100 млрд грн "з неба". Як не закопати гроші військових у стадіони

Уже нікого не здивуєш новинами про те, що в містах та селах з особливим завзяттям почали займатися благоустроєм. І якщо ремонт доріг та прилеглих територій комунальних об´єктів — питання дискусійне (все залежить, у якому вони стані), то наміри реконструювати стадіони чи палаци творчості або… — спустимося на рівень нижче — брендувати каналізаційні люки — це вже явне марнотратство за мірками воєнного часу.

Навіть якщо припустити, що на місцях дивним чином зникли корупціонери, які замовляють покіс трави учетверо дорожче за ринкову ціну послуги (насправді ні), то постає питання, чому гроші витрачаються саме так? Тут також немає секрету: кошти з місцевого бюджету потрібно освоїти до кінця року, інакше вони спишуться. От їх і використовують за накатаною схемою — на речі, які, так би мовити, легко замовити, і які формально відповідають діяльності місцевої влади.

За консервативною оцінкою, йдеться про "надлишок" в понад 100 млрд грн на рік. Це сума додаткових надходжень до місцевих бюджетів завдяки виплатам держави на користь військових. Простими словами, захисники отримують білу зарплату, з них утримується 18% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), а три чверті надходжень від нього залишається на місцях.

Але суспільству потрібна не формалістика. Що робити зі 100+ млрд грн "ПДФО військових" на рік? Почнемо з принципів.

Спецфонд та інвестиції

По-перше, якщо зважати, що ці гроші утримані з військових, то їх було б благородно направляти на потреби захисників та їхніх сімей, отже, слушною видається ідея створити для цього спеціальний фонд. 

"Мають бути створені місцеві військові фонди на кшталт полкових кас взаємодопомоги, які мають наповнюватись за рахунок податків військових. Кошти цих фондів мають використовуватися виключно для соціально-економічного розвитку військових та їх сімей: освіта, медицина, відпочинок, відновлення, витрати на дітей, житло, допомога у бізнесі після війни, адаптація, додаткові виплати інвалідам тощо", — пропонує економіст Олексій Кущ.

Можна дискутувати щодо дизайну цієї пропозиції: зобов´язати місцеву владу створювати спецфонди на місцях чи відразу вилучати "ПДФО військових" і формувати фонд на центральному рівні. Звісно, у будь-якому разі потрібно вносити зміни до законодавства.

По-друге, є загальна логіка залишати 75% ПДФО на місцях — зацікавити локальних керівників у розвитку бізнесу, наявність якого в регіоні є передумовою для отримання мешканцями трудових доходів, які становлять левову частку бази ПДФО. Простими словами, більше ділової активності — вищі заробітки та податкові відрахування — повніші місцеві бюджети. Всі задоволені. Але в нашому контексті в цьому ланцюжку втрачається перша ланка. Додатковими грошима завалює місцеві бюджети незалежно від бізнес-активності і самоврядування. Якщо й раніше українській владі всіх рівнів був притаманний "шоттермізм" (короткострокове планування), то з таким "подарунком" ще менше керівників міст і сіл мають мотивацію інвестувати в майбутнє — створювати умови для розвитку бізнесу значно важче, ніж разово закупити чергові послуги на перекладання бруківки чи кронування дерев… Можна ж закрити нагальні і зовсім не нагальні потреби за допомогою цього ресурсу, поки він є.

Після кількох хвиль суспільного невдоволення публічними закупівлями в різних містах, у ситуацію втрутилася центральна влада. Голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія закликав місцевих керівників "припиняти витрачати гроші на предмети не першої необхідності", та попередив, що інакше "парламент внесе законодавчі обмеження на період воєнного стану" щодо прав представників місцевого самоврядування розпоряджатися відповідними коштами.

У деяких містах почули… Так, 19 липня міська рада Дніпра ухвалила програму підтримки виробників FPV-дронів зі стартовим обсягом фінансування 20 млн грн. У Київраді також готують проект рішення, яким начебто відсікатимуться видатки на ненагальні потреби щоб закумулювати ресурс на фінансування першочергових потреб ЗСУ (точнішого формулювання поки що немає).

