Плюс 500 млрд грн на оборону. Що буде з зарплатами і доплатами військових

"Питання справедливості і спроможності"

В Україні з лютого змінилися суми і порядок виплат військовим — як базового грошового забезпечення (аналогу заробітної плати), так і додаткової винагороди на період воєнного стану. Наявність і розмір останньої тепер більше залежатиме від районів перебування військовослужбовців, а також факту виконання ними бойових чи спеціальних завдань.

З позитивного — базове грошове забезпечення у ЗСУ і Нацгвардії зростає приблизно на третину — щонайменше до 20,1 тис грн. Хто воює на передовій, як і раніше, може розраховувати на 100 грн. А от майже всі решта — матимуть 30 тис. грн премії лише за час виконання бойових завдань. Для окремих випадків також передбачена винагорода у 50 тис. грн.

У Міноборони наводять приклад: торік стрілець Сухопутних військ у тилу отримував понад 40 тис. грн (базове забезпечення + 30 тис. грн винагороди), а якщо брав участь у бойових діях — 113 тис. грн (базове забезпечення + 100 тис. грн винагороди). Цього місяця він має отримати: 20,5 тис. грн, якщо не включений до складу угруповань військ та не виконує бойових завдань; 50,5 тис. грн, якщо виконує бойові (спеціальні) завдання; 120,5 тис. грн, якщо безпосередньо бере участь у бойових діях.

Як бачимо, не йдеться про однозначне зниження оплати всім (декому з військових, навпаки, заплатять більше). Однак загалом скорочення виплат переважають, бо додалося умов для їх отримання. У Міноборони навіть порахували, що таким чином вдасться зекономити 100 млрд грн за рік.

Не всі сприйняли новацію, тим більше що торік, після ухвалення бюджету-2023, у парламентському комітеті з питань нацбезпеки, оборони та розвідки запевняли, що оплата праці військовим не зміниться. Ще на початку лютого петиція до президента з проханням відновити колишні доплати за три дні набрала необхідні для розгляду 25 тис. голосів (а загалом понад 300 тис. голосів).

З іншого боку, у влади своя правда. Ось як по гарячих слідах коментував ситуацію міністр оборони Олексій Рєзніков: "Це питання справедливості і одночасно бюджетної спроможності. Коли було введено інститут 100 тис. і 30 тис., то 100 тис. — тим, хто на самому передку, і 30 тис. — тим, хто на блокпостах або на бойовому чергуванні і так далі. Коли почалася навала, то майже вся країна була полем бою, і главком, відповідно, визначав області, де по суті відбуваються бойові дії. І тоді було справедливо платити всім або 100 тис., або хоча б 30 тис. Але далі почалося таке: бійці, які в реально напружених місцях кажуть, що ті, хто нічого не роблять, десь курять бамбук, отримують ті самі гроші — це несправедливо. І є питання бюджету. Війна тягнеться другий рік, багато бізнесу не працює, податки не платяться, а треба купляти зброю, кількість збройних сил величезна — треба військових і загалом весь сектор безпеки і оборони забезпечувати, вдягати, годувати і т. д."

Якщо прибрати метафори, то в Рєзнікова два аргументи на користь змін:

• справедливість нарахування виплат,
• можливості державного бюджету.

Розглянемо ці питання з фокусом на фінансовій спроможності держави в контексті затвердженого парламентом збільшення видатків бюджету на 537 млрд грн, з яких 518 млрд грн спрямовуються на нацбезпеку та оборону (переважно на виплати захисникам). Відповідний закон набуде чинності після схвалення президентом Володимиром Зеленським, і майже немає сумнівів, що його підпис з´явиться під документом.

Варіанти справедливості

Спершу коротко про розуміння справедливості. Очевидно, що йдеться про ширшу градацію виплат залежно від умов і ризику на службі. Звичайно, є незадоволені, але, за нашою інформацією, навіть ті військові, кому зрізали надбавки, ставляться до новацій переважно з розумінням, бо всі знають, що, скажімо, робота при штабі в Києві — це далеко не передок. Але й позитиву такі зміни не додають. Найбільше відчувається скасування додаткової винагороди в 30 тис. грн тим, хто не на "нулі" і не виконує бойових завдань. Не секрет, що раніше бійці могли скинутися і за ці гроші купити машини для фронту, заправлятися, ремонтуватися, придбати якесь спорядження. Ймовірно, тепер коштів на це бракуватиме.

Утім, в командування є можливості виписувати бойові розпорядження й далеко від лінії фронту, наприклад, в рамках оборони Київської області, роботи на блокпостах тощо (залучені до них військові мають доплату в 30 тис. грн). Тому варто слідкувати за розвитком ситуації протягом ближчих місяців — тоді й стане ясно, наскільки великий прошарок військових залишиться на "голій ставці" та, головне, в якій обстановці вони працюватимуть. Варто нагадати, що винагороду за новою системою захисники вперше отримують саме в березні (за лютий).

