Віктор Ющенко

Віктор Андрійович Ющенко народився в 1954 році в селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області.

У 1975 році Ющенко закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після навчання встиг два місяці пропрацювати заступником головного бухгалтера в колгоспі "40-річчя Жовтня" в селі Яворів Івано-Франківської області, а потім його призвали до лав Радянської армії. Служив в прикордонних військах КДБ СРСР на радянсько-турецькому кордоні поблизу м. Ленинакан, Вірменська РСР.

Після повернення з армії Ющенко в 1976 влаштувався на роботу економістом в районному відділенні Держбанку СРСР в смт Ульяновка Білопільського району Сумської області. Також він вступив в КПРС і залишався комуністом до розпуску партії.

У 1984 році закінчив аспірантуру Українського НДІ економіки і організації сільського господарства.

У 1998 році захистив в Українській академії банківської справи (Суми) дисертацію на тему "Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні", отримавши ступінь кандидата економічних наук.

У 1986 році Ющенко переїхав до Києва і почав працювати у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР.

У 1987 році він увійшов в команду Вадима Гетьмана, який очолив Національний банк України в начитав 90-х. Спочатку, на запрошення Гетьмана Ющенко перейшов в київське відділення Агропромбанку СРСР на посаду начальника планово-економічного управління. У цьому банку він почав просування по карʼєрних сходах, ставши спочатку начальником управління, а потім заступником голови Правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР.

У 1990 році Ющенко став заступником, а потім і першим заступником голови Правління Республіканського АК АПБ "Україна".

У 1992-93 роках Гетьман очолював Національний банк України, але потім очолив Українську міжбанкової валютну біржу і пішов з НБУ, рекомендувавши на своє місце Ющенка.

У січні 1993 року Ющенко очолив НБУ, ставши третім главою Нацбанку після здобуття країною незалежності. При ньому була створена Державна казна і побудований Банкнотно-монетний двір.

Також Ющенко був одним з основних виконавців грошової реформи в державі при введенні в обіг національної валюти — гривні. У той же час деякі критики стверджували, що Ющенко швидше був номінальним главою.

У 1996 році Юшенко отримав від ЄБРР статус кращого банкіра року, а в 1997 році зайняв шосте місце в рейтингу кращих банкірів світу за версією журналу Global Finance.

Ющенко очолював Національний банк до того моменту, коли в 1999 році йому запропонували посаду премʼєр-міністра України.

У 1999 році Ющенко брав участь у передвиборній кампанії Леоніда Кучми. 14 листопада 1999 року Кучма був переобраний на пост президента, а вже в грудні Ющенко отримав посаду премʼєр-міністра.

Поступово розбіжності між Ющенком і Кучмою посилювалися, до кінця роботи кабінету Ющенка скандали в уряді стали публічними, премʼєр-міністр почав давати політичні інтервʼю, в яких відкрито звинувачував оточення Кучми в саботажі реформ і протидії уряду.

26 квітня 2001 року Верховна Рада прийняла резолюцію про недовіру Кабінету міністрів і Ющенко був відправлений у відставку.

У Раді відзначили, що діяльність уряду не привела до відчутних якісних перетворень. В країні поглибилася криза неплатежів, збереглися високі темпи інфляції, істотно знизилося внутрішнє споживання, а безробіття в країні і рівень бідності зросли.

У липні 2001 Ющенко під час свого традиційного сходження на гору Говерла оголосив про намір створити опозиційний по відношенню до Кучми блок партій. До парламентських виборів 2002 року такий блок був створений. Він отримав назву "Наша Україна" і в нього увійшли 10 партій.

На виборах блок набрав 23,57% голосів (70 мандатів у Верховній Раді) і посів перше місце, витіснивши Комуністичну партію України, яка перемагала раніше на всіх виборах до Верховної Ради. Крім того, кандидати від "Нашої України" здобули перемогу в 42 одномандатних округах. Таким чином від блоку до парламенту пройшли 112 депутатів. Ющенко очолив парламентську фракцію "Наша Україна".

Незважаючи на велику кількість депутатських мандатів, "Наша Україна" не змогла відразу зібрати більшість в парламенті, а незабаром Комуністична партія, яка спочатку була проти Кучми і обіцяла союз з Ющенком, створила більшість разом з пропрезидентським блоком "За єдину Україну!".

3 липня 2004 року стартувала виборча кампанія на президентських виборах і Ющенко був зареєстрований як самовисуванець.

17 вересня 2004 року віце-спікер Верховної Ради Олександр Зінченко зробив з трибуни парламенту заяву, що Ющенко був отруєний невідомою отрутою, а через тиждень зʼявилася версія про отруєння діоксином.

Ющенка отруїли 5 вересня під час вечері на дачі у заступника глави СБУ Володимира Сацюка.

Зовнішність Ющенко була спотворена шкірними змінами, наривами і пухлинами, а процес відновлення триває і донині.

