Олексій Кущ: Нацбанк повинен зняти економіку з "нейтралки" і почати перемикати передачі
"ДС": Нещодавно Яків Смолій повідомив про те, що НБУ і надалі буде тримати облікову ставку на досить високому рівні - це 18% - і при цьому висловив надію, що відновиться кредитування економіки - і вона, як і підприємства, буде швидко розвиватися. Фінансовий аналітик Олексій Кущ не згоден з тезами Смолія. Пан Олексій, а чому ви не згодні з головою Національного банку?
А. К.: Національний банк практично відійшов від необхідності створення фінансової трансмісії між економікою і Національним банком. Якщо ми поглянемо на центральні банки розвинених країн, у тому числі Федеральну резервну систему або Європейський центральний банк, там існує так званий подвійний мандат. Національний банк займається не лише інфляцією, фінансовим сектором, монетарною політикою, але і таргетує такі питання, як рівень безробіття, економічне зростання. Зовнішні експерти, які формують здебільшого політику Національного банку, не радять Національному банку отримувати другий мандат, а радять сконцентруватися виключно на питаннях інфляції. Ми бачимо, що Нацбанк відійшов від питань курсоутворення.
"ДС": Валерія Гонтарєва, коли була головою НБУ, дуже любила розповідати, що і курсом займатися не треба, а потрібно концентруватися виключно на інфляції.
А. К.: Вона, звичайно, про це говорила. Але, з іншого боку, весь час давала курсові прогнози. Якщо ми пам'ятаємо, вона дала 14, 15, 17 - деякі експерти зібрали навіть колекцію її прогнозів. Зараз НБУ від цього самоусунувся. Нещодавно була прес-конференція топ-менеджерів Нацбанку. Вони сказали, що у нас є експерти -"байбаки", які передбачають, яким буде курс - на кшталт того, як бабаки прогнозують настання весни. А ми, мовляв, не займаємося ворожінням на кавовій гущі, ми не знаємо, яким буде курс. Як ринок скаже, такий курс і буде. Питання курсового коридору, звичайно, важливі - але потім ми зупинимося на тому, чому Україні потрібно таргетувати курс. І чому без контролю курсу неможливо утримувати інфляцію.
Але повернемося до питань Нацбанку - інфляції, кредитування і так далі. На сьогоднішній день Нацбанк перетворився в закриту герметичну структуру, яка самоусунулася не тільки від питань курсоутворення, але і від питань стимулювання економічного зростання, подолання трудової бідності - коротше, від комплексу всіх тих питань, які зараз в Україні потрібно вирішувати.
"ДС": Хіба Мінсоцполітики має займатися трудовою бідністю?
А. К.: Міністерство соціальної політики має допомагати тим, хто випав із загальної соціальної системи. Воно повинно виконувати роль страхувального троса. Люди деруться вгору по соціальній драбині, і хтось зірвався. Мінсоцполітики має виконувати роль сітки внизу - щоб людина не розбився. Тільки монетарними, економічними методами можна стимулювати зайнятість, боротися з трудової бідністю. Проблема в Україні - це навіть не наявність або відсутність робочих місць, а подолання трудової бідності. Немає проблеми знайти роботу, просто вона низько оплачувана.
"ДС": Як тут може допомогти Національний банк?
А. К.: Нацбанк повинен включити кредитну трансмісію. Умовно кажучи, всі знають, як працює автомобіль: є коробка передач, і якщо ручка стоїть на нейтральній передачі, можна скільки завгодно тиснути на педаль акселератора, машина не поїде. Монетарна трансмісія - це і є коробка передач, яка повинна передавати імпульс руху від монетарної, фінансової системи на двигун у вигляді реального сектора економіки.
Умовно кажучи, щоб економіка зрушилася з місця, потрібно включити спершу першу передачу, другу, третю, і в міру розгону економіки...
"ДС": З машинами зрозуміло. Але як це повинно працювати в реальному секторі економіки? Він повинен змінити нормативи для резервування банків, повинен видати банкам більше, знизити облікову ставку? Що повинен зробити НБУ?
