Приватів вузол. Чому Коломойський поверне заарештовані активи
Що це звичайний епізод багатоступінчастого юридичного процесу або початок нової партії на великий фінансової шахівниці України?
Каста "бессметных"
Незважаючи на убогість інформації, що надходить, сама логіка судового процесу та застосування інструментарію системного аналізу допоможе нам виробити кілька моделей майбутньої долі банку. Не завадить у приготуванні цієї страви і щіпка конспірології, куди ж без цього.
Ми вже неодноразово звертали увагу на те, що "казус Привату", швидше за все, не буде вирішено в цьому політичному циклі. Як показала новітня політична історія нашої країни, будь-які активи в Україні з сумарною капіталізацією понад $1 млрд роблять його власника недоторканним. Ну або частково порушним, при цьому максимум, чого можна домогтися, - це комфортного сидіння, наприклад у Відні, для деяких фігурантів. Клуб мільярдерів формує в нашій країні якусь касту "безсмертних" за прикладом перського царя Дарія. Вибуття одних гравців компенсується заходом інших, але в цілому каста залишається незмінною. Цю владу небагатьох або багатих, яку Аристотель в противагу аристократії іменував олігархією, в нашій країні поки не змогли похитнути ні майдани, ні численні антикорупційні органи, які останнім часом закидають надто мелкоячеистую мережа сподіваючись зловити хоч пару тюлек у вигляді злодійкуватих сільських голів, коли велика риба благополучно йде з невода.
Ось і гордіїв вузол національної фінансової системи - Приватбанк - в черговий раз довів свою непіддатливість. На даний момент навіть залучені для управління процесом західні знавці не в змозі просунутися хоча б на кілька кроків вперед. І як тільки цей вузол вдається послабити на умовній шиї, як тут же він затягується на інших, не менш чутливих місцях.
Звернемося до передісторії цього процесу століття. Націоналізація банку, проведена в грудні 2016 р., як це зазвичай відбувається при прийнятті у нас найбільш контроверсійних рішень, сталася вночі і була оформлена в неділю, поки вся країна спокійно відпочивала, не чекаючи, що одним розчерком пера колишні міністр фінансів і голова Національного банку "підписали" всіх нас на 140-150 млрд грн. Саме в цю суму державні мужі спочатку оцінювали загальний цінник "порятунку" Приватбанку за кошти держбюджету. Розрахунок тут був досить простий - на думку чиновників, банк повинен володіти державними фінансовими інструментами, достатніми для повного повернення його депозитного портфеля. Ну або майже повного. При цьому всі активи, що перебувають на балансі Приватбанку до моменту націоналізації, за замовчуванням були оцінені мало не рівні "абсолютного нуля".
Якість націоналізації, так само як і всю роботу банківського нагляду НБУ за найбільшим банком країни можна було оцінити приблизно так само. Скільки в цьому було свідомих, а скільки "колективних несвідомих помилок, міг би визначити дідусь Карл Густав Юнг, але з причини смерті оного цю почесну місію має виконати спеціальне розслідування. Хоча "иных уж нет, а те далече"... По щасливою випадковості колишня глава Нацбанку Валерія Гонтарєва нині знаходиться на "лондонському дні", так що Високий суд міг би при бажанні заслухати свідка "великого падіння". Але чомусь не захотів почути аргументи причетних до націоналізації. Та й колишній міністр фінансів Данилюк теж, як подейкують, звила в Лондоні затишне гніздечко, де, можливо, розкаже про свої невдалі проби реформ в стилі "минуле і думи". Може, проби пера будуть у нього більш успішними, ніж проби реформ...
За все хороше, проти всього поганого
Описуючи процес націоналізації, досить сказати, що саме угода з власниками було складено на одному аркуші формату А4 та підписано ними без відповідного посвідчення. При проведенні операції вартістю приблизно 5 млрд євро, тобто на суму 15% від нинішнього бюджету, або 5% ВВП країни, вищі посадові особи заощадили не тільки на найдешевшій юридичної компанії, яка за пару тисяч доларів могла б скласти більш-менш виразний договір з дефініціями та зобов'язаннями сторін, але навіть не спромоглися залучити до нотаріуса посвідченню угоди. А адже лише нотаріус міг би підтвердити, що це саме Коломойський Ігор Валерійович, 1963 року народження, підписав угоду щодо умов націоналізації Приватбанку за одну гривню, перебуваючи в здоровому розумі, ясній пам'яті та володіючи всіма необхідними повноваженнями. Крім того, в самому тексті угоди повинні були бути зазначені конкретні терміни реструктуризації кредитного портфеля банку, включаючи суми і вимоги до нових застав за якістю. Замість цього була оголошена лише одна дата - 1 липня 2017 р. - і зафіксовано абстрактне зобов'язання колишніх власників банку замінити все погане на все хороше.
