Список Путіна. Кого з українських олігархів покарають санкціями
Імперія завдає удару у відповідь
Отже, президент РФ Володимир Путін видав указ, в якому оголосив про введення санкцій проти нашої країни "у відповідь на недружні і суперечать міжнародному праву дії України, пов'язані з введенням обмежувальних заходів стосовно громадян і юридичних осіб Російської Федерації, з метою захисту національних інтересів Російської Федерації відповідно до федеральними законами від 4 червня 2018 р. №127-ФЗ "ПРО заходи впливу (протидії) на недружні дії Сполучених Штатів Америки та інших іноземних держав", від 30 грудня 2006 року №281-ФЗ "ПРО спеціальні економічні заходи" та від 28 грудня 2010 року №390-ФЗ "ПРО безпеку".
Здавалося б, який зв'язок між "антиамериканським законом" і Україною. Насправді у Москві вирішили відповідати на введені санкції проти росіян, якщо не симетрично, то дзеркально. Природно, росіяни не можуть відповісти західного світу так само "боляче". Але кремлівські "пацани" давно засвоїли одну просту сентенцію: внутрішній електорат любить посилати відповіді, але при цьому не обтяжує себе їх глибоким аналізом. Якщо удар по "пармезанам", на думку Путіна, — це боляче, значить, так воно і є, хоча при цьому всі прекрасно розуміють, що больова точка в тих же європейців знаходиться в іншому місці. А дістати американців росіяни не можуть. Адже останні не залежать навіть від поставок російських енергоносіїв. Хоча газова залежність— це саме слабке місце не стільки ЄС, скільки самій РФ, адже цей летючий товар потрібно кому-небудь впарювати, хоч китайцям, хоч туркам, хоч європейцям. Навіть "ворожої" Україні. І для цього можна здійснювати божевільні транспортні проекти по прокладанню "Сили Сибіру" або "Північних" і "Південних" потоків, які не окупляться ніколи.
Гібридна дзеркальність
Єдине, що Росія може собі дозволити, — це дзеркальність з розряду кривого дзеркала в "кімнаті сміху". Коли щоки російських міністрів надуваються навіть значно сильніше, ніж в реальності. Саме за законом цього "низького" жанру в стилі середньовічного фарсу і був прийнятий у Думі згаданий вище закон, який за своєю технологією був фактично злизаний з аналогічного американського законодавчого акту "з протидії ворогам Америки". З тією лише відмінністю, що американці пресують за допомогою нього своїх ворогів, а росіяни — друзів США.
Як кажуть, відчуйте різницю. Саме цей акцент у сприйнятті російської секційної політики і був сформований на рівні провладних кремлівських експертів: мовляв, ми не караємо своїх ворогів, а надто завзятих друзів "Білого Батька" з Вашингтона.
Саме тому санкційна "длань Сарумана" поки воліла щодо України інші форми тиску. У Москві намагалися робити вигляд, що наша країна рано чи пізно одумається і тому вводити проти неї нові офіційні санкції недоцільно. Мовляв, не відають, що творять. Хоча основний "цимес" тут полягав в іншому.
Застосувавши санкції до Києва, в РФ і на формальному рівні визнали б, що Україна — союзник США. А це вже удар не по "пармезанам", а за скріпленням, що набагато болючіше. Саме тому введення нових санкцій проти України було відкладено "на потім".
Тонка червона лінія
Для введення санкцій проти України необхідно було збіг кількох факторів. В Києві повинні були перейти вже дуже червону і дуже тонку лінію, як її розуміють у Кремлі. Таким переходом стали Томос автокефалія УПЦ. На думку російських політичних технологів, Україні можна було прощати "зрада" політичне у вигляді угоди про асоціацію з ЄС і навіть економічний у вигляді ЗВТ з Євросоюзом, але не можна залишати без уваги "відступ" духовне. Але це все, так би мовити, димова завіса, реальні причини санкцій мають таке ж відношення до духовного, як морська свинка до моря.
Головна мета — це створення прихованого економічного тиску на потенційно лояльні українські бізнес-групи, економічно ще залежні від Росії.
До 2013 р. такий вплив частково нейтрализовывалось олігархічною формою державного суверенітету, коли пірамідальна структура декількох вітчизняних ФПГ успішно блокувала вплив ззовні. Але у 2013-му колишній президент Янукович, майже як толкиновский гном, став "рити занадто жадібно й глибоко", в результаті чого зараз вітчизняний олігархат частково блокований на Заході і в меншій мірі на Сході.
До пори До часу в РФ намагалися персонально не бити по українським олігархам, наївно чекаючи, що за законом каналізаційної труби при тиску з Заходу їх видавить на Схід. Але як показує практика, наші олігархи будуть краще пробкою на Заході, ніж йоржиком на Сході. І для цього вони навіть готові одягнути вишиванки.
Але Кремль не збирається залишатися на найближчих українських виборах стороннім спостерігачем. Специфіка політичної кампанії в Україні зводить до мінімуму випробувану на США технологію "електронного" втручання у вибори. Спосіб доставити гречку електорату за допомогою ботів і лайків ще не винайшли, а тому потрібно натиснути на м'яке підчерев'я вітчизняних ЗМІ, тобто на місцевих олігархів.