А. К.: Перш за все він повинен відмовлятися від закритої монетарної моделі. Умовно кажучи, коли гроші комерційних банків знаходяться в такому закритому посуді, а банки вкладаються ощадні сертифікати Національного банку, інвестори - внутрішні і зовнішні - вкладають в облігації внутрішньої державної позики. За рахунок цих інструментів Національний банк і Мінфін стерилізують грошову масу.
"ДС": Гривня на ринку з'являється, і вони їм пропонують як найбільш вигідний документ цінні папери. Правильно?
А. К.: На ринку є два пилососа. Перший пилосос - Національний банк, другий пилосос - Мінфін. Кожен з цих пилососів має конкурентну перевагу перед будь-яким ринковим гравцем, перед будь-яким суб'єктом економіки. Тому що ставки за суверенними зобов'язаннями завжди вважаються найнадійнішими і найбільш вигідними. Припустимо, виходить Міністерство фінансів і каже: я за своїм шестимісячними облігаціями пропоную суверенну ставку 20% річних. Який бізнес в Україні зараз може вийти на ринок і залучати не тільки кредитні кошти, але і випустити корпоративні облігації, залучити якесь фінансування?
"ДС": Тим більше вкласти у виробництво, купити верстати.
А. К.: Залучити він, припустимо, ще зможе - якщо це ліквідний бізнес, надійний. Але де знайти проекти, які принесуть рентабельність 20% і вище? Точно так само НБУ. Це пилосос номер два. У комерційних банків на кореспондентських рахунках на початок операційного дня є приблизно 50-60 млрд грн. Замість того, щоб поступово вкладати гроші в економіку, Нацбанк виходить і каже: купуйте мої ощадні сертифікати, от дохід на 16% річних.
"ДС": А ви пропонуєте взагалі прибрати з ринку сертифікати Національного банку? Це ж як рвоне тоді інфляція!
А. К.: Створити цю модель набагато простіше, ніж вийти з неї. Якщо ми подивимося на монетарні теорії, які застосовуються в центральних банках світу, ніколи не можна використовувати ті інструменти, ті кошти, які використовуються для регулювання монетарної системи, які є частиною загального монетарного правила. Не можна застосовувати правила з допомогою інструментів, які є внутрішнім елементом цього правила.
"ДС": Ви мене вже трохи заплутали. Давайте простіше. Вони зараз створили цю модель. Гривня з'являється на ринку, і вони її забирають з ринку за рахунок того, що цінні папери пропонують.
А. К.: Вони фактично потрапили в закриту систему, коли вийти з неї набагато складніше, ніж її створити. Якщо зараз відкрити ці двері і випустити всі ресурси на ринок, не створені умови для ведення бізнесу, немає каналів для трансформації цих ресурсів в ефективні кредитні продукти. Природно, якщо банки, інвестори виявляться з цієї ліквідністю, вони не бачать перед собою цих каналів інвестування, вони починають вкладати у валютний ринок, в спекулятивні операції, у нас знову почнуться стрибки курсу і відповідно він потягне інфляцію. Природно, ніхто не говорить про те, що цей шлюз потрібно відкрити і цю воду скинути в економіку. Але НБУ повинен розробити програму хоча б на найближчі три роки. Це має бути стратегія.
"ДС": Просто вийти одним ривком неможливо? Навіть якщо ви дуже сильно захотіли.
А. К.: Застосовуючи певні правила, Нацбанк сам став заручником цих правил.
"ДС": Навіть якщо прийде хтось інший, він все одно не зможе це змінити.
А. К.: Зараз, знімаючи використання цих монетарних інструментів, він фактично зруйнує всю систему, яку до цього створював. Він не може з допомогою відмови від інструменту повернутися у той стан, який був до початку розробки цієї програми. Умовно кажучи, застосувавши цю модель, він її створив, а відмовившись від цих інструментів, він не зможе, скажімо так, благополучно згорнути цю модель.
"ДС": Добре, які кроки потрібно зробити, щоб перейти до цієї людської моделі економіки?
