Нафтовий маневр. Путін може залишити Білорусь без грошей, а Україну – без пального

Маневр не на радість "бацькові"

4 серпня Володимир Путін підписав закон про поступове зниження експортних мит на нафту в рамках податкового маневру в нафтовій галузі. З 1 січня 2019 р. експортне мито на нафту буде знижуватися з нинішніх 30% до 0% при одночасному підвищенні податку на видобуток корисних копалин (ПВКК) на нафту. Весь цей процес займе кілька років, а уряд має право в разі різкого зростання цін на паливо на внутрішньому ринку вводити додаткові тарифи на експорт нафти.

Ця реформа, під загальною назвою "податковий маневр", опрацьовувалася в Росії кілька останніх років. Маневр передбачає поетапне зниження експортного мита на нафту з 30% до 0% від її ціни, а також скорочення ставок вивізних митних зборів на нафтопродукти паралельно з підвищенням ПВКК для нафтових компаній. Російському бюджету така заміна нічим не загрожує, скоріше навіть підвищить його доходи. Але "податковий маневр" сильно вдарить по Білорусі, і цей удар може дуже болісно позначитися на Україні.

Справа в тому, що Білорусь, успішно експлуатуючи статус "самого близького і відданого союзника Росії", отримує з РФ нафту без мита. За оцінками Мінфіну РФ, російський бюджет втрачає тільки на одних безмитні поставки нафти в Білорусь понад $3 млрд на рік - така частина (не найбільша) кремлівської плати за лояльність Лукашенко. Частина російської дешевої нафти Мінськ реекспортує на Захід, решта переробляє і продає бензин і дизпаливо в Західну Європу та Україну.

Відповідно мита на нафту і нафтопродукти надходять в білоруський, а не в російський бюджет. У 2017-му ці надходження склали порядку $2,5 млрд, або близько 5% ВВП Білорусі.

Якщо для Білорусі нафту стане коштувати стільки ж, скільки і для інших покупців, Лукашенко позбудеться нафтової субсидії. За нову підтримку білоруським властям знову доведеться торгуватися з Кремлем. Але незалежно від того, якою буде (або не буде) ця підтримка, вже зрозуміло: Білорусь більше не зможе продавати в Україну за вигідними цінами нафтопродукти з Мозирського НПЗ.

А це дуже серйозний обсяг поставок. За даними Державної фіскальної служби, Україна в січні-червні 2018 р. імпортувала 3 млн 416,382 тис. тонн нафтопродуктів (за кодом ТНЗЕД 2710 - бензини, дизпаливо, мазут, реактивне паливо тощо), що на 1,1% більше, ніж за аналогічний період 2017 р. Але якщо обсяг поставок виріс ненабагато, то в грошах зростання значний. За січень-червень нафтопродуктів імпортовано на $2 млрд 223,958 млн - це на 27,4% більше, ніж роком раніше.

Структура імпорту така: з Білорусі - 40,31% всього палива ($896,399 млн), з РФ - 37,41% (на $832,035 млн), з Литви - 9,63% (на $214,093 млн), інших країн - 12,65% (на $281,431 млн).

Хто закриє "білоруську пролом"?

У 2015-2017 роках Україна вдвічі збільшила імпорт дизпалива з Росії та бензину з Білорусі. "Аналіз географічної структури імпорту дизельного палива за 2015-2017 роках демонструє істотне збільшення обсягів імпорту дизельного палива з Білорусі, Литви, Туркменістану та дворазове збільшення - з РФ. Також дворазове збільшення обсягів імпорту бензину спостерігається з Білорусі - в 2015 р. було імпортовано 621 тис. т, в 2016-му - близько 1,2 млн тонн, у 2017 році - майже 1 млн т, що становить близько 80% від всього імпорту бензинів в Україні", - йдеться в повідомленні "Держзовнішінформу".

Власна українська нафтопереробка знаходиться в глибокій кризі, чому посприяла технічна відсталість (низька ефективність крекінгу нафти з невисоким виходом світлих нафтопродуктів), відкритість українського ринку нафтопродуктів (українським НПЗ важче конкурувати з імпортом), постачання значних обсягів транзитних імпортних" сірих нафтопродуктів.

