"Мінер" Данилюк. Чому на рахунках Держказначейства залишилося мало грошей

Є така стара офісна гра "мінер", якою були дуже захоплені в попередні роки молоді співробітники, щиро вірили в те, що EBITDA - це не аналітичний показник, а професійне лайка бухгалтерів, коли не сходиться дебет з кредитом, а також занадто "бувалі", неабияк вигорілі на роботі, як дупло старого дуба після удару блискавки. Суть этоq гри полягає в тому, що гравець "думає" лише на першій стадії, а потім починає автоматично розкривати квадрати і поспішати. В результаті - "бах". Мінер, помиляється один раз.

У системі державних фінансів можна помилитися не один раз, але от наслідки будуть набагато важче, ніж програш у найпростішої комп'ютерної гри. З часом, навіть у хороших чиновників замилюється око і вони не бачать очевидних ризиків. Або не хочуть бачити.

У липні поточного року, залишки на єдиному казначейському рахунку (ЄКР) склали 1,99 млрд грн. Сума, здатна травмувати психіку у тих, хто знає, які обсяги там повинні бути для підтримки повноцінної роботи державної машини. Адже якщо на 40-мільйонну країну в "загашнику" менше $100 млн в еквіваленті, рука одразу тягнеться до валідолу. Такі залишки на ЄКР хороші під час втечі політичних еліт. Але зараз, ніяких політичних пертурбацій не спостерігається і "небесне тіло" у вигляді нинішнього формату владних еліт чітко рухається по певній траєкторії. Та й не кінець року, коли залишки на ЄКР розганяють під закриття витратних статей державного бюджету - щоб "сума" не згоріла. Як би середина літа, пересічний у всіх сенсах період року. Влітку ще ніколи Україну не вражав криза, навіть глобальний. Хіба що в кінці серпня.

Можливо, глибоке обмельчание казначейського фінансового потоку в якійсь мірі вплинуло і на недавню затримку пенсій. Службове розслідування ще не закінчено, але тут і так видно чітка кореляція, адже уповільнення фінансового механізму взаємодії між ПФУ та казначейством може бути безпосередньо викликане скороченням оперативного грошового залишку.

Насправді, навіть прості математичні розрахунки можуть відкрити таємницю загадкового зниження ліквідного залишку на ЄКР. Для цього, достатньо проаналізувати блок взаємопов'язаних макроекономічних показників, куди входять такі агрегати як: валовий продукт (ВВП) у фактичних цінах, витрати державного бюджету, для формування яких потрібні як доходи (залежать від ефективності роботи фіскальної системи, включаючи митницю) так і покриття дефіциту (а ось для цього необхідно ефективно залучати позики, як внутрішні, так і зовнішні) і показник споживчої інфляції (до грудня минулого року).

Почнемо з першого показника - ВВП у фактичних цінах. Порівняно з 2016-м роком, валовий продукт в цьому році зросте з 2,385 млрд грн до 3,332 трлн грн (плановий показник). Приріст ВВП у фактичних цінах за останні роки істотно сповільнилося: якщо в 2016-му році, цей показник склав 397 млрд грн, а в 2017-му - 598 млрд грн, то в нинішньому - лише 349 млрд грн (план). І цьому є логічне пояснення. Валовий продукт розраховується у фактичних цінах, тобто в ньому вже сидить інфляція. Таким чином даний показник може успішно "розбухати" навіть в умовах падіння реальних показників економіки. У 2015 році, інфляція досягла рекордних 43,3%. З одного боку - це колосальний удар по внутрішній платоспроможності нашого ринку, а з іншого - потужне прискорення зростання ВВП. "Хвилю" від інфляції економіка зловила в 2017-му, коли номінал ВВП розігнався до майже трьох трильйонів гривень. Показник ВВП важливий для теми нашої статті, так як через нього відбувається перерозподіл національних доходів і механізм цього перерозподілу - державний бюджет, який трансформує через себе до однієї третини ВВП. Очевидно, що такий механізм наповнення бюджету добре працює в умовах високої інфляції, адже, ВВП може зростати за допомогою двох наповнювачів: зростання реальної економіки або інфляційного "стусана", а іноді і першого і другого разом.

Але в 2018 році, тенденція змінилася: інфляція внаслідок дій НБУ по зростанню облікової ставки та зміцненню національної валюти у весняно-літній період, істотно сповільнилася, хоча і продовжує вибиватися з цільового орієнтиру. Але тим не менш, на даний момент вона знаходиться в діапазоні 4-5% і в річному обчисленні 9-10%. Таким чином, інфляційний движок ВВП помітно зменшив оберти. Те ж саме сталося з девальваційним стимулом зростання: бюджетоутворюючі податки і збори у нас зав'язані на курс національної валюти (ПДВ, нарахований на імпорт) і митні збори і мита. А отже, чим сильніше падає гривня, тим вище доходи бюджету і навпаки.

