"Вибори-2019 врятують Україну від дефолту"
"ДС" В недавньому звіті НБУ регулятор відзначив високу актуальність програми МВФ, враховуючи значні середньострокові ризики, зумовлені істотними виплатами за державним зовнішнім боргом з 2019 року. Чи можливий дефолт України і коли?
А. П. Якщо говорити про ситуацію з обслуговуванням боргу, то є великий ризик, в 2019 або в 2020 році ми не зможемо повністю виплатити те, що повинні. 2019 і 2020 роки — це пікові навантаження з виплат. У 2019 році нам потрібно погасити близько $6 млрд зовнішніх боргів, а в 2020-му трохи менше. Поки що, наскільки я розумію, у Мінфіну немає відповіді на те, де ми знайдемо гроші, щоб перекредитуватися. Також треба пам'ятати, що в 2019 році вибори президента і парламенту, тому дефолт буде дуже невигідний для іміджу керівництва країни. Тому, на мій погляд, якщо не вдасться продовжити співпрацю з МВФ, якщо не буде дуже сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках запозичення, то 2019 рік пройдемо без дефолту, з-за політичної необхідності. В гіршому випадку будемо витрачати ЗВР.
Проте в 2020 році ми припинимо практику спалювання резервів і будемо змушені приступити до переговорів щодо реструктуризації боргу.
"ДС" Скільки треба заплатити в 2017-2018 роках?
А. П. В цьому році виплати невеликі. У 2017 році треба віддати близько $1 млрд МВФ і близько $1 млрд відсотків за єврооблігаціями. В наступному році МВФ треба виплатити десь $2,2 млрд, а загальна сума виплат за зовнішніми зобов'язаннями буде $3,5 млрд. Очевидно, що ці суми посильні. В цьому році ми отримали транш $1 млрд від МВФ і 600 млн євро від ЄС. Тому поточний і наступний рік ми пройдемо без особливих проблем.
"ДС" Можна було б у 2014 році, коли були великі виплати, сказати, що ми не будемо виплачувати за зовнішніми зобов'язаннями, тому що у нас війна і форс-мажор, і так вирішити проблему?
А. П. Думаю, що ні. Борги — це святе. На це не було юридичних обґрунтувань. У нас не було військового положення, ніяких інших підстав сказати, що ми можемо собі дозволити не платити за зовнішніми зобов'язаннями.
Очевидно, що у нас був шанс істотно відстрочити наші зовнішні зобов'язання в 2015 році, коли Мінфін вів переговори з реструктуризації боргів. У середині 2015-го здавалося, що Україна вирішить усі основні питання в економіці протягом трьох років. Відповідно, відстрочка по виплаті боргів на три роки буде достатньою, щоб обслуговувати ці борги. Очевидно, що ця позиція узгоджена з МВФ.
За макропрогнози 2015 року ми в 2019 році дійсно повинні були вийти на хороший рівень економічного зростання, коли зростання нашого ВВП в доларах дозволяв би скоротити борг.
Все виглядало досить оптимістично. Тоді ті борги, які ми повинні виплатити 2019 і 2020 роках здавалися абсолютно посильними. Але ми бачимо, що ситуація трохи гірша, ніж очікувалося в 2015 році, очікуваного швидкого зростання немає, реформ теж. Тому питання боргу через два роки стане головною проблемою.
"ДС" Що треба було робити в 2015 році?
А. П. На мій погляд, треба було говорити з кредиторами про більш тривалу відстрочку виплати боргів. Можна було б говорити про терміни близько 10 років, але для цього варто було б відмовитися від списання частини боргу. Нагадаю, в 2015 році Україні списали 20% суми загального боргу в $15 млрд. Також ми домоглися зниження процентної ставки з 8,5 до 7,75%. Пряме списання основної суми боргу — це небажана подія для будь-якого кредитора. Для того щоб переконати кредиторів списати борг, ми пожертвували іншими важливими параметрами реструктуризації — ставкою і часом відстрочки. Саме тому ми і тепер маємо проблему 2019 та 2020 років.
