"Приватні" гри. Чи вдасться НБУ відсудити у Коломойського мільярди в Женеві

Позови, подані НБУ у Високий суд Лондона проти колишнього власника Приватбанку Ігоря Коломойського, мають сумнівні перспективи
Фото: УНІАН

Денна мильна опера "Санта-Барбара" транслювалася в США з 30 липня 1984 р. по 15 січня 1993-го, за цей час глядачам було скормлено 2137 серій. При такій вразливій хронології не настільки рідкісні були шанувальники жанру, які знали сюжет буквально кожної серії, детально розбиратися в перипетіях сюжетних ходів і переживаючи за долю героїв. Щось схоже вимальовується і в Україні, де знімають найдорожчий в історії кінематографа телесеріал під назвою "Приватбанк", вартість якого вже перевищила 140 млрд грн і за підсумком складе приблизно 5 млрд євро.

Отже, короткий опис попередніх серій. Рішення про націоналізацію Приватбанку було прийнято в бутність главою НБУ Валерії Гонтарєвої, яка живила до вітчизняної олігархії таку особисту неприязнь, "що прямо їсти не можу". Що не заважало їй, тим не менш, відчувати дивне терпіння, межує з побожним пієтетом, до російським банкам і фінансовим установам деяких інших "олігархів", банки яких "цвіли і пахли", оскільки на їх побратимів обрушувалася тяжка длань головихи.

Сама процедура націоналізації Приватбанку відбувалася наспіх, внаслідок чого вкрай неякісно були проведені базові процедури, від яких залежить успіх всього підприємства. Наприклад, досить поверхово регулятор підійшов до визначення пов'язаних з банком осіб, Незважаючи на те що у розпорядженні НБУ були численні документи, отримані в результаті планових перевірок банку, в комісію, яка повинна була визначити перелік пов'язаних осіб (їх вклади підлягали обнулення і включенню в капітал банку), подали часто вельми сумнівні щодо доказовості матеріали, включаючи роздруківки з сайтів та інших відкритих джерел інформації. В результаті цього під роздачу потрапила навіть компанія Cargill, і лише втручання американського посольства зупинило це "свято життя". Сім'я Суркісів не через посольство США, а через суд відсудила свій мільярд. Зараз епіцентр битви змістився в сектор єврооблігацій банку, які також за формальними ознаками були обнулені. Тут на кону стоїть гривневий еквівалент у розмірі 15 млрд грн. Власники облігацій подали позов до Лондонського міжнародного арбітражного суду про повернення своїх коштів. Сума позову — $120 млн, але, можливо, підтягнуться й інші власники. В пул исковиков входять First Geneva Capital Partners, Pala Assets, Pioneer Investment Management та ін.

Другий судовий "Сталінград" розігрується в Лондоні за позовом Приватбанку проти своїх колишніх власників. Високий суд Лондона ухвалив рішення заарештувати активи Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова за позовом націоналізованого банку. Згідно з виданим судовим наказом повинен бути проведений арешт активів, включаючи шість компаній, які прямо та/або опосередковано належать вказаним бенефіціарам. Мова йде саме про всесвітній арешт, тобто чисто теоретично можуть бути заблоковані будь-які авуари даних фізичних осіб, у всякому разі в країнах, які визнають рішення Лондонського суду. Україна, до речі, визнає.

Як випливає з тієї інформації, яка надійшла у відкритий доступ, Приватбанк звинувачує колишніх власників у незаконному виведенні з банку приблизно $2 млрд. З урахуванням нарахованих відсотків ця сума склала на момент подачі позову $2,5 млрд.

До речі, про компанії, що представляє інтереси державного Приватбанку. Юристи Hogan Lovells не новачки в Україні, їм уже доводилося брати участь у внутрішньоукраїнських "битви титанів": вони брали участь у позові "Пінчук проти Коломойського". Тоді справа також дійшло до попередніх слухань у суді Лондона. Розглядався позов Пінчука до Коломойського щодо порушення контракту під час приватизації Криворізького залізорудного комбінату. Сума позову склала 2 млрд фунтів збитків і компенсацію втрачених інвестицій у розмірі 90 млн фунтів. Як би те ні було, основні слухання у справі тоді так і не почалися — сторони врегулювали спір в досудовому порядку, при цьому Коломойський нібито погодився виплатити позивачу в розстрочку $500 млн (як воно було насправді, достеменно невідомо). Можна сказати, Hogan Lovells спеціалізується на Коломойського.