У різний час на українських НПЗ переробляли від 24 млн тонн нафти (2004) до 10 млн т (2010). В останні ж роки - лише близько 2,1-2,3 млн тонн. Частка власного українського дизпалива на внутрішньому ринку в 2016-2017 роках опустилася до 10-11%, решта споживання закривають постачальники з Білорусі, Литви, росії та Польщі.

Тут треба розуміти: домінування на українському ринку іноземних постачальників моторного палива призвело до того, що ціни на нафтопродукти формуються з премією до котирувань. Тобто брак власного бензину і дизпалива призводить до більш високими цінами на нафтопродукти для кінцевого споживача (за оцінками, різниця становить 20-50 доларів/тонна). І ці гроші, до того ж, йдуть з України.

З шести українських НПЗ сьогодні реально працює (і то далеко не на повну потужність) тільки один - Кременчуцький. Лисичанський НПЗ, який опинився на окупованих територіях, втрачений; Надворянський, Дрогобицький і Херсонський нафтопереробні заводи зупинилися ще в 2005-2007 рр. - через технічну відсталість і, як наслідок, економічної неефективності. Одеський НПЗ зупинився на початку 2014 р., і його періодично намагаються реанімувати. Хоча перш Одеський НПЗ був самим низькоефективних серед українських заводів, з виходом світлих нафтопродуктів не нижче 50%.

"Що стосується бензину, то тут 43% ринку займають українські виробники, поставки з Білорусі складають 45%. Потужностей українських НПЗ достатньо, щоб повністю забезпечити ринок бензином в разі припинення поставок з Білорусі, - сказав у коментарі для "ДС" президент "Нафтогазової Асоціації України" Дмитро Кулик. - Також Україна імпортує бензин з Прибалтики, Литви, Польщі. Доступний імпорт по морю в будь-яких кількостях, оскільки в Європі надлишок виробництва бензину. Так що дефіцит бензину України не загрожує. Але припинення поставок з Білорусі може привести до зростання вартості палива".

Що ж стосується дизельного палива, то, за словами Дмитра Кулика, його внутрішнє виробництво становить 13%, а з Білорусі Україна імпортує 35% спожитого дизпалива. Тут головний ризик у разі припинення білоруських поставок - різке збільшення частки групи "Приват", яка контролює Кременчуцький НПЗ і найбільші морські перевалочні комплекси в Одесі та Чорноморську, які будуть задіяні для ліквідації дефіциту в першу чергу.

"Згідно з прогнозами, в разі припинення поставок ДИЗПАЛИВА з Білорусі, насамперед на перевалочні потужності Групи доведеться навантаження по морському імпорту палива. В сумі з виробництвом частка даного гравця зросте до 30-40%. У разі, якщо одночасно з Білоруссю буде перекритий імпорт з Росії, частка групи "Приват" перевищить 60% ринку дизельного палива. Тому дефіцит ДТ Україні не загрожує. Але припинення поставок з Білорусі може привести до зростання вартості дизпалива", - резюмував президент НАУ.

Єдиний НПЗ на таку країну, як Україна, - це ненормально. Вартість будівництва нового і дуже сучасного нафтопереробного заводу "з нуля" - $1 млрд. Але для України це була б дуже хороша інвестиція, яка дозволила б не тільки підвищити енергетичну безпеку країни, але і знизити вартість палива на внутрішньому ринку. Досі роз'єднаність інтересів різних олігархічних груп не дозволяла розпочати реалізацію подібного проекту.

Бути може, припинення постачань бензину і дизпалива з Білорусі все ж підштовхне процес? Благо, час ще є. Російський "податковий маневр" в нафтовій галузі займе кілька років - якраз вистачить для будівництва нового НПЗ. Такий завод міг би покривати потребу України в бензині і дизпаливі (за різними оцінками, сумарно приблизно 6,8-7,5 млн тонн у рік), переробляючи щорічно 15-16 млн тонн нафти. Одночасно буде вироблятися близько 3-3,5 млн тонн мазуту - він знайде попит як паливо для ТЕС, замість вугілля і газу, і приблизно 0,5-0,7 млн тонн бітуму (використовується для ремонту доріг).