Ранні роки та освіта
Юрій Володимирович Левченко народився 1 жовтня 1984 року. Його батьки мешкали у Вінниці, але батько, який був капітаном далекого плавання, отримав посаду в апараті міністерства морського флоту СРСР та родина переїхала до Москви. Мати Левченка закінчила Вінницький педагогічний інститут (факультет біології та географії) та працювала вихователькою у дитячому садку.
1992 року батько Левченка розпочав кар'єру на Кіпрі, де працював на посадах від менеджера до директора шипінгової компанії, і вся родина переїхала жити туди. Його батьки нібито автоматично здобули громадянство Росії 1992 року, тому що на той момент були прописані в Москві. 2000 року, коли Левченку виповнилося 16 років, він отримав російський паспорт. Сам Левченко пізніше стверджував, що зробив це із "практичних міркувань".
Коли мені виповнюється 16 років, я вписаний у закордонний паспорт матері з кіпрським видом на проживання, а єдина наша прописка на той момент – у Москві. Свого житла сім'я в Україні не має. Тому батьки вирішують, щоб я тимчасово на час навчання отримав російський паспорт. Виключно з практичних міркувань – для швидкого отримання закордонного паспорта, який потрібний для продовження мого навчання за кордоном.
У 2002 році Левченко закінчив школу на Кіпрі та вступив на економічний факультет Лондонської школи економіки та політичних наук, яку закінчив у 2005 році. У 2007 році він закінчив магістратуру в Університеті Отто фон Геріке у Магдебурзі, отримавши диплом спеціаліста у сфері управління.
Після навчання Левченко приїхав до України та з 2008 року живе у Києві. У 2008 році він вийшов із російського громадянства та отримав українське.
У віці 23 років я повертаюся до України і одразу починаю процес здобуття українського громадянства та виходу з російського. Дата виходу із російського громадянства – 6 травня 2008 року.
Політична кар'єра
У жовтні 2008 року Левченко вступив до всеукраїнського об'єднання "Свобода", а вже у березні 2009 року очолив кадрову службу Київської міської організації ВО.
У 2009-2010 роках Левченко очолював Шевченківську районну організацію "Свободи" у Києві. Крім того, у 2009 році Левченко очолив секретаріат київської міської організації "Свободи", а у березні 2010 року став керівником аналітичної служби партії. Також він був членом політичної ради "Свободи" та радником голови партії Олега Тягнибока з економічних питань.
Паралельно Левченко працював у фінансовій сфері. Ще у 2008 році він став фінансовим аналітиком в інвестиційній компанії "Кінто". Крім того, до 2011 року він також був провідним експертом у департаменті корпоративних фінансів цієї ж фірми, проте потім повністю присвятив себе політиці.
2010 року Левченко став депутатом Вишгородської районної ради. У депутати він потрапив за списками "Свободи" (№1 у списку).
У 2012-2014 рр. був помічником-консультантом народного депутата України Олега Тягнибока на платній основі.
Під час парламентських виборів 2012 року Левченко зареєструвався кандидатом у народні депутати від ВО "Батьківщина" по 223 округу у Шевченківському районі Києва. Вибори супроводжувалися скандалами і, зрештою, Левченко народним депутатом не став.
Левченко брав активну участь у Революції Гідності. За його словами, перебував на Майдані з першої ночі. У січні 2013 року він разом із депутатом від партії "Батьківщина" Іваном Стойком став співкомендантом "Українського дому", а з 19 лютого залишився єдиним комендантом.
У липні 2014 року Левченка обрали депутатом Київської міської ради. Балотувався він на 57 окрузі у Шевченівському районі. Був секретарем регламентної комісії.
У тому ж 2014 році Левченко вирішив взяти участь у дострокових парламентських виборах, у зв'язку з чим подав заяву до Київради про дострокове припинення депутатських повноважень. Він балотувався у Верховну Раду від ВО "Свобода" по 223 округу та отримав 37,24% голосів виборців. У Раді очолював підкомітет з питань оцінки законопроектів щодо впливу на показники бюджету та відповідності бюджетному законодавству.
На виборах 2019 року Левченко знову балотувався у народні депутати по 223 округу від "Свободи", але до парламенту не потрапив, програвши топ-менеджеру "ІСД" Людмилі Буймістер (Левченко посів друге місце із 24,09% голосів виборців).
Після програшу на виборах Левченко оголосив про звільнення з ВО Свобода.
Мені стало очевидно, що забезпечити гідне життя для більшості українського народу в рамках політичної боротьби у "Свободі" неможливо з різних об'єктивних та суб'єктивних причин
У 2020 році Левченко створив та очолив партію "Народовладдя" (партія була створена шляхом перейменування політичної партії "Сіріус"). Незабаром партія змінила офіційну назву на "Команда Левченка "Народовладдя".
Цього ж року Левченко балотувався від своєї партії до мерів Києва, але вибори програв, посівши 10-те місце. Також "Народовладдя" не змогло провести до Київради своїх депутатів – за партію проголосували лише 1,12% киян.
Скандали
Предметом скандалу була сама біографія Левченка, зокрема його юність, оскільки його опоненти знаходили в ній нестиковки, які пояснювали близькістю Левченка та його родини до російських спецслужб. Левченку ж доводилося виправдовуватися.