Саме тому, ключова помилка, допущена Мінфіном в минулому році - це неадекватний бюджет на 2018-й, точніше його завищена видаткова частина. Ми вже побачили, як у минулі роки роздувався ВВП у фактичних цінах, але при цьому видатки бюджету зростали досить помірно - на 140 млрд грн в 2016-му і на 123 млрд грн в 2017-м. Можна сказати, що минулий рік був оптимальним з точки зору адекватності бюджетного процесу реального стану економіки. Але в цьому році, Мінфін вирішив, що "намазувати" можна більш товстий шар масла і видаткова частина раптом "вистрілила" на 201 млрд грн, перевершивши всі попередні показники. А адже в минулі періоди, інфляційне накачування була істотно вище. Частково це пояснюється тим, що в цьому році майже 30% витрат має піти на погашення боргів, але це не скасовує необхідність формування збалансованого бюджету. Складається враження, що колишній керівник Мінфіну Олександр Данилюк чудово знав, що в цій грі в "мінера", він може "вибухнути" вже на наступній клітинці і тому і зайнявся епістолярним жанром "дрібним почерком", написавши відомий лист послам G7 про те, як "редиски" заважають йому жити і опускають на ногу "батарею".

У 2018-му році, приріст видаткової частини бюджету становив 25%, в той час як приріст ВВП (фактичні ціни) скоротився з 25% роком раніше до 12% (план), тобто майже в два рази, а інфляція сповільнилася з 13,7% до 9-10% (у річному обчисленні). При такому різкому розбіжності ключових макроекономічних індикаторів, виконати існуючий бюджет можна або за умови розігріву економіки до 5-8% зростання реального ВВП (але для цього Україна повинна стати східноєвропейським Китаєм або північночорноморської Туреччиною).

Залишається ще один варіант: розігріти інфляцію разом із девальвацією гривні. Але тут НБУ поки утримує свій "Сталінград", розумно вважаючи, що інфляцію і девальвацію краще включати поступово і бажано ближче до осені. Ось і вийшло, що при такому розкладі, бюджетний процес в липні виявився як би в "мертвій зоні". З одного боку, економіка зростає, але недостатньо, щоб витягнути виросли бюджетні показники (фіскальні надходження і так на 1% перевищили план за підсумками півріччя), а з іншого - інфляція і девальвація гривні поки не ввійшли в свою пікову "форму".

Що стосується формування джерел під бюджетні витрати, то надходження в загальний фонд бюджету за станом на 1 липня поточного року на 3,5% відхилилися від плану. В мінус. Сталося це за рахунок того, що Мінфін змушений накопичувати гроші на валютних рахунках під виплату зовнішніх боргів, а митні надходження при цьому недодали в казну понад 5 млрд грн (мінус 3,3%). Цим і пояснюється гнів прем'єра щодо контрабандних потоків. Що стосується покриття дефіциту бюджету, то в першому півріччі Мінфін повністю втратив наявні можливості щодо виходу на зовнішні ринки запозичення, знівелювавши хороший старт за позиками восени минулого року. Що стосується внутрішнього ринку, то тут колосальний негатив внесло критичне скорочення строків запозичень. Міністерство фінансів надмірно захопився розміщенням трьох-і шестимісячних ОВДП, які були розкуплені нерезидентами як гарячі пиріжки взимку цього року. Але вже тоді було очевидно, що ці спекулятивні інвестиції залучені надзвичайно дорогою ціною. Крім виплати вартості боргів у розмірі 17-18%, їх довелося погашати вже навесні - влітку цього року, при цьому приплив інвестицій на ринок державних боргів в літній період частково вичерпався. Така боргова політика була зустрінута бурхливими, нескінченними оплесками з боку двох-трьох вітчизняних інвестиційних компаній та кількох зарубіжних хедж-фондів, але вона явно йшла в розріз із загальною логікою бюджетного процесу. І цим, до речі, також міг бути обумовлений політичний демарш колишнього міністра фінансів. Йти треба вчасно, поки не розвіявся ореол реформатора.

Все це і призвело до істотного зниження залишків на єдиному казначейському рахунку. Якщо порівняти нинішній липень з даними минулих років, то виявиться, що в цьому році, залишок на ЄКР поступився навіть липня 2014-го (6,57 млрд грн), а в минулому році на рахунку було і зовсім 44 млрд грн.

Якщо порівняти динаміку ЄКР у січні-липні цього року і минулого, то ми побачимо помітне збіднення державної скарбниці: якщо в 2017-му залишки коливалися в діапазоні від 31 млрд грн до 45,1 млрд грн, то в 2018-му, ліквідність казначейства знизилася до горизонту від 2 млрд грн до 20 млрд грн, при чому основний рух спрямовувався на рівні 8-10 млрд грн за підсумками календарного місяця.

Зараз в уряду непроста дилема: або знайти в економіці приховані резерви, наприклад, на митниці, або прийти до взаєморозуміння з НБУ щодо необхідної динаміки інфляції/девальвації. Останнє питання залежить ще і від прихильності Банкової, адже регулятор найчастіше ретранслює думки, народжені саме там. Досягти таке взаєморозуміння буде непросто, враховуючи гру Нацбанку "у незалежність" і включення прихованої від суспільства політичної системи стримувань і противаг. Є ще один варіант - перегляд видаткової частини бюджету і його секвестр. Але враховуючи, скільки "хотілок" різних груп впливу там "зашито", зробити це в нинішньому парламенті буде ще складніше, ніж знайти розуміння в НБУ. Паличкою виручалочкою залишається МВФ і його два мільярди у вигляді траншів. Це допоможе розблокувати і процес зовнішніх приватних запозичень на міжнародних ринках капіталу. Але для цього доведеться порушити передвиборчу табу - підняти ціну на природний газ для населення. Загалом, погано, коли колишні міністри фінансів перетворюють бюджетний процес в гру "мінер". Розкривати черговий квадратик і "вибухати" все одно не їм.