Варто також переконатися, що всі військовослужбовці, які перебуватимуть не в міських умовах, а десь у глухому селі чи "в полі", робитимуть це за бойовим розпорядженням. Якщо ж ні, то вони будуть отримувати переважно 20+ тис. грн (трохи більше за середню зарплату в країні), а це, до слова про справедливість, замала плата людям, відірваним від дому і звичного життя та готовим будь-якої миті виконати бойове розпорядження.

Словом, ситуація багатовимірна. Але навряд чи можна прийняти підхід до справедливості, який озвучив міністр Олексій Рєзніков. Не тільки тому, що військові не "курять бамбук". Якщо вже йдеться про розширення градації виплат, то чому не розглядалася альтернатива: замість зрізати доплати в тилу — ще більше підняти винагороду тим, хто на передовій і на бойових завданнях? Або якось перерозподілити наявні фінанси між військовими на користь тих, хто ближчий до фронту. Якщо влада забула про ці варіанти, то напрошується висновок, що насправді є лише одна причина змін у порядку виплат — економія бюджетних коштів.

Як поетично аргументував Рєзніков, ці заощаджені 100 млрд грн стануть "ресурсом, який дозволяє забезпечити живу тканину сектору безпеки". Це правда, що з часом утримувати всю систему оборони та піклуватися про соціальний захист військовослужбовців і їхніх сімей стає дорожче. Тож варіанту з підвищенням доплат і не було? Можливо, у держави справді немає бюджетної спроможності?

Збільшення витрат: де візьмуть і як поділять гроші

Здавалося б, щойно зі скандалом знайшли, як зекономити на військових 100 млрд грн, і відразу ж проголосували за збільшення видатків на понад 500 млрд грн. Хіба це не доказ того, що держава може знайти гроші на найважливіше — оборону? І якщо так, то чи вкрай потрібно було позбавляти частину захисників премій? Схоже, у владі вважають, що так і потрібно.

Голова парламентського комітету з питань бюджету Роксолана Підласа уточнила в коментарі LB, що зростання витрат на армію не передбачає повернення до колишньої системи виплат. "Потреба у збільшенні видатків на діяльність усіх видів і родів військ продиктована збільшенням чисельності військовослужбовців. Наприклад, у рамках проекту "Гвардія наступу" планується сформувати вісім нових бригад", — заявила вона. У владних колах також пояснювали, що з часом збільшується навантаження на бюджет через потребу в коштах на лікування поранених, підтримку ветеранів і сімей загиблих. З цього робиться висновок, що держава не може дозволити собі утримувати всю систему винагород військовим на рівні минулого року. Простими словами — в кого забрали доплати, тому їх не повернуть.

У чинному держбюджеті-2023 поки що передбачено значно менше коштів на грошові виплати захисникам. Так, за підсумками минулого року на грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських та працівників органів сектору безпеки і оборони спрямували 889,9 млрд грн. При цьому з серпня і до кінця 2022 р. грошове утримання військовослужбовців обходилося бюджету в понад 80 млрд на місяць (у січні-лютому 2023-го обсяги знизилися до 71,8 і 76,9 млрд грн відповідно).

Більшість оплати праці військовим проходить через Міноборони і МВС. Якщо минулого року за статтею "оплата праці" МО призначалося 450,5 млрд грн, а МВС — 131,5 млрд грн, то станом на зараз відповідні видатки передбачені у розмірі 330,7 млрд грн і 121,7 млрд грн. Тобто в сумі приблизно на 130 млрд грн менше. І це при тому, що торік майже два місяці не було повномасштабної війни, а зараз не викликає сумнівів потреба переверстати кошторис на припущенні, що гаряча фаза війни продовжиться.

Щойно в бюджет-2023 р. внесуть ухвалені зміни, видатки на оплату праці для Міноборони мають зрости до 647,9 млрд грн., а для МВС — до 202 млрд грн. Суми співмірні з минулорічними, якщо врахувати, що йдеться про різні за тривалістю періоди повномасштабної війни та про зростаючі з часом потреби.

Отже, нинішнє збільшення державних витрат було прогнозованим і безальтернативним за умови продовження повномасштабної війни. І це також означає, що, попри вражаючі суми в новинних заголовках, не відбулося кардинального збільшення видатків на армію, порівняно з минулими періодами воєнного часу. Влада витрачає дуже обережно.

Докази — у таблиці нижче. Зміни зверстані жорстко, коли кожній гривні додаткових витрат відповідає так зване неемісійне джерело коштів. А це передусім запозичення: внутрішні (через ринковий продаж ОВДП) та зовнішні (від міжнародних організацій, зокрема ЄС та МВФ). Ще трохи більше планують зібрати податків (іронія в тому, що переважно за рахунок ПДФО військових).

Що ж до зовнішніх запозичень (які після останніх змін зростуть майже до 1,8 трлн грн в еквіваленті), то план видається реалістичним, бо закордонна допомога тепер надходить досить ритмічно і прогнозовано. В контексті 2023 р. варто відзначити програму пільгового кредитування на 18 млрд євро від ЄС, понад $10 млрд грантового фінансування від США та переговори з МВФ про $15,6 млрд, частина з яких може поступити вже цьогоріч. І хоча іноземні партнери не дають грошей "на війну", міжнародна допомога, яка покриває інші статті видатків, дозволяє вивільнити на армію внутрішні фінансові ресурси.