А. К.: У чому конкурентна ущербність нашої економіки порівняно з тими країнами, які ефективно розвиваються? У нас немає цієї зв'язки, спайки між Нацбанком і урядом, умовно кажучи, як цю систему відкрити? Це має бути стратегічна програма, розроблена спільно з урядом, вона повинна бути розрахована на три роки, а краще - на п'ять років. Коли уряд каже, що ми створюємо такі канали інвестування, бачимо, що в економіці можуть з'являтися такі точки зростання, вони будуть вимагати ось таких обсягів фінансування, ми бачимо поліпшення інвестиційного профілю України по такій динаміці. І тоді Нацбанк розробляє систему, як відкривати ці шлюзи і поступово скидати воду.
"ДС": тобто вони трошки менше викуповують гривню, трохи менше випускають або погіршують умови.
А. К.: Можна, звичайно, не знижувати випуск, досить просто знижувати процентну ставку, і тоді попит інвесторів сам буде знижуватися з цього ринку, і гроші будуть перерозподілятися в інші сектори. Але у нас настільки захопилися цією ідеєю незалежності Нацбанку, що вона фактично перетворилися в річ у собі по Канту. Вони вважають, що питання економічного зростання або подолання трудової бідності - це не до них. Їх завдання - таргетування інфляції. 5% інфляції - ось те завдання, яке вони повинні досягти. І для цього їм повинні видати державні ордени.
"ДС": Але наскільки я пам'ятаю, у нас поки що не вдається досягти таргету показників, які собі Нацбанк планує.
А. К.: Абсолютно вірно, один раз він потрапив в інфляційний таргет, це було в 2017 році, але тоді і таргет був досить високим, тобто вони взяли з запасом. У 2018 році не потрапляли, і в 2016 році теж. І в 2019 році теж можуть не потрапити. Але знову-таки, це вже перетворюється в якийсь фетиш. Фетишизація - показник інфляції. Виставляється таргет, і всі дивляться, потрапить Нацбанк або не потрапить. Як ніби це змагання з кульової стрільби. Насправді тут питання в іншому. Яка інфляція потрібна Україні?
"ДС": А потрібна?
А. К.: А може, при інфляції 5% ми будемо рости. Рости на рівні 2-3%.
"ДС": І яка нам потрібна інфляція?
А. К.: А ось тут якраз і потрібно було застосувати не ту методику, яку застосовує Нацбанк, - таргетована інфляція, тобто він намагається вийти на якийсь цільовий рівень, а можна було здійснювати таргетування обсягів випуску, обсягів ВВП.
"ДС": тобто ви думаєте, що основною ставкою для Нацбанку повинна бути не інфляція, а зростання. Тобто вийти на певні параметри росту. А там вже інфляція - як Бог дасть.
А. К.: Ні, не як Бог дасть. Економіка сама підбере ці інфляційні ключі.
"ДС": Є такий російський економіст Віталій Найшуль, він любить цитувати стару російську приказку зі словника Даля: "Бог ціну скаже".
А. К.: Я сказав би так: це буде рівноважне значення цінової динаміки, яка буде обрана шляхом взаємодії сотень тисяч різних економічних агентів. Але в парадигмі ось цього економічного зростання. Умовно кажучи, уряд говорить: ми повинні зростати від 5% і вище. Для того щоб подолати трудову бідність, щоб Україна в осяжному майбутньому в протягом 10-20 років вийшла хоча б на рівень сьогоднішньої Польщі. Ми повинні рости 5% плюс. Мінімум. І Національний банк разом з урядом починає таргетувати цей показник, за допомогою монетарних інструментів поступово знімати ось цей навіс, який він забирає з реального сектора економіки.
Якщо подивитися на динаміку за останні 20 років, то на більш високі темпи економічного зростання як раз були превысокие інфляції. Причому як тільки інфляція сповільнювалася до 0%, 1-2%, у нас відбувалася економічна рецесссия. У 2013 році економіка падала практично в рецесію, хоча не було ще Майдану, не було ще анексії Криму, війни, хоча тільки пройшов Євро 2012, повинен був бути потужний інфраструктурний імпульс, а економіка вже охолола до нульового значення. І за підсумками того року ми трохи не потрапили в дефляцію.
Низькі показники інфляції гарні для розвинених країн, де інша структура економіки. У нас зараз сировинна економіка, відповідно в компоненті інфляції дуже сильно вплив цін на сировину на світових фінансових ринках. Тут виходить проста аналогія: якщо на світових товарних ринках ціни на нашу сировину, руду, метал зростають, то і наша економіка розганяється до дуже високих показників. Але це відбивається на показниках інфляції.
