства і безробіття. У самій багатій на нафту країні Венесуелі під час серії дефолтів, останній з яких відбувся минулого року, інфляція досягла показників в кілька тисяч відсотків на рік, а мінімальна зарплата станом на березень 2018 р. впала до $6, постійні перебої з електроенергією і товарами першої необхідності. Не варто забувати і про дефолт 1998 року в Росії, коли рубль знецінився в чотири рази, а 20 млн вкладників втратили своїх банківських заощаджень. Втрати громадян оцінювалися в $19 млрд., корпорацій - в $33 млрд, банків - $45 млрд.

Словом, оголосити дефолт можна і навіть, можливо, витягти з нього стратегічну користь, але слід бути готовим сильно затягнути пояси і вірити в уряд, який зможе побудувати кращу економічну модель "з чистого аркуша". Тому що дуже реально після дефолту замість Аргентини отримати Венесуели.