Руслан Стефанчук

Народився 29 жовтня 1975 року в Тернополі у родині медиків. У 1992 році з відзнакою закінчив загальноосвітню середню школу №18 у м. Хмельницький. У 1997 році з відзнакою закінчив Хмельницький інститут регіонального управління та права (нині — Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова) за спеціальністю "Правознавство". Через два роки закінчив Технологічний університет Поділля (нині — Хмельницький національний університет), спеціальність — "Менеджмент виробничої сфери".

Після закінчення Хмельницького університету управління та права працював асистентом кафедри цивільно-правових дисциплін цього ж ВНЗ, а потім вступив до аспірантури Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 

Після закінчення аспірантури й захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (тема: "Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації") з 2000 року працював у Хмельницькому університеті управління та права.

У 2003 році отримав вчене звання доцента.

З 2005 до 2011 рр. був проректором із наукової роботи Хмельницького університету управління та права.

З 2011 до 2013 рр. — завідувач відділом проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. 

З 2013 до 2014 рр. — завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін, а у 2014 – 2016 рр. — проректор із наукової роботи Національної академії прокуратури України. 

З 2016 до 2019 рр. — проректор із наукової роботи вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України.

У 2008 році Стефанчук захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (тема: "Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві"). Того ж року йому було присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук і вчене звання професора. 

Обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2009 році, дійсним членом (академіком) — у 2020 році.

Напрями наукової діяльності — проблеми загальної теорії приватного права, особисті немайнові права фізичних осіб, договірні та деліктні зобов'язання, право інтелектуальної власності, європейське цивільне право, діяльність Європейського суду з прав людини, медичне право, юридична освіта та наука. Опублікував понад 500 наукових і навчально-методичних праць.

Головний редактор наукового фахового журналу "Law of Ukrainе", перший заступник головного редактора юридичного журналу "Право України", заступник головного редактора журналу "Університетські наукові записки". Член редакційних колегій наукових видань "Медичне право", "Юридична освіта в Україні", "Юридична наука", "Юридична наука і практика", "Приватне право", "Вісник прокуратури", "Правова держава", "Вісник Укрдержреєстру", " Вісник Національної академії прокуратури України", "Журнал цивільного і кримінального судочинства".

• грамота Хмельницької обласної державної адміністрації (2001, 2007 рр.);
• грамота Міністерства