Якщо ціни на зерно, метал падають, то скорочується і внутрішня інфляція - практично до нуля. Але ми не ростемо. Це говорить про те, що таргетування инфляциии і зациклення Нацбанку на цьому показнику інфляції є абсолютно непродуктивним для економічного зростання. Тобто ми будемо рости на рівні 1-3%. Але при таких темпах зростання ВВП ми, як нещодавно заявив представник Світового банку, наздоженемо нинішній рівень Польщі через 50 років.
"ДС": Питання, як наздоганяти Польщу, не пов'язаний тільки з монетарною політикою - тут і культура праці і регулювання, і цілий комплекс питань. Але, якщо говорити про нинішній політиці Нацбанку, - хто є бенефіціаром цієї політики?
А. К.: Від цієї політики виграють фінансові лобі, які зараз фактично домінують на нашому внутрішньому ринку капіталу. Ми не можемо сказати, наскільки це фінансове лобі впливає на процес прийняття рішень. Ми бачимо тільки той факт, що максимальні дивіденди від цієї політики Нацбанку отримує саме фінансове лобі. Воно складається з двох десятків комерційних банків, казначейства яких заробляють величезні доходи на операції з ощадними сертифікатами Національного банку. По суті справи, комерційному банку не потрібно зараз кредитувати сектор економіки, розробляти кредитні програми - це ж складно. Потрібно вивчати профіль позичальника, готувати документи по заставі, аналізувати, виїжджати на місця. Це витратний механізм. Адміністрування проектів - досить дороге задоволення. А тут сидить один-два дилера в казначействі, які в режимі онлайн купують сертифікати і чекають, поки вони загасяться, щоб знову вкласти гроші у нові сертифікати.
Точно так само колосальне лобі у вигляді інвестиційних компаній так званих нерезидентів. Чому так званих? На мій погляд, 90% цих нерезидентів - насправді ті ж наші люди, які зайшли в український фондовий ринок через офшорні рахунки. Вони просто хочуть відмивати свої капітали через операції з державними цінними паперами. Вони точно так само заводять сюди свої гроші. Навіщо їм інвестувати в економіку? Прямі інвестиції - це складно, їх важко потім забирати. Якщо можна вкласти в 3-6 - місячні облігації під 20% річних. В умовах стабільного курсу інвестор отримує 15-20% прибутковості в доларах. Такий прибутковості зараз немає ні в одній країні світу. Є високі ставки в різних країнах, але вони нівелюються девальвацією національних валют. А тут і національна валюта стабільна, та ще й зміцнюється останнім часом, і прибутковість 20% річних.
"ДС": А це вам не нагадує ситуацію перед кризою 1998 року?
А. К.: Мені це більше нагадує ситуацію 2014 року. Восени перед парламентськими виборами Нацбанк влаштував такий "курсової Сталінград", утримував гривню за будь-яку ціну, а після парламентських виборів гривня різко впала. Але ви праві - 1998 рік став проекцією російського і азіатського фондового кризи. Тоді також були дуже високі ставки, приплив спекулятивних інвестицій. Тут же йде дуже проста балансування між жадібністю і панікою. Це базові почуття.
"ДС": Це базові речі для будь-якого фондового ринку.
А. К.: Це базові емоції тих інвесторів, які працюють в Україні. Поки у них перемагає жадібність. Вони хочуть заробляти цю прибутковість 15-20% річних, але в один прекрасний момент ця жадібність у них зміниться страхом, панікою. Тоді вони почнуть забирати звідси свої так звані гарячі спекулятивні інвестиції та виводити їх за кордон. І тоді курс посиплеться вниз. Тому що НБУ знову ж став заручником своєї політики. Підвищення облікової ставки не може відбуватися нескінченно.
"ДС": У нас не так давно була і 30%.