Насправді період в більш ніж сім місяців, встановлений з моменту націоналізації і до дати оновлення застав і кредитної реструктуризації, більш схожий на дедлайн заметанія слідів, а самі умови націоналізації - на поспішну скупку, скажімо м'яко, не зовсім свого. Головне завдання тут полягала лише в тому, щоб вирвати згоду власників на націоналізацію будь-якою ціною. Як у відомому фільмі про Мюнхгаузена: "Підписуйте барон, підписуйте". А там розберемося - 32 грудня або 31-е...
Очевидно, що на дату націоналізації банк представляв собою величезну фінансову піраміду, що спиралася на гнилий фундамент сумнівних кредитів. Ось тільки навряд чи це було чимось особливим в українській банківській практиці, не виключаючи і банки з іноземним капіталом. Просто Приватбанк як найбільший приватний банк мультиплікував всі ті проблеми, з якими зіткнулися й інші фінансові установи. І якщо після націоналізації портфель непрацюючих кредитів в ньому склав близько 80%, то в інших держбанках даний індикатор перевищив 50%, а іноземних - 44%. Начебто істотно більше, але враховуючи порядок "проблемних" цифр, насправді порівняти, то є однаково погано.
Крім того, залишається питання, в яку "чорну діру" дивився банківський нагляд починаючи з 2014 р., адже в цей період НБУ ще й рефінансування банку видавав...
До кінця 2016 р. в Приватбанку склалася "революційна ситуація", коли держава вже не хотіло підживлювати банк рефинансом, а акціонери - не могли покрити поточні зобов'язання фінансової установи, оскільки ця сума наближалася до 170 млрд грн. В результаті заплатив хтось третій, а точніше, "колективний образ народу та його гаманець у вигляді державного бюджету.
Як з гордістю повідомив тоді один з високопоставлених функціонерів Нацбанку: кожен українець за націоналізацію Приватбанку викладе 4000 грн. В цінах 2016-го...
Єдино вірним рішенням в даній ситуації було застосування кіпрського сценарію, коли за порятунок банку повинні були б заплатити власники, великі клієнти і держава, кожен по одній третині, як і годиться в трикутнику відповідальності. Сам банк потрібно було зберегти як операційне ядро сформованої на той момент корпоративної клієнтської бази, що скоротило б фінальну ціну питання. Крім того, участь колишніх власників також знизило б рівень отриманих нині втрат. У підсумку фінансова навантаження для кожної сторони не перевищила б 0,5-1 млрд євро.
"Безкоштовний" попкорн на 155 млрд грн
Щоб хоч якось виправдати процес докапіталізації банку державними цінними паперами (на даний момент - 155 млрд грн), публіці налагодили безкоштовну поставку попкорну у вигляді розслідування міжнародного детективного агентства Kroll, то у вигляді Високого суду в Лондоні, за рішенням якого були заблоковані в грудні 2017-го активи Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова і компаній Teamtrend Ltd., Trade Point Agro Ltd., Collyer Ltd., Rossyan Investing Corp., Milbert Ventures Inc. і ZAO Ukrtransitservice Ltd., які, за даними деяких, були пов'язані з колишніми бенефіціарами банку.
Згідно з судовим наказом арешту підлягали майнові і фінансові активи зазначених вище фізичних і юридичних осіб на суму близько $2,5 млрд.
Ось тільки сума сумнівних операцій, на думку лондонських суддів, почала скорочуватися майже як шагренева шкіра. Так, міжнародні детективи (до речі, вельми недешеві) дуже докладно ("в слайдах") розписали, як функціонував "тіньовий банк" у структурі офіційної оболонки в Україні і в кіпрському філії, як проводилося перехресне кредитування пулу компаній-позичальників, з тим щоб погашати фіктивні кредити і видавати нові, а насправді забезпечувати відтік фінансових потоків на користь третіх осіб. Але вже тоді ми звертали увагу на те, що завдання банку - не тільки зібрати фактаж про таких операціях, але і довести, що вони: а) суперечили чинному законодавству; б) входили у дисонанс із правилами місцевого ділового обороту. Ні перше, ні друге доведено не було.
В результаті лондонські судді після ознайомлення з матеріалами справи заявили про те, що "бачать" факти виведення капіталу з банку в розмірі від $300 млн до 1,2 млрд
А це, погодьтеся, далеко не п'ять мільярдів, озвучені раніше. Особливо, якщо суд зупиниться на нижньому значенні "вилки": в такому випадку обґрунтувати націоналізацію банку по причині виведення з нього $300 млн і витрату державою на припинення цього неподобства 5 млрд євро буде вкрай складно, навіть з урахуванням того, що наші чиновники можуть обґрунтувати будь-яку суму бюджетних витрат.
Бенефіціари вздовж дороги з судовими рішеннями - і тиша...