Отже, поступово викристалізовується розуміння: роздуті місцеві бюджети варто витрачати або на нагальні потреби армії і соціальну підтримку військових, або на продуктивні інвестиції. Останній варіант найважчий, хоча міг би принести найбільші результати з погляду розвитку економіки і боєздатності країни.

"Я вважаю, що ця ситуація потребує вирішення. І [потрібно] не просто спрямувати гроші на дрони замість стадіонів. Місцеві органи влади треба примусити інвестувати ці гроші в розвиток, в створення робочих місць. І такими робочими місцями можуть бути ті самі виробники дронів. Насправді, ми зараз можемо створити галузь з мільйоном робочих місць!!! Просто єдина проблема в тому, що самостійно місцеві бюджети не зможуть це зробити через відсутність координації між собою. Ну, щоб розуміти хто які напрямки закриває. А для цього необхідна загальна стратегія!! Необхідне законодавство. Необхідні інструменти. І ці всі речі можуть зробити органи центральної влади", — вважає економіст Павло Вернівський.

Додамо, що, за умови зміни правової рамки доцільно було б запустити міксову модель, за якої "ПДФО військових" витрачатиметься місцевою владою і на сприяння бізнесам, і на соціальну підтримку захисників. Наприклад, гроші, які залишаються після закриття нагальних потреб життєдіяльності міста і не йдуть на підтримку продуктивних бізнесів та створення робочих місць, потрапляють до спецфонду на потреби військових і їхніх сімей.

Роль держави

Ми вже кілька разів згадували про необхідність рішень на найвищому рівні, зокрема щодо змін законодавства. Тож підходимо до останнього питання, яке насправді стоїть на першому місці в ланцюжку вирішення проблеми — дії центральної влади. Керівна партія наразі почала розмахувати батогом, хоча правильно було б якщо не роздавати пряники, то хоча б учасно відкорегувати правове поле, щоб у місцевих керівників було менше потреб і спокуси будь-що витратити гроші до кінця року. Тобто не забороняти самоврядуванню розпоряджатися грошима місцевих бюджетів, а зробити так, щоб зайві та непершочергові витрати, які відповідають мирному часу, де-юре унеможливити в умовах війни (наприклад реконструкцію стадіонів). Тобто щоб поняття "цільове використання" коштів не розходолася з потребами часу.

Якщо ж ідеться про запуск великих підприємств, наприклад заводів з виробництва дронів, то, як зазначалося, тут потрібне централізоване планування: держава має гарантувати стійкий попит на продукцію, захист, допомагати організаційно та координувати розподіл обов´язків в межах виробничого циклу між громадами, залученими до проекту. На жаль, уряд поки що не продемонстрував готовності до такої роботи навіть на "своїй території". Доказом наведемо повідомлення з Укроборонпрому, що розрекламований ще восени український безпілотник з дальністю польоту 1000 км… так і не був запущений у серію (і це на фоні кратного нарощення ворогом виробництва бойових БПЛА рахунком на сотні в місяць).

Зі зрозумілих причин ми сфокусувалися на воєнному виробництві, але дискутувати про витрачання на місцях "ПДФО військових" варто й у ширшому контексті розбудови економічного потенціалу регіонів. Кошти можна було б пустити на підтримку створення в громаді різних видів капіталомістких виробництв. Наприклад, в рамках допомоги з релокацією чи розбудови індустріальних парків (ІП). Місцева влада має можливості залучати інверсорів завдяки оновленому законодавству (в цьому аспекті центральна влада попрацювала), що дозволяє компенсувати певні податки або витрати резидентам ІП, зокрема, з місцевого бюджету.

Звичайно, це тільки окремі пропозиції, а реальність не обмежується кількома факторами, включно з наявністю коштів. Але, якщо маємо побічний ефект їх надлишку на місяцях, то варто хоча б спробувати створити там систему, орієнтовану на два напрямки — підтримку військових та їхніх сімей та інвестиції в економічний розвиток регіонів. І в запуску цього процесу, з огляду на законодавчі та управлінські повноваження, ключову роль має відігравати саме центральна влада.