"ДС" Кабмін схвалив репрофайлинг ОВДП. Чи можна за рахунок цього поліпшити ситуацію?
А. П. Чесно кажучи, я до кінця не розумію мети цього репрофайлинга. Це не призводить до зменшення боргу. Більш того, репрофайлинг дає економію для бюджету тільки на 2017 рік. У наступні роки економії не буде, більше того, в 2018 році навантаження на бюджет зросте. Через перенесення процентних виплат за паперів у портфелі НБУ уряд в цьому році заощадить 10-11 млрд грн бюджетних коштів. Але виплати з бюджету на користь НБУ формують прибуток регулятора, яка повертається до бюджету у наступному ж році у вигляді дивідендів.
Недоодержавши прибуток в 2017 році, Нацбанк в наступному році зможе повернути в бюджет на 11 млрд менше.
Більше того, незважаючи на те що в цьому році уряд НБУ відсотки не платить, вони все одно будуть нараховані та їх доведеться заплатити в наступному році. За великим рахунком ефект нульовий. Є разова економія тільки в 2017 році.
"ДС" Є якісь речі, які Україна може зробити до 2019 року, наприклад, без приватизації, запровадження ринку землі?
А. П. Без реформ не варіант. Треба проводити реформи, у тому числі і приватизацію, хоча не зовсім вірно піднімати її до статусу реформ. Три роки ми живемо без приватизації. Приватизація вирішила б дуже багато питань для нашого уряду. В ідеальному випадку це доход у твердій валюті.
Приватизація — це найкращий піар для української економіки.
Як працюють інвестиції? Якщо хтось прийняв рішення заходити в Україну, він формує команду, яка має дати результат. Якщо виставляється один об'єкт, приходить кілька команд-інвесторів, але купує тільки одна. Але інші команди сформовані, робота зроблена, відповідно, вони можуть шукати інші підприємства в Україні. Приватизуючи один об'єкт, ми створюємо потенційний попит на десятки інших.
Також очевидно, що приватизація допоможе нам у бесіді з МВФ, тому що Фонд ставить приватизацію одним із структурних маяків для подальшої співпраці з Україною. Позиція МВФ важлива, будь-який інвестор буде звертати увагу на досвід Фонду.
"ДС" Як запускати ринок землі?
А. П. Очевидно, що ринок землі має запрацювати, тому що це ненормальна ситуація, коли мільйони українців мають актив, яким вони не можуть розпоряджатися. Чому у нас квартири і автомобілі можуть вільно продаватися, а земля сільгосппризначення — ні.
Наш уряд чомусь вважає людей неадекватними, боїться, що цим активом вони будуть як-то не так розпоряджатися.
"ДС" Дозволю собі не погодитися, уряд, як мені здається, боїться політичних наслідків для президента, тому влада цілком адекватно оцінює настрої наших людей.
А. П. От боюся, що ні. Чому тема землі як товару настільки демонізована? Очевидно, що є велика частка політичного популізму, ситуація ненормальна. Але враховуючи ситуацію з наповненням бюджету, треба починати продаж землі, яка зараз перебуває у державній власності. Там понад 1 млн га.
"ДС" Вони точно не можуть порахувати...
Щодо ринку землі (сільгоспземлі) є ініціатива Гройсмана. Вона полягає в тому, що землю можна буде продавати в кількості до 200 га і тільки приватним особам. Така модель має сенс, але вона не враховує специфіку українського агробізнесу. Це європейська модель. У нас структура агроринку більше схожа на латиноамериканську, більша частина великих агрохолдингів, які контролюють 100 тис. га землі і навіть більше. Ці холдинги мають лобі в парламенті, вони не зацікавлені в такій реформі. Думаю, реформа не пройде.
"ДС" А що хочуть агрохолдинги?
А. П. У агрохолдингів завдання отримати максимум землі у свою власність. Вони бояться, що приватні особи та середній клас почнуть інвестувати в землю, створювати пули, кооперативи і цю землю здавати в оренду тим же агрохолдингам, але за великі гроші. В результаті холдинги отримують не землю, а проблеми.
