"Самостріл" на мільярд. Дніпровський меткомбінат став жертвою блокади ОРДЛО
Це означає, що на ньому буде підтримуватися мінімальний режим життєдіяльності, з тим щоб не допустити повної втрати технологічного обладнання та виробничих основних засобів. Природно, випуск продукції буде практично припинений. Серед причин зупинки названі "припинення поставок коксу і значний дефіцит обігових коштів".
Перша причина викликана блокадою неконтрольованих територій в Донецькій і Луганській областях. Адже основні потужності з виробництва коксу для підприємств, що входять до групи ІСД, перебували саме там. Що стосується дефіциту оборотних коштів, він також викликаний погіршенням товарних потоків всередині групи та з суміжними підприємствами. Крім того, раніше комбінат обслуговувався в Промінвестбанку, але в 2016 р. зі зрозумілих причин це фінансове співробітництво ослаб.
ДМЗ є одним з найбільших підприємств гірничо-металургійного комплексу України і входить у шістку найбільших комбінатів (належить корпорації "Індустріальний союз Донбасу"). Володіє повним металургійним циклом, включаючи агломерацію, доменне, сталеплавильне і прокатне виробництва. Виробничий потенціал: 5,1 млн т агломерату, 2,96 млн т чавуну, 2,76 млн т сталі, 2,76 млн т заготовок, 0,8 млн т прокату. Середня чисельність персоналу - більше 10 тис. осіб, фонд оплати праці за 2015 р. - більше 1 млрд грн. Незважаючи на фінансові труднощі, підприємство змогло підвищити заробітну плату майже на 14%.
У 2015 р. підприємство виробило продукції більш ніж на 16,5 млрд грн, причому більше 90% склав експорт - $700 млн за офіційним курсом.
Приклад ДМЗ є наочною моделлю того, як в Україні працюють антиросійські санкції. По суті це "постріл собі в ногу". Замість збитку для агресора зупиняються флагмани національної економіки, робочі переводяться на неповний робочий день, скорочується рівень заробітних плат, зростає соціальна напруга. І все це в такому непростому регіоні.
Основна помилка державної політики полягала в тому, що, розробляючи пакети санкцій, багато з яких так запізнилися на два-три роки, застосовувався відомий принцип: "проблеми індіанців шерифа не хвилюють". Приватний бізнес повинен, по ідеї, як то сам виплутуватися з хитросплетінь багатошарової державної стратегії з потайними "кишенями", підводними течіями і таємними "лазами". Та й сам дискурс був глибоко помилковий: блокувати/не блокувати, "прибрати" російські банки з нашого ландшафту або залишити.
А адже правильна постановка питання повинна була звучати приблизно так: як отримати економічну фору по відношенню до країни-агресора і одночасно завдати йому максимальний економічний збиток. А тут правило "виколоти собі око, що в сусіда посліпли обоє" з відомої казки не працює...
Адже це не російські металурги втратили роботу, а українські. А для РФ, так навіть краще: на зовнішніх ринках продукції ГМК ми багато в чому конкуренти, і часткова втрата Україною своєї частки ринку розчищає шлях на світові експортні майданчики російському металу. Назвати це розумною політикою язик не повертається.
Крім того, застосовуючи пакет санкцій, необхідно було одночасно впроваджувати компенсаційні пакети по мінімізації втрат українських підприємств, як це було, наприклад, під час кризи 2008-2009 рр. Поки перша ластівка - одне з провідних підприємств групи ІСД. Тому що підприємства даної групи найбільше "потрапили" на підконтрольних територіях. Але це зовсім не означає, що слідом за ІСД проблеми не виникнуть у інших корпорацій, з більш вагомими наслідками для економіки і населення. Настав час думати, адже з такими рішеннями ніякої "шатун" не потрібен.