При цьому коли Ющенко перебував на межі життя і смерті, адміністрація президента Кучми, Партія регіонів і комуністи заявляли, що він нібито отруївся суші.

Також висловлюється цілий ряд конспірологічних теорій, наприклад, що Ющенко нібито помер ще до отруєння, а до влади намагаються привести його двійника, якому зробили пластичну операцію, щоб приховати відмінності в зовнішності, або що зміни в зовнішності Ющенко стали наслідком алергії на "лікування стовбуровими клітинами" або ж через омолоджуючі косметологічні процедури. Крім того, в Росії заявили, що Ющенко нібито хворіє на лепроматозну форму прокази. Також провину за отруєння Ющенка намагалися покласти на його ж соратників.

У 2006 році отруєння Ющенка діоксином було підтверджено міжнародною експертною групою.

Отруєння до сих пір не є розкритим. Відповідно до загальноприйнятої версії, отруєння було скоєно політичними противниками Ющенка, лідером Партії регіонів Віктором Януковичем або ж кумом Путіна Віктором Медведчуком, щоб прибрати його з президентської кампанії. Що стосується прямих виконавців отруєння, висловлювалися версії, що воно було сплановано і здійснено або кримінальними колами, або російськими спецслужбами.

21 листопада 2004 року Центральна виборча комісія оголосила, що на виборах президента України переміг премʼєр-міністр Віктор Янукович, який нібито виграв у Ющенка з перевагою в 3%. Вже наступного дня почалися акції протесту, які стали відповіддю на масові фальсифікації, що забезпечили "перемогу" Януковича. Центром Помаранчевої революції став Майдан Незалежності в Києві, на якому близько двох місяців проходив безперервний мітинг і стояв наметовий табір протестувальників.

3 грудня Верховний суд визнав, що встановити результати реального волевиявлення виборців і визначити переможця не представляється можливим, оскільки Центрвиборчком порушив шість статей закону про ЦВК і вісім — закону про вибори президента. В результаті суд призначив третій тур виборів, на яких Ющенко переміг з відривом у 8%.

Інавгурація Ющенка пройшла 23 січня 2005 року.

Після вступу Ющенка на посаду президента була проведена політична реформа, яка обмежила владу президента, передавши частину його повноважень Кабінету міністрів. Пост премʼєр-міністра зайняла лідер БЮТ Юлія Тимошенко, яка була віце-премʼєром в уряді Ющенка 1999-2001 років і підтримала його під час Помаранчевої революції. Незабаром союзники загрузли в чварах, скандалах та обвинуваченнях в корупції, що призвело до відставки уряду Тимошенко.

Щоб забезпечити затвердження премʼєром Юрія Єханурова, Ющенко уклав меморандум з Януковичем, який передбачав крім іншого питання, повʼязані із звільненням прихильників Януковича від кримінальної відповідальності, у звʼязку з чим рейтинг Ющенка похитнувся.

У березні 2006 року пройшли чергові вибори до Верховної Ради, на яких найбільше мандатів отримала Партія регіонів. Деякий час ішли переговори про створення парламентської коаліції учасниками Помаранчевої революції — "Нашої України", БЮТ і Соціалістичною партією Олександра Мороза, але в останній момент Мороз відмовився від цієї ідеї і СПУ увійшла в так звану "антикризову коаліцію" з Партією регіонів і комуністами, а Янукович став премʼєр-міністром.

У квітні 2007 року Ющенко своїм указом розпустив Верховну Раду 5-го скликання. Підставою для розпуску він називав неконституційний спосіб формування більшості в парламенті, а саме входження в коаліцію окремих депутатів, а не цілих фракцій, а потім — відсутність коаліції в парламенті протягом місяця. Всього в ході протистояння з парламентом Ющенко тричі підписував укази про розпуск Верховної Ради. В результаті позачергових виборів "Партія регіонів" набрала 34,37%, "Блок Юлії Тимошенко" — 30,71%, а "Наша Україна" — лише 14,2%, після чого Тимошенко знову очолила уряд.

Наступні роки президенства Ющенка пройшли в постійних конфліктах з Тимошенко. При цьому Тимошенко закликала Ющенка піти у відставку, а він називав її таким же "злом" для України, як і Янукович.

У 2010 році Ющенко балотувався на виборах президента України як самовисуванець.

У першому турі виборів він набрав лише 5,45% голосів виборців, посівши 5-е місце.

Після відходу з поста президента Ющенка заявляв про намір продовжувати займатися політикою, хоча вона, за його словами, викликала у нього виключно негативні емоції.

У 2010 році Ющенко заснував і очолив Всеукраїнську громадську організацію Інститут Президента Віктора Ющенка "Стратегічні ініціативи". Також займався проєктами "Мистецький арсенал" і "Лікарня майбутнього".

У 2012 року Ющенко зі своєю партією "Наша Україна" приймав участь у виборах до Верховної Ради, але прохідний барʼєр подолати не зміг — партію підтримав лише 1,11% виборців.