Так, спочатку на особистому сайті Левченка у біографічній довідці інформації про проживання в Росії та російське громадянство не було. У 2017 році журналіст Андрій Дзіндзя заявив, що знайшов у телефонному довіднику Москви повного тезку Левченка, який народився з ним одного дня, і стверджував, що той , як і раніше, має російське громадянство і прописаний у Москві в одній квартирі з батьками.
Наполягаю, щоб ви показали ваш вихід із російського громадянства. А це має бути наказ про вихід, нині наказ про ваш вихід із російського громадянства відсутній на сайті Кремля! Судячи з законодавства Росії, ви з нього не вийшли і є громадянином Росії… Вихід із російського громадянства має дозвільний характер!
Після цього Левченко розкрив подробиці своєї біографії про життя в Росії та на Кіпрі, а також про набуття українського громадянства. Однак той факт, що ще за кілька місяців до вступу до "Свободи", де Левченко відповідав за кадри у Києві, він був громадянином Росії, лише підігрів скандал.
На парламентських виборах 2012 року Левченко зареєструвався кандидатом у народні депутати від "Свободи" по 223 округу у Шевченівському районі Києва, його оопонентом був бізнесмен Віктор Пилипишин, який раніше очолював адміністрацію у цьому районі. Підрахунок голосів супроводжувався зіткненнями, Левченко стверджував, що він виграв вибори, але перемогу фальсифікаціями віддають Пилипишину. При цьому прокуратура порушила кримінальну справу за фактом фальсифікацій виборчих бюлетенів. Через кілька днів після закінчення процесу голосування ЦВК оголосила, що не може встановити результат виборів і призначив повторне голосування на 15 грудня 2013 року.
На повторних виборах Левченка висунули кандидатом від "Свободи". На той час уже розпочалися події Революції Гідності, в якій Левченко брав активну участь, і ЦВК оголосив переможцем виборів Пилипишина.
Я тричі перемагав на виборах, однак шляхом нечуваних фальсифікацій режим Януковича двічі спотворював волевиявлення народу.
Також під час Євромайдану, у січні 2014 року у МВС заявили, що майданівці нібито захопили майора міліції, побили його у будівлі КМДА, а Левченко нібито при цьому був присутнім. Сам Левченко ці звинувачення заперечував, а згодом подав заяву до суду на правоохоронні органи за наклеп.
У Верховній Раді Левченко прогуляв майже половину засідань парламенту. Він регулярно брав участь у блокуванні трибуни ВР, а у жовтні 2017 року підпалив димову шашку, щоб зірвати голосування за законопроект "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей".
У грудні 2018 року Юрій Левченко побився з народним депутатом від "Євросолідарності" Олегом Барною під час ефіру на каналі "Рада". Левченко обізвав Барну "служником олігархату", а той у відповідь назвав його "імпотентом" політичної сили "Свобода". Під час бійки депутати пошкодили студійне обладнання.
Левченко позиціонує себе як борця із незаконними забудовами у Києві. За його заявами правоохоронні органи зупинили низку забудов та порушили кримінальні провадження стосовно представників КМДА та депутатів Київради. 2018 року Левченка побили під час скандалу з приводу зносу гаражів на вулиці Половецькій у Києві. Нардеп перебував там, щоб завадити демонтажу гаражів працівниками служби благоустрою міста. Левченко стверджував, що йому зламали носа, а також він отримав струс мозку та хімічний опік очей.
У поліції ж заявили, що бійка виникла після того, як Левченко та депутат Київради Святослав Кутняк намагалися кинути пляшку із запальною сумішшю. Після бійки депутати поїхали і із заявою про побиття до поліції вони не зверталися. Повідомлення від лікарів також не надходило.
Сім'я
Одружений із Тетяною Максименко. Як стверджував Левченко, із дружиною він познайомився у "Свободі". 2017 року Максименко вказала у декларації, що працювала помічником-консультантом народного депутата. За наявними даними, це був нардеп від "Свободи" Андрій Іллєнко. Згідно з декларацією Левченка 2020 року, у 2019 році вона також отримувала зарплату в управлінні справами Верховної Ради.
У 2019 році у Левченка та Максименка народилася донька Леля.
Доходи
Останню електронну декларацію Левченко подав у 2020 році після того, як склав депутатські повноваження.
За 2019 рік Левченко отримав 372 801 грн зарплати у Верховній Раді, а також 22 910 грн допомоги з безробіття. У банку він зберігав лише 6 тис. 397 грн, а готівкою вдома – 50 тис. грн, 1400 доларів США та 235 канадських доларів.
Згідно з декларацією, Левченко володіє двома земельними ділянками (663 та 881 кв.м.) та будинком (63,3 кв.м.) у Вінниці. При цьому на його дружину записані земельні ділянки у Старих Петрівцях (1000 кв.м.) та Литвинівці (1200 кв.м.) Вишгородського району Київської області. Крім того, вона має три квартири в Києві, а ще одну столичну квартиру записано на малолітню доньку Левченка.
Судячи з декларації, автомобіля сім'я Левченка не має.
Левченко у соцмережах
Сторінка у Facebook
Левченко мав персональний сайт http://levchenko.in.ua/, але зараз він не працює.