А. К.: Якщо згадати 2015 рік, у лютому облікова ставка була на рівні 19,5%. У березні вона стала 30%. Зараз облікова ставка 18%, в лютому 2015 року - пам'ятаємо, які тоді події відбувалися - 19,5%. Виходить, НБУ оцінює різницю сьогоднішньої стабільності з нестабільністю 2015 року лише у 1,5%. Це ж абсурд! І таких дисбалансів в Україні, коли інфляція на рівні 10%, а облікова ставка на рівні 18%, немає ні в одній країні світу. Співвідношення максимум повинно бути 1:1,5. Причому, якщо ми подивимося динаміку інфляції і в минулому році, то ми побачимо, що в листопаді стався інфляційний злам. Було благополучне літо, яке характеризувалося зниженням цін, була дефляція, восени традиційно стала пожвавлюватися цінова динаміка, але в жовтні відбувся так званий ціновий злам. Якщо подивитися на графіки цінової динаміки облікової ставки НБУ, інфляція відскочила від верхнього стелі, який тримає облікова ставка НБУ, і пішла вниз. Тому вже в листопаді минулого року облікову ставку можна було знижувати на 0,5%, і знижувати її і зараз. Зараз облікова ставка повинна була бути не 18%, а 16-17%. Можна було б активувати ці процеси часткове відкриття того шлюзу, про який ми з вами говорили.
"ДС": Повертаючись до "часткове відкриття шлюзу". Ви пропонуєте зміна політики Нацбанку, координацію дій з урядом. Але це вже ми виходимо на такий рівень змін, що стосується зміни політичного курсу. Далі за зміною політичного курсу у нас буде ще питання з МВФ. Наскільки це можливо і реально зробити?
А. К.: Тут знову ж питання не в передумовах, які підштовхують нас до тих чи інших дій, а до тих результатів, до яких це призведе. Умовно кажучи, якщо ми не покажемо нашим кредиторам реальну програму економічного зростання, природно, вони сприймуть тиск на Нацбанк вкрай негативно. Вони вважають, що це спроба держави за рахунок друкарського верстата вирішити якісь свої внутрішні проблеми. Природно, вони будуть її критикувати. Якщо вони подивляться, що завдяки роботі уряду в економіці почали з'являтися канали інвестування, які потрібно підтримати монетарними інструментами, і вони побачать, що ці гроші йдуть не на покриття бюджетних дефіцитів, а на економічне зростання, то в цьому випадку, я думаю, особливої критики не буде. Тим більше, що МВФ бачив багато монетарних моделей. Україна зараз виконує протокол лікування, прописаний МВФ, і боїться навіть на крок відійти від цього протоколу.
"ДС": Що означає "відійти"? Це ж процес переговорів. Наші видатні діячі приходять на переговори з МВФ. Міністр фінансів, прем'єр-міністр пропонують програму, її погоджують, підписують. Беруть на себе зобов'язання і виконують їх. А коли "відходити" треба? Це треба в процесі переговорів говорити, мовляв, хлопці, ми пропонуємо такий варіант? Чи треба підписати, потім заховати і "відходити"?
А. К.: В цьому і проблема, що на етапі розробки програми співпраці з МВФ головне - отримати гроші, а не домогтися оптимальних для країни умов. От якби на чолі кута стояло підписати ту програму співпраці, яка україна потрібна, яка дасть результат, то зовсім в іншій парадигмі були б зараз стосунки з МВФ. Нам взагалі зовсім інша програма співпраці з МВФ потрібна. Але це окрема тема для розмови. Україні потрібно було ввести договір про програму структурного фінансування з МВФ. Україні потрібно було збільшувати свою квоту в статутному фонді.
"ДС": А в Україні є ресурс, щоб отримати свою квоту у Фонді?
А. К.: Звичайно, є. Правила Фонду говорять про те, що не можна кредитувати країну більше, ніж у вісім разів, ніж її квота. І могли б отримувати 16 млрд доларів. Це той максимум, на який ми могли б розраховувати. А протягом року не можна отримувати більше, ніж чотирикратний частку своєї країни у фонді. Для України це близько $8 млрд. Ми весь час тупцювали навколо цих двох цифр. Нам завжди фонд стверджував приблизно $15-16 млрд - це спільна програма, тобто це приблизно 1:6, і ми весь час тупцювали навколо 8 млрд протягом року, це 1:4. Можна було збільшити на $2 млрд у еквіваленті, причому правила фонду дозволяють 75% цієї квоти формувати в національній валюті.