У травні 2018 року був обраний головою наглядової ради Альпарі Банку.

У своїй політиці Ющенко віддавав перевагу зближенню з Заходом, європейськії інтеграції та співпраці з НАТО. Під час президентства Ющенка Україна вступила в СОТ, почалися переговори про надання Україні безвізового режиму з Євросоюзом. Він також намагався домовитися зі Вселенським патріархом Варфоломієм про надання Томосу про автокефалію для Української православної церкви.

Значні зусилля під час президентства Ющенка також сконцентрував на відновленні історичної памʼяті української нації, для чого був створений Український інститут національної памʼяті.

Під час президентства Ющенка голод, організований керівництвом Радянського Союзу в 1932-33 роках, був визнаний геноцидом українського народу.

Також Ющенко визнав членів Української повстанської армії борцями за незалежність України, а провідник ОУН Степан Бандера і головнокомандувач ОУН-УПА Роман Шухевич отримали звання Героя України.

Росіяни та їхні прихильники в Україні називали політику Ющенко "русофобською".

Деякі ЗМІ, особливо російські, проводили кампанію по дискредитації другої дружини Ющенка Катерини. Так, російський журналіст Михайло Леонтьєв поширював чутки про те, що вона нібито служила в ЦРУ. У 2002 році Катерина Ющенко виграла у нього позов в суді, а в 2003 році виграла аналогічну справу про поширення неправдивих чуток і проти одного з телеканалів.

У лютому 2001 року Ющенко підписав разом з Кучмою і спікером Верховної Ради Іваном Плющем "Звернення до українського народу", в якому учасників акції "Україна без Кучми" назвали "фашистами".

У лютому 2001 року в одному з інтервʼю Ющенкові поставили питання "Як ви ставитеся до президента Кучми?", на що він відповів: "Як до батька". Надалі політичні опоненти регулярно називали його "сином Кучми".

Влітку 2005 року на "Українській правді" вийшла серія публікацій журналіста Сергія Лещенка "Андрій Ющенко, син Бога?". Статті були присвячені синові Віктора Ющенка, який, на думку автора, вів спосіб життя, який не відповідає його рівню доходів. Згодом Лещенко під час прес-конференції задав Ющенкові питання про його сина, на що президент звинуватив його в медіа-кілерство.

Експерти вважають, що ця історія негативно вплинула на імідж Ющенка.

У 2006 році дружина Ющенка Катерина стала ініціатором проекту "Дитяча лікарня майбутнього", який передбачав будівництво та обладнання лікарень для тяжкохворих дітей. За даними ЗМІ, на побудову лікарні громадянами і благодійниками було перераховано понад 260 млн грн. Катерина Ющенко заявляла, що перші пацієнти будуть лікуватися вже в березні 2009 року, проте лікарня так і не була побудована.

У 2007 році брат Віктора Ющенка Петро заявив, що "в родині нашій щодня пили хорошу каву, до якої тато пристрастився в полоні" під час Другої світової війни. Після цього батька Ющенко почали звинувачувати в тому, що він нібито співпрацював з нацистами в ролі "табірного поліцая" і "агента-інформатора".

У 2009 році Ющенко розповів, що дружина влаштовує йому скандали через одяг.

У травні 2019 року Генеральна прокуратура повідомила Ющенкові про підозру в рамках розслідування справи про виведення резиденції "Межигірʼя" з державної власності в 2007 році.

Батько Віктора Ющенка Андрій воював у Другу світову війну. Потрапив в полон і сидів в німецьких концтаборах, в тому числі в Освенцимі. Після війни викладав англійську мову в школі. Мати Варвара Ющенко також була вчителем і викладала фізику і математику. Мати Ющенко померла незабаром після його інавгурації на пост президента України.

Старший брат Петро Ющенко був народним депутатом Верховної Ради IV-VI скликань, а племінник Ярослав Ющенко — заступником голови Харківської обласної державної адміністрації.

Першою дружиною Ющенка була Світлана Михайлівна Колесник. Познайомилися вони в другій половині 70-х років в Ульянівці, де Ющенко працював економістом, а Світлана — учителем української мови та літератури. У них народилися дочка Віталіна і син Андрій.

У 1993 році Ющенко познайомився з громадянкою США Катериною Чумаченко, яка займалася бізнесом і будувала карʼєру в уряді Сполучених Штатів. Після цього відносини з дружиною у Ющенка зіпсувалися і вони розлучилися.

У 1998 Віктор Ющенко одружився на Чумаченко і в 1999 у них народилася перша дочка — Софія. Згодом у них народилася ще одна донька Христина і син Тарас. У 2005 році Катерина Ющенко стала громадянкою України, а в 2007 році вийшла з громадянства США.

Віктор Ющенко захоплюється живописом, бджільництвом, гончарством, колекціонуванням предметів української старовини.

Сторінка Ющенко в Facebook

Instagram Ющенко