Холдинги можуть піти по шляху різних схем, але при таких схемах важче залучати капітал на зовнішніх ринках. Якщо вони утримують землю непрозорими схемами, це зруйнує їх капіталізацію.
"ДС" Куди зараз йдуть зовнішні інвестиції?
А. П. У нас прямих іноземних інвестицій майже немає. В минулому році у нас було десь $3,5 млрд. Це в три рази менше, ніж у кращі роки — 2005 та 2006 роки. Основні інвестиції, які у нас враховуються як прямі іноземні інвестиції, — гроші, витрачені на капіталізацію українських банків. Тобто реальних інвестицій було десь $1 млрд.
Крім фінансового сектора, інвестують в агросектор та інфраструктуру. Інфраструктура може стати лідером серед інвестицій — логістичні об'єкти, порти. Також привабливими для інвестицій можуть бути IT-стартапи.
Є перспективи у різних виробництвах — машинобудуванні і легкій промисловості, спрямованих на випуск товарів для європейського ринку. У нас немає бар'єрів з Європою, тому різні азіатські, можливо, російські компанії можуть бути зацікавлені розміщувати тут виробництва, щоб без мита і перешкод поставляти продукцію в Європу. Така ідея напрошується нашим договором про вільну торгівлю з ЄС, але поки немає великих позитивних прикладів.
"ДС" Скільки грошей у людей на руках є інструменти залучення цих коштів?
А. П. Є різні оцінки — від $30 до $100 млрд. Я думаю, реальні цифри скромніші. Але поки ніхто не придумав дієвих механізмів, як змусити ці гроші працювати на українську економіку. Довіри до банківської системи немає. Довіри до фондового ринку та накопичувальної пенсійної системи і поготів немає.
Поки що, в найближчі три роки, гроші з-під матраців не можна залучити.
"ДС" На ваш погляд, які активи зараз потрібно продавати чим швидше, тим краще, незважаючи на розмови про "необхідність продажу об'єктів на піку вартості"?
А. П. Є об'єкти, які на піку. Можна говорити про "Центренерго". Компанія на піку, тому що електроенергія, вироблена тепловими електростанціями, має особливі умови, які називають "Роттердам+". "Центренерго" зараз на своєму піку з точки зору операційного прибутку.
Можна говорити про "Турбоатомі". Він не на піку. Підприємство унікальне, виробляє парові турбіни для країн колишнього СРСР, але свої конкурентні переваги поступово втрачає. Є великий ризик, що через рік або два він просто почне програвати більш ефективним і модернізованою підприємствам РФ, Західної Європи і Туреччини. Є потреба знайти цьому підприємству високотехнологічну компанію, яка зможе вдихнути нове життя в "Турбоатом".
Те ж саме стосується інших підприємств енергетичного машинобудування, які залишаються в державній власності.
Можна говорити про приватизацію "Укрзалізниці". Я не бачу, чому ця компанія залишається в державних руках. Очевидно, що її потрібно реструктуризувати.
Не бачу підстав залишати в державних руках той же "Енергоатом". Є досвід європейських країн — в приватних руках функціонує атомна генерація у Франції, Німеччині, Чехії. Очевидно, що там буде залишатися держнагляд і контроль, тому що це стратегічні об'єкти, пов'язані з великим ризиком.
"ДС" Варто приватизувати частину "Укрнафти" і що взагалі робити з цим активом?
А. П. Якщо говорити про "Укрнатфе", то в цій компанії, на мій погляд, майбутнього немає. Бо склалася така структура власності. Це не нова проблема. Ми бачимо, що зміни до Закону "Про акціонерні товариства" не змогли вирішити проблему "Укрнафти" і дати державі операційний контроль над компанією. Проблеми з боргами перед державою, які виникли в 2014-2015 роках, не вирішуються і не зважаться. Було б правильно ліквідувати "Укрнафту", розпродати її активи.
