Юрій Бойко

Юрій Анатолійович Бойко народився в 1958 році в місті Горлівка (Донецька область), яке зараз знаходиться під контролем проросійських бойовиків "ДНР".

Після школи Бойко вступив до Московського хіміко-технологічний інститут ім.Менделеева, який закінчив в 1981 за спеціальністю інженер, хімік-технолог.

Після вузу працював на хімзаводі "Зоря" в Рубіжному Луганської області, де пройшов карʼєрними сходами від майстра до директора підприємства, очолював завод в 1998-99 роках.

Після цього два роки Бойко був головою правління ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" (Лисичанський НПЗ), два місяці — генеральним директором ДП "Укрвибухпром".

Паралельно Бойко здобував другу вищу освіту в Рубіжанському філіалі луганського Східноукраїнського університету імені Володимира Даля за спеціальністю інженер-економіст, навчання завершив у 2001 році.

Після цього Бойко очолив правління ЗАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія" Укртатнафта "(Кременчуцький НПЗ).

З лютого 2002 року по березень 2005 року був головою правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". При цьому Бойко також був держсекретарем Міністерства палива та енергетики, а з червня 2003 року — першим заступником міністра палива та енергетики. Посаду втратив в 2004 році після Помаранчевої революції.

До Революції президент Леонід Кучма присвоїв Бойку звання Герой України з формулюванням "за видатні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку паливно-енергетичного комплексу, багаторічну самовіддану працю".

Пост в уряді Бойко повернув після того, як Віктор Янукович став премʼєр-міністром, а потім і президентом: у 2006-2007 роках Бойко був міністром енергетики та вугільної промисловості, а в 2010-2012 роках — міністром палива та енергетики. У грудні 2012 року був призначений на посаду віцепремʼєр-міністра, на якій знаходився до завершення Революції Гідності.

У 2001-2004 роках Бойко був у партії "Трудова Україна" Сергія Тігіпка. У 2005 році на установчому зʼїзді Республіканської партії України, був одноголосно обраний головою партсовета партії. У березні 2006 року разом зі своєю партією балотувався на виборах до Верховної Ради (№5 у списку) в складі опозиційного блоку "Не Так!", який був створений на основі партії Віктора Медведчука СДПУ (о). Виборчий барʼєр блок не подолав.

У 2007 році перед достроковими парламентськими виборами Бойко покинув свою партію, щоб потрапити до Верховної Ради за списком Партії регіонів (№ 49 у списку). У 2008 році став заступником голови Партії регіонів, керував Київською партійної облорганізацією. Склав депутатський мандат в 2010 році, ставши міністром.

У партії Януковича Бойко залишався до 2014 року, коли після Революції Гідності екс-президент втік до Росії.

Навесні 2014 балотувався кандидатом в президенти України на дострокових виборах, але набрав лише 0,19% голосів виборців, зайнявши 14-місце.

Після цього Бойко очолив список партії "Опозиційний блок" і восени 2014 року на дострокових парламентських виборах потрапив до Верховної Ради VIII скликання, де очолював фракцію Оппоблока. У 2016 році його разом з Борисом Колесніковим обрали співголовами партії "Оппоблок".

9 листопада 2018 року Бойко підписав з лідером партії "За життя" Вадимом Рабиновичем угоду про співпрацю на виборах президента України і парламентських виборах 2019 року, новоутворення отримало назву "Опозиційна платформа — За життя". Це викликало конфлікт з іншими лідерами "Оппоблока" і Бойка виключили з фракції і з партії за "зраду інтересів своїх виборців".

Рада ОПЗЖ прийняла рішення про висунення Бойка в якості кандидата в президенти України від обʼєднаної опозиції, але не змогла цього зробити, тому щотак як партія ОПЗЖ не була на той момент зареєстрована. У підсумку Бойку довелося йти самовисуванцем. Вибори він знову програв, зайнявши в цей раз четверте місце (11,67% голосів виборців).

У травні 2019 року Бойко разом з Рабиновичем став співголовою партії "ОПЗЖ". Партія пройшла до Верховної Ради IX скликання на позачергових парламентських виборах 2019 року, набравши 13,05% голосів виборців і отримавши 37 мандатів. Бойко став співголовою фракції ОПЗЖ.

Під час управління "Нафтогазом" Бойка звинувачували в сумнівних схемах поставок природного газу з Росії і Середньої Азії. Згідно з даними розслідування міністерства юстиції США, політик виявився одним з власників компанії "РосУкрЕнерго", яка в 2004 р займала позицію монополіста на газовому ринку України.

У 2011 році державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" придбало дві глибоководні бурові платформи по $400 млн кожна. Угоди були оформлені через посередників, що дало привід запідозрити корупцію. Розслідуванням зайнялися журналісти і опозиційні політики. Вони виявили, що компанія Standard Drilling, "дочка" норвезької Ferncliff, продала бурову платформу за $220 млн, тоді як українська сторона стверджувала, що придбала її за $400 млн на відкритому тендері у латвійській Riga Shipyard. Тобто корупційний навар склав $180 млн. Тоді ж стало відомо, що власником Riga Shipyard є українець Василь Мельник, а сама фірма не мала досвіду будівництва і ремонту бурових установок. Іншу вишку купили за схожою схемою у британської компанії Highway Investment Processing.

Оскільки міністром енергетики і вуглепрому тоді був Юрій Бойко, скандальні бурові платформи звʼязали з його прізвищем і охрестили "вишками Бойка". Відразу після Євромайдану почалося слідство, але в 2018 році генпрокурор Юрій Луценко заявив про відсутність доказів причетності Бойка до схеми з покупкою вишок.