І ось тоді ми можемо брати в МВФ вже не $15, а $30-35 млрд, але вже на структурні реформи. Це не програма stand-by, не програма розширеного фінансування, це інші формати. Stand-by - це нормальна економіка потрапила в кризу, і її треба підтримати. Розширене фінансування - це країна зайшла не туди, а треба допомогти звідти вийти. Це називається гроші в обмін на реформи. Загралися в популізм чи національну політику - зараз ми обріжемо соціальні функції держави, допоможемо вам на два-три роки, і далі ви підете розвиватися більш-менш активно.
У нас зовсім інша задача була. Нам не потрібно було просто підкоригувати траєкторію руху, потрібно було на системному рівні перезавантажити економіку 2014 року. Повинна була бути колосальна структурна реформа. Наш економічний профіль змінився до невпізнання після втрати ринку СНД, частини індустріального потенціалу Донбасу. Нам потрібно було на системному рівні перезавантажувати свою економічну модель. Потрібна була системна, структурна програма співпраці з фондом на 10-15 років, і сума - не менше, ніж 30-35 млрд доларів. Тоді вона б дала якийсь ефект. А так це просто вийшло перекредитування на короткий інтервал часу, і ми бачимо, що ефекту як такого немає. Україна не стала платоспроможною завдяки цим кредитам.
"ДС": Але ж свої борги ми віддаємо.
А. К.: Всі чиновники кажуть, що якщо припинимо співпрацю з МВФ, ми не зможемо віддавати зовнішніх боргів. Це правда. Україна перестане співпрацювати з МВФ - це дефолт. Отже, результату програма не досягла.
"ДС": Програма повинна ставити за мету, щоб ми вийшли на той рівень, щоб без фонду ми могли самостійно працювати, віддавати гроші і займати вже на ринку.
А. К.: Програма повинна ставити мету, яка була досягнута в Туреччині. Коли прем'єр-міністр при десятки телекамер натиснув у банку на кнопку операціоніста і відправив останню трансакцію платежу за кредитом МВФ. Туреччина погасила останній кредит. І зараз Туреччина сама кредитує фонд.
Південна Корея - точно так само. Вони отримали в кінці 90-х років, коли вибухнув азіатська криза, 40 млрд доларів від МВФ на подолання кризи, використовували тільки 30. Унікальна ситуація - країна використовувала менше, ніж дали. І повернули буквально за два-три роки. Ось це повинна бути кінцева мета програми співпраці з фондом.
"ДС": На вашу думку - тут питання лише керівництва Нацбанку або питання того, яка еліта при владі і який курс вона проводить?
А. К.: Це питання не можна розкласти по поличках. Зрозуміло, що НБУ - один у полі не воїн. У будь-якому випадку, коли він бачить, що не створюються економічні передумови для зростання, він починає відсікати зайве. Він закривається в цій монетарної моделі. Його завдання - занурити економіку в умовний формалін, коли за допомогою монетарних методів хоча б стабілізувати цінові, курсові параметри - щоб не було різких обвалів. У нас немає поки і цієї культури взаємодії еліт, коли уряд взаємодіє з НБУ і при цьому не в режимі "дайте нам 30 млрд на інфраструктурні проекти".
Як тільки у нас в Україні починають говорити про програми довгострокового фінансування, наприклад, на будівництво доріг або інфраструктурні проекти, відразу хочеться запитати: покажіть бізнес того олігарха, якого ми будемо фінансувати. Природно, поки не відбудеться демонополізація економіки, поки не з'явиться якісна підприємницьке середовище, давати дешевий або пільговий фінансовий ресурс в країну - це все одно, що поливати пісок водою.
"ДС": Нацбанк може зіграти якусь роль у деолігархізації? Чи тільки в контексті очищення банківської системи?