Але є важлива зміна у структурі внутрішніх запозичень. Якщо торік значні кошти (400 млрд грн) на поповнення бюджету уряд брав напряму в НБУ в обмін на держоблігації (це так зване емісійне фінансування або монетизація дефіциту), то в поточному році Мінфін залучає гроші виключно на ринкових умовах: варто відзначити, що комерційні банки стали активніше купувати ОВДП (завдяки підвищенню відсоткових ставок та зміні регуляторних вимог щодо обов´язкових резервів). В сухому залишку: з січня держава повністю відмовилася від одного з основних джерел поповнення бюджету воєнного часу — емісійного фінансування. В НБУ заявляли, що основною метою такого обмеження є стримування інфляції (яка за результатами 2022 р. сягнула 26,6%, проте останнім часом потроху сповільнюється), хоча й визнавали, що тиск на ціни створюють також фактори на стороні пропозиції (руйнування виробничих потужностей, ланцюжків поставок тощо).

"Доплати повинні бути"

Повернімося до головної теми. Отже, уряду забракло коштів на доплати значній частині військовослужбовців. Чи справді є непереборні економічні причини, щоб урізати винагороду захисникам?

Ми попросили прояснити ситуацію співробітника Глобального інституту сталого розвитку, учасника Ph.D-програми з економіки Університету Міссурі (Канзас Сіті) Олександра Вальчишена.

"Бюджетна спроможність щодо підтримки війська і його боєздатності є. Слово "дефіцит" є прийнятним лише до матеріальних ресурсів. Його вживання у зв’язку з державою і її провідними інструментами, такими як Збройні Сили, є пережитком з минулого. Доплати повинні бути, й не в останню чергу мотивувати людей у ЗСУ", — стверджує економіст.

За його словами, проблема інфляції справді серйозна, але це не означає, що потрібно економити на доплатах військовим.

"Інфляцію слід контролювати, але не такими методами, як за режиму "таргетування інфляціії", коли вважається, що НБУ завдяки підвищенню відсоткової ставки стримує очікування щодо інфляції. За цього таргетування відбувається по факту збільшення доплат на користь фінустанов. І це в той час, коли доплати військовим представляються як корінь інфляційних проблем. Контроль за низькою інфляцією можливий, коли розширюється пропозиція товарів та послуг — а це для незалежної України можливо лише за умови, що є боєздатна армія", — пояснив Олександр Вальчишен.

Підсумуємо, зв´язавши сказане в логічний вузол.

Систему виплат додаткової винагороди військовим модифікували так, що не всі, хто їх отримував раніше, матимуть на це право. Зокрема, додаткові 30 тис. грн тепер не даватимуть захисникам у тилу, поки вони не виконують бойових завдань. Скасування частини доплат, які часто йшли не на особисті, а на воєнні потреби, означатиме, що бійцям бракуватиме грошей, наприклад, на купівлю машин і амуніції для фронту.

Ключове питання — чи є у влади бюджетна спроможність утримувати винагороди військовим на колишньому рівні? Насправді, це не зовсім питання, бо держава де-факто має змогу оплатити будь-яку роботу у власній валюті (поки її приймають). В цьому сенсі дефіциту не може бути фізично. Але в яких саме обсягах витрачати, зокрема на армію, — політичне рішення. Воно ухвалюється на основі аналізу економічної ситуації (зокрема інфляційних ризиків) та з огляду на добровільно взяті обмеження (наприклад, зобов´язання не робити "зайвої" емісії). Станом на сьогодні таким рішенням стало утримання від кардинального збільшення видатків на оборону в 2023 р. (навіть з урахуванням "проголосованих" 500+ млрд грн). Хоча потреба в цьому була і залишається, враховуючи формування нових підрозділів та підвищення базового грошового забезпечення для всіх військовослужбовців. Це змусило владу схопитися за калькулятор та урізати додаткову винагороду деяким категоріям захисників. Основу для такої жорсткої математики заклало інше політичне рішення — відмовитися від поповнення держбюджету за рахунок емісії, яка торік становила 400 млрд грн.

Проте для розробки адекватної політики, потрібна повна картина. Хоча доплати військовим тягнуть на сотні мільярдів за рік, це важлива складова забезпечення Сил оборони. А від успіхів на фронті, крім життя мільйонів українців, прямо залежить і економічна ситуація в країні, зокрема умови для виробництва товарів і надання послуг. Якщо їх пропозицію вдасться розширити — це стане ключовим фактором зниження темпів інфляції. Тому варто було б політичним рішенням зняти жорсткі бюджетні обмеження і надалі підтримувати боєздатність армії повноцінними доплатами захисникам (або перерозподілити фінансові ресурси на користь тих, хто ближче до фронту). Це було б правильно як з етичного, так і з економічного погляду.