Що стосується перспектив даної судової справи, то вони не дуже райдужні для держави. На даний момент немає жодного до кінця розслідуваної кримінальної справи щодо виведення грошей з банку. А міжнародні суди не дуже вітають, коли "хлопці на місцях" не виконали навіть мінімальне "домашнє завдання".

У березні цього року Високий суд Лондона ухвалив рішення, яке зобов'язує компанії Rossyn Investing Corp, Milbert Ventures Inc і ZAO Ukrtransitservice Ltd, пов'язані з Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим, надати детальну інформацію про їх операції з Приватбанком. Суду доведеться розплутати непростий клубок фінансових транзакцій, в результаті яких 46 українським юридичним особам було перераховано $1,9 млрд у вигляді кредитів. У подальшому ці кошти були розпорошені між компаніями-нерезидентами. На даний момент Rossyn Investing Corp, Milbert Ventures Inc і ZAO Ukrtransitservice Ltd є відповідачами відповідно шостого, сьомого та восьмого порядків. Валюту вони отримували в якості оплати за товари і обладнання. У зв'язку з цим можна згадати результати розслідування детективного агентства Kroll, яке розкрило так звану модель "тіньового банку", коли кредити видавалися на групу компаній, а погашалися за допомогою перехресного фінансування. Щось на кшталт мережевого кредитного маркетингу.

Сьогодні розігрується чергова серія телесеріалу. Нацбанк подав нові позови проти Ігоря Коломойського в суди Швейцарії та України. Предметом позовів є погашення банком кредитів рефінансування, які Приватбанк брав в НБУ в 2008-2015 роках: сума заборгованості складає 10 млрд грн. Як відомо, колишній акціонер банку надав особисті гарантії погашення цих позикових коштів. Зараз позови надійшли до суду першої інстанції в Женеві та в Господарський суд Дніпропетровської області.

Сама поява цих позовів являє собою досить курйозний юридичний пердимонокль. Акціонер банку дійсно надавав свої гарантії щодо повернення рефінансування, але тепер банк є державним і, враховуючи його фінансове становище, що може цілком самостійно погасити взяті у НБУ кредитні кошти.

Більш того, дуже сумнівними виглядають гарантії колишнього власника після того, як у нього націоналізувала банк. Якщо Приватбанк не може погасити ці борги, то виникає питання вже до його платоспроможності, але з нею все цілком благополучно, адже банк регулярно отримує підживлення у вигляді ОВДП, внесених Мінфіном в його капітал і частково монетизованих на вторинному ринку.

Більше того, є публічні висловлювання колишньої глави НБУ про те, що банку не слід погашати рефінансування, оскільки в такому випадку зникне гарантія колишнього власника. А це вже пахне умисними діями, спрямованими на невиконання банком взятих на себе зобов'язань. Пряма цитата: "Банк нам хоче погасити цей рефінансування, але тоді вони позбавлять Коломойського від всіх гарантій, і ми втратимо ці застави. Тому ми не хочемо, щоб Приватбанк нам погашав". На даний момент, Приватбанк має Нацбанку понад 10,8 млрд грн. Враховуючи цей факт, перспектива розгляду справи в Швейцарії вельми контроверсионна — там не люблять подібних викрутасів, коли на стоп в ручному режимі ставляться зобов'язання державного банку перед центральним банком країни.

Вся ця проста хитрість була зроблена лише з однієї причини. На момент націоналізації банку колишній власник дав особисте зобов'язання перед державою провести реструктуризацію кредитного портфеля банку (з метою компенсації вартості непрацюючих кредитів) і надати додатковий пакет ліквідних застав.

От лише одна біда: зобов'язання було складено "на коліні" на одному аркуші без деталізації і з звичайною підписом без нотаріального засвідчення, хоча для забезпечення інтересів держави повинно було бути укладено повноцінне мирову угоду, завірений нотаріусом, який би підтвердив правомочність підписантів. Замість цього держава отримала один листочок м'якого паперу вартістю 140 млрд грн.

Через півроку колишні власники прогнозовано відмовилися від цієї "пропалої грамоти". Чому так відбулося, потрібно запитати у легітимних на той момент голови НБУ та міністра фінансів.

Сам факт подачі позовів в Україні говорить про те, що в Лондоні не все так благополучно. Ми вже говорили про те, що лондонські судді не люблять розглядати справи, по яким відсутні вступили в силу рішення національний судів. На жаль, чим ближче новий політичний цикл, тим менше у держави шансів повернути собі свої гроші.