Зараз нафтогазовий сектор в цілому вважається привабливим. В цьому році знижені податки на видобуток нафти. Думаю, в світі знайдеться чимало інвесторів, зацікавлених придбати цю компанію або її частини.
"ДС" Як правильно продати "Укрзалізницю"?
А. П. Очевидно, що цілком її продати неможливо. Компанія фактично складається з трьох напрямків — інфраструктура, пасажирські перевезення і вантажні перевезення.
Думаю, можна було б почати з лібералізації у вантажному сегменті, як це було зроблено в РФ.
Там є чіткі правила гри для приватних перевізників, є окрема плата за використання інфраструктури, окрема плата за використання локомотивів і вагонів. Що робить для приватних перевізників вихід на цей ринок досить привабливим. На першому етапі варто говорити про приватизацію саме вантажного напрямку "Укрзалізниці".
Також можна піднімати питання приватизації "Укрпошти", "Укргазвидобування". Не дуже зрозуміло, чому вони повинні залишатися в держвласності.
"ДС" Яким чином вибудувати стосунки між державним і великим бізнесом, щоб приватизація не проходила так, що збитки залишать державі, а доходи підуть приватному бізнесу? Ну і так, щоб віднадити великий бізнес від політики?
А. П. Олігархи — це бізнесмени, вони інвестують для того, щоб отримати прибуток від інвестиції, примножити свій капітал. Для олігархів політика — це теж інвестиція. Вони бачать сенс вкладати в політику, проводити своїх людей в партії, вкладати в окремих чиновників, тому що бачать від цього вигоду. Якщо говорити просто, то єдиний шлях позбавитися від олігархів — зробити інвестиції в політику непривабливими. Це просто сказати, але важко зробити. Найпростіше — рівні правила гри для всіх, щоб адмінресурс не дозволяв жодному бізнесу в цій країні мати преференції. Очевидно, що за один рік або п'ять років цього не станеться, але державі потрібно так конструювати ринки, щоб були рівні правила гри.
"ДС" Якщо ж буде дефолт, як це може виглядати, фігурально висловлюючись, є життя після дефолту?
А. П. Під словом "дефолт" у нас розуміють російську ситуацію в серпні 1998 року. У нас насправді був дефолт 2015 року, але більшість людей цього не помітили. Дефолт — це неможливість відповідати за своїми борговими зобов'язаннями. У РФ в 1998 році був не стільки дефолт, скільки серйозна економічна криза, який довгий час відтягувався. Потім все це узагальнили словом "дефолт".
Хоча б тому, що ми про нього говоримо. Очікуваний дефолт зовсім не страшний, на відміну від несподіваного.
"ДС" Які, на ваш погляд, необхідні реформи, щоб Україна стала привабливою для інвесторів?
А. П. Багато чули про прогрес у дерегуляції. Можливо, цих проблем зараз немає. Проблема, яка залишається, — судові ризики. У нас ні інвестори, ні кредитори не можуть вважатися захищеними. Щоб залучати інвестиції, потрібно довести, що ми можемо захистити кредиторів, а не робити, як було зроблено з кредиторами Приватбанку в грудні 2016 року. Також треба довести, що ми можемо захищати права інвесторів на отримання та виведення з України дивідендів — вільний притік та відтік капіталу. Є ще ризики волюнтаристською фіскальної політики. Тобто довіра, передбачуваність і рівні правила гри — основна річ.
Олександр Паращій, аналітик ІК Concorde Capital
Народився в 1979 р. в Івано-Франківську. Навчався в Києво-Могилянській академії та Київській школі економіки.
Вже шостий рік поспіль керує аналітичним департаментом інвесткомпанії Concorde Capital, а до цього обіймав аналогічну посаду в ІК BG Capital.
За результатами щорічних опитувань Thomson Reuters Extel був визнаний кращим инвестаналитиком європейських країн (у 2007 р.), неодноразово визнавався кращим інвестиційним аналітиком в Україні.