У цьому зв'язку саме агентство Kroll став мимовільним заручником підкилимних інтриг в Києві. По суті, вони попали в ту ж пастку, що й у Молдові, де проводилося розслідування розкрадання 2 млрд євро у вкладників. Тільки в кишинівському справі вони обпеклися на кінцевому бенефіціара, звинувативши у виведенні грошей "звичайного британця" Ілана Шора. Але там хоча б були місцеві кримінальні справи і рішення судів з оголошенням у розшук бізнесмена В'ячеслава Платона і звинуваченням колишнього прем'єра Влада Філата. В Україні в цьому плані - тиша, як у херсонському степу в безвітря.
Крім того що Високий суд Лондона знизив "цінник" відтоку капіталу з Приватбанку в три-п'ятнадцять разів, він ще й прийняв абсолютно несподіване рішення відносно того, що його юрисдикція не поширюється на позов банку до колишнім власникам.
Ймовірно, після всіх апеляційних процедур рішення вступить в силу і світовий арешт активів Ігоря Коломойського буде скасований, і йому не доведеться жити на 20 тис. євро в місяць.
У переддень нового політичного циклу новину настільки "очікувана", що повірити у відсутність у Заходу намірів збалансувати шанси політичних конкурентів на майбутніх виборах президента буде вельми складно. У всякому разі, полку конспірології в даному питанні прибуде. Хоча, можливо, мова йде не про балансування чаш "політичного кантора" в Україні, а скоріше про створення деяких противаг, які зможуть трохи осадити фаворитів президентської гонки, показавши, що без урахування базових елементів "західного правосуддя" формування політичного пазла в Україні вже неможливо. Загалом, хороша новина для того ж Зеленського і погана для всіх інших.
Швидше за все, в даному випадку спрацювала "самоцензура" лондонського суду. Адже судові справи схоже позовом Приватбанку в Лондоні не рідкість. Згадаймо націоналізований в Казахстані БТА Банк, коли за рішенням Високого суду в Лондоні на користь банку з колишніх топ-менеджерів та інших причетних осіб була стягнута компенсація збитку в розмірі $4 млрд. Крім того, відбувся арешт активів фігурантів у самому Казахстані, росії та Україні, в результаті чого лише за рахунок реалізації арештованого майна банк повернув 12,7 млрд тенге і частково компенсував витрати держави на його порятунок. Але тут є одне маленьке" відміну від подібної ситуації з Приватбанком: у Казахстані розслідувані кримінальні справи, є вступили в силу рішення національних судів і цілий ряд працівників банку, які отримали реальні тюремні терміни. В Україні немає жодного завершеного кримінальної справи щодо виведення капіталу з Приватбанку, не кажучи вже про вступили в законну силу судових рішеннях. Навпаки, є судові рішення, які зафіксували порушення в процесі націоналізації банку та визначення афілійованих з ним осіб, коли групі вкладників було повернеться більше мільярда гривень, обнулені і списаних капітал банку відповідно до вимог чинного законодавства.
Або візьмемо ситуацію з націоналізованим латвійським Parex banka, коли в 2008 р. з його власниками держава уклала відкрите і грамотно складена угода. Як сказали тоді про його власника: "Валерій Каргін - людина дуже раціональний. І в ситуації, коли тобі кажуть: "Віддай акції або сядеш" - звичайно, він вибрав перше".
Україна ж, як завжди, вибрала свій "третій шлях", коли, з одного боку, - повний вакуум правових рішень щодо виведення з Приватбанку майже 5 млрд євро, а з іншого - відсутність чітких правових угод з колишніми власниками банку про умови його націоналізації. У цьому контексті звернення України в лондонський суд - це модель відносин "дитина - батьки" в транзакционном психоаналізі. Так, в Україні неможливо знайти слідчого, який розслідував висновок капіталу на 5 млрд євро, і тим більше немає судді, який виніс би по цій справі обвинувальний вирок. І у нас не було міністра фінансів та голови НБУ, здатних підписати з колишніми власниками Приватбанку якісний правовий документ. Але чому в Києві вирішили, що в Лондоні виконають всю роботу за нас, а лондонський суд замінить всю правову систему нашої країни?..
Відсутність завершених кримінальних справ в Україні і вступили в дію судових рішень буде ключовим для Лондона. Ну не здатні манірні англійці зрозуміти, як може бути злочин без покарання і факт виведення з банку еквівалента 5 млрд євро без розслідуваних кримінальних справ з переліком винних і рішень судів за ним.
І якщо порушена базова причинно-наслідковий зв'язок між злочином і покаранням, то і лондонські судді вмивають руки: нехай "діти спочатку розберуться в своїй пісочниці", а вже потім стануть кликати дорослих.
Ну і традиційний прогноз: рішення "казусу Привату" відбудеться вже в наступному політичному циклі. Але вже з іншими фігурантами. Флюгер правосуддя, швидше за все, розвернеться на 180 градусів. Ось тільки спонсор цього дійства залишиться незмінний - 40 млн українців.