До злочинній схемі, згідно з показаннями одного зі свідків у цій справі, були причетні Віктор Янукович, Сергій Арбузов, екс-глава "Нафтогазу" Євген Бакулін, колишній голова правління "Чорноморнафтогазу" Валерій Ясюк та інші чиновники.

"Вишки Бойка" були захоплені військами РФ після окупації Криму.

14 листопада 2016 року під час засідання погоджувальної ради парламенту Бойко побився з лідером Радикальної партії Олегом Ляшко. Бійка сталася після того, як Ляшко звинуватив "Оппоблок" і Бойка в отриманні "консультацій з Москви". Також Ляшко назвав Бойка "московської гнидою". Політиків розтягнули і Ляшко продовжив виступ, але після того, як назвав Бойка і його депутатів "недобитками Януковича", бійка відновилась.

Бойко відомий своїми дружніми стосунками з країною-агресором Росією. Так, в червні 2016 р Бойко взяв участь в Петербурзькому економічному форумі, на якому заявляв, що приїхав налагодити відносини між Україною і Росією.

У 2018 році Бойко став одним з 36 депутатів, які голосували проти закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької і Луганської областей. Також він закликав до прямих переговорів з проросійськими терористами з "Л/ДНР", до надання автономії окупованих територій Донбасу, створення там вільної економічної зони і до амністії бойовикам, повторюючи тим самим вимоги Кремля.

У 2019 Бойко і Медведчук спровокували великий скандал, поїхавши в Росію за кілька днів до першого туру президентських виборів. У Москві вони зустрілися з премʼєр-міністром РФ Дмитром Медведєвим і главою "Газпрому" Олексієм Міллером, щоб просити у Росії "прямий контракт по газу".

Через політ Бойка в Москву було порушено кримінальну справу проти співробітників Державної прикордонної та Державної авіаційної служби.

Згодом Бойко ще кілька разів повторював свої поїздки на територію країни-агресора.

У тому ж році Бойка внесли в базу сайту "Миротворець" за незаконний перетин кордону України під час відвідин РФ, втручання в діяльність державної компанії НАК "Нафтогаз України" з метою зриву переговорів з "Газпромом" про транзит газу після 2019 року, а також участь в антиукраїнських сепаратних переговорах з країною-агресором.

9 листопада 2019 року Бойко від імені Оппоблока і лідер партії "За життя" Вадим Рабинович підписали угоду про співпрацю і висунення єдиного кандидата на майбутніх президентських виборах. Нове обʼєднання отримало назву "Опозиційна платформа — За життя".

Однак співголова Оппоблока Борис Колесніков заявив, що підписання угоди було особистою ініціативою Бойко. Бойко також звинуватили в тому, що він нібито працює на владу і розколює "опозицію". Конфлікт між лідерами Оппоблока привів до того, що Бойка виключили з фракції і з партії.

Бойко має один з найнижчих показників участі в голосуваннях Верховної Ради і відвідувань засідань Комітету.

Відзначимо, що Бойко був одним з ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо конституційності положень антикорупційного законодавства. Розглянувши подання, КСУ скасував відповідальність за недостовірне декларування, що призвело до затяжного конфлікту між президентом і Конституційним судом.

У Бойка є дружина Віра і шестеро дітей: сини Анатолій, Юрій та Микола, і дочки Ярослава, Уляна і Марія.

Уляна є головним редактором глянцевого журналу "LʼOfficiel Україна", а Ярослава — його креативний директором.

За даними джерел ЗМІ, Бойко вважає за краще люксовий італійський бренд Kiton, який любить Володимир Путін, а вдома носить спортивний костюм. Також він нібито харчується, "як типовий радянський чоловік: на обід перше, друге і компот".

Бойко є прихожанином УПЦ Московського патріархату, бере участь в її акціях.

Згідно з поданою в 2021 році декларацією, Бойко в 2020 році отримав 441,6 тис. грн зарплати, 87,7 тис. грн коштів для забезпечення депутатської діяльності, 22,7 тис. грн відсотків, 180 тис. грн пенсії.

На рахунках в банках у нього лежить одна гривня і два долари, готівкою — $3,8 тис., 3,5 тис. євро і 40 тис. грн. Також Бойко зазначив, що володіє цінними паперами ПАТ "Укрнафта".

У Бойка є житловий будинок в Донецькій області, дві земельні ділянки в Донецькій та Київській областях, дві квартири в Рубіжному Луганської області та два автомобілі: ВАЗ 1978 року випуску і Mercedes Benz 2006 року.

Водночас дружина Бойко заробила за рік 3,6 млн грн, отримала 1,8 млн грн відсотків і 6,9 млн грн дивідендів, а також 157,9 тис. грн пенсії.

На банківських рахунках членів сімʼї Бойка 36,3 млн грн, 81,5 тис. євро, 3,3 млн російських рублів, і $426,7 тис., а готівкою $15,4 тис., 14 тис. євро і 160 тис. грн. Також є активи в золоті на 7,9 млн грн і 4,5 млн рублів.

Крім того, у членів сімʼї Бойка є дві квартири (у Києві і в Росії), житловий будинок в Київській області, гараж в Києві і машиномісце в Росії, а також 26 земельних ділянок і садовий будинок в Київській області.

Офіційний сайт Юрія Бойка

Офіційний Youtube-канал Бойко

Сторінка Бойко в Facebook