Якщо зробити це занадто близько до виборів, то посиплються закиди у активному втручанні у внутрішні справи суверенної країни. Звичайно, Кремль ніколи не звертав увагу на подібні ліберальні "соплі", але, якщо санкції проти України додатково співпадуть з загальноекономічним погіршенням, це, з одного боку, дасть чинної влади хороший козир списати все на наслідки санкцій, а з іншого — різко скоротить електоральну підтримку політичних "аватарок" Кремля.
Саме тому жовтень максимально підходить для введення російських санкцій, можна сказати, зібрався "парад планет" всіх ключових передумов (до речі, саме на осінь санкції і прогнозувалися). Є й червона лінія у вигляді Томосу, і також ще дуже далеко до виборів, і пов'язати економічні наслідки від введення санкцій з виборчим процесом зможуть лише дуже прозорливі, але вони не формують електоральна більшість.
Список Путіна
Тепер уряд РФ має визначити переліки фізичних та юридичних осіб, щодо яких застосовуються спеціальні економічні заходи", а також самі "спеціальні економічні заходи".
Важлива приписка путінського указу: санкції можуть бути відкликані "за поданням уряду Російської Федерації у разі скасування обмежувальних заходів, запроваджених Україною стосовно громадян і юридичних осіб Російської Федерації". А це вже "важливий" меседж і фігурантам списків, і тим, хто буде при владі в 2019-м.
Тепер що стосується можливих фігурантів. До санкционному інструментарію росіяни відносять:
• заборона ввезення або обмеження ввезення на територію Російської Федерації сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;
• заборону на в'їзд громадян іноземних держав за списком, визначається федеральним органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення і реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері міжнародних відносин Російської Федерації;
• припинення або призупинення міжнародного співробітництва в атомній галузі, авіабудуванні, в ракетно-рухової галузі;
• заборона на допуск або обмеження допуску технологічного обладнання та програмного забезпечення;
• заборона або обмеження щодо участі у приватизації державного чи муніципального майна;
• вичерпання виключного права на товарні знаки відносно товарів;
• підвищення зборів за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден;
• заборона або обмеження на залучення до трудової діяльності
в РФ іноземних громадян;
• заборона або обмеження ввезення на територію Росії будь-яких товарів іноземних державах за переліком, який визначається урядом РФ.
Найбільш небезпечний для нас відмову росіян забезпечувати захист інтелектуальної власності, яка належить українському "Антонову", "Мотор-Січі" та КБ "Південне", а також ряду підприємств оборонно-промислового комплексу.
Враховуючи повзучу витік мізків і можливість переміщення в РФ об'єктів інтелектуальної власності, Москва могла б за короткий час знайти сурогатні замінники тієї продукції та послуг військового і подвійного призначення, які вона раніше отримувала в Україні. Поки що більш ніж імовірно, що Путін не буде викладати всі карти на стіл за один раз, адже "гра" може затягнутися до "світанку".
Швидше за все, це буде економічний удар як по бізнес-груп, що входять до провладний пул, так і за похитнувся олігархічним структурам південно-сходу, які мало того, що заборгували російським банкам мільярдні кредити, так ще й намірилися грати в "політичні проекти імені себе", не давши при цьому чітких гарантій виконання волі Кремля.
Виходячи з принципу "збереження козирів", це буде поки лише "полум'яний" привіт Ахметову (його підприємства, можливо, відскочать від санкцій). Найближчим часом йому буде потрібно продемонструвати правильне (на думку Кремля) політичне блокування, або вже в 2019-му зіткнутися з втратою сировинних і товарних ринків в РФ, включаючи і тиск на активи його бізнес-групи в цій країні. До речі, компанії Ахметова протягом всього 2018 р. активно шукали компенсатори російському ринку і непогано просунулися по цьому шляху, мабуть, інформація вже давно гуляє в мережі.
Джерело: Росстат
За даними Росстату, з серпня 2017 р. по серпень 2018 р. Україна поставила до Росії товарів на $5,88 млрд і з 2,3% зайняла дев'яте місце в рейтингу країн-постачальників. Як бачимо на діаграмі, найбільший обсяг поставок становить метал, обладнання та хімія. Швидше за все, перший санкційний удар РФ доведеться на виробників залізничного обладнання.
Як опція залишається і можливість сировинного тиску у вигляді обмеження поставок вугілля на теплову генерацію в Україні, наприклад, "Центренерго", що може вплинути на привабливість даного об'єкта при запланованої на цей рік приватизації. Але тут росіяни будуть гранично обережні, адже сировина — це той сук, на якому вони сидять. Саме тому мова може йти лише про вугіллі та блокування його поставок в Україну.
У будь-якому разі для нас не так небезпечні самі санкції, як наслідки примусу нашого олігархату "до послуху", адже навіть на п'ятому році після Майдану ми так і не знаємо, як працюють приховані причинно-наслідкові зв'язки в нашій політиці, трансформують економічні інтереси в політичні рішення.