А. К.: Питання в масштабі фігури керівника Нацбанку. Наприклад, Ющенко - хоч до нього по-різному ставляться - він на посаді керівника НБУ намагався грати державницьку функцію, він якусь візію формував економічну, показував, як Україна повинна розвиватися. Він був більше ніж керівник Нацбанку. А зараз керівництво - воно дуже гарне, але для нудною європейської країни. Наприклад, була б Україна Чехією - і для неї було б прекрасне керівництво Нацбанку: прекрасна політика інфляційного таргетування, економіка працює, інвестиції йдуть, головне - забезпечити макроекономічну стабільність, утримати інфляцію, не дозволяти роздавати соціальні плюшки у вигляді друкарського верстата. Ось така нудна монетарна політика. Але ми ж не Чехія і навіть не Білорусь.
"ДС": У нас ситуація гірша, ніж у Білорусі?
А. К.: Якщо подивитися за макроекономічними параметрами, то за реальними доходами населення, ВВП на душу населення - то ми знаходимося на сходинку нижче Білорусі.
"ДС": У нас в редакції кілька білорусів, і вони щось інше говорять.
А. К.: Залишимо тоді білорусам білоруське, українцям українське і скажемо так: ми - не нудна європейська країна, щоб дозволяти собі нудну монетарну політику. Але і не можемо дозволити собі веселу монетарну політику. Має бути нова якість консолідації політичних еліт, коли вони зможуть формувати довгострокову політику розвитку країни без перекручування, перетягування канатів, використання з допомогою тіньових схем у тому числі і ресурсів Національного банку.
"ДС": Ми зачепили тему очищення банківської системи і втратили дуже багатьох олігархічних банків. А чи вдалося Нацбанку вже після Валерії Гонтарєвої запустити процес реструктуризації банків, щоб запрацювали їх активи? Вдалося домовитися з кимось із великих капіталістів, щоб включити їх активи в активну економічну роботу?
А. К.: Мені здається, модель очищення банківської системи була помилковою, бо банківську систему очищали від банків. А треба було очищати від проблемних активів. Пішли зовсім по іншому шляху - шляху механічного очищення ядра банків в основному з українським капіталом. Вважаю, що були певні приховані механізми лобіювання інтересів, тому що банківський ринок скоротився за кілька років у кілька разів. Банки втратили свою ресурсну базу, можна було залишився потенціал розподілити тонким шаром між усіма банками, зберегти цю банківську систему. А можна було просто відрізати шматок банку з українським капіталом і їх ресурсну базу перемістити в банки з іноземним капіталом і в державні банки. Але для економіки це мало катастрофічні наслідки, тому що навіть ті цифри, які Нацбанк називає - 38% ВВП, - це прямі і непрямі втрати. Це сотні мільярдів гривень, які можна було витратити на структурну перебудову економіки, на справжню пенсійну та медичну реформу. За ці гроші ми могли б запустити страхову медицину.
Вибрали негативну модель для економіки. Сотні мільярдів гривень коштів населення, малого бізнесу, державних компаній - було втрачено. Ми-то розуміємо, що за методом сполучених посудин гроші нікуди не діваються. Десь зникло десь з'явилося. Ми, в принципі, стали свідками вторинного перерозподілу капіталу.
У чому була, на мій погляд, ключова помилка НБУ? Він абсолютно не врахував фактор війни, падіння економіки, ні падіння курсу валют. Не можна не враховувати цього фактора. Наприклад, пробіг чоловік сто метрів - і йому кажуть, що у нього аритмія. Не можна порівнювати серце людини, який пробіг сто метрів, з серцем людини, що сидить на стільці. Точно так само не можна порівнювати банківську систему за тим стандартам, які зараз НБУ намагається адаптувати, з тим форматом банківської системи, яка утворилася в результаті цих глобальних диспропорцій, спотворень, які відбулися. Потрібен був якийсь перехідний період - два-три роки, щоб хоча б дати можливість банкам і в плані декапіталізації, і в плані розчищення проблемних активів вирівняти своє фінансове становище. Потрібно було застосувати знижені нормативи регулювання, не застосовувати нормативи, які в мирний час застосовувалися. Потрібно було підтримати ці банки. І тоді б у нас було не сто ліквідованих банків, а 20-30. Пішли б тільки "схемники", які дійсно працювали на схемних продуктах.Провина НБУ і в тому, що наша економіка впала з $180 млрд ВВП до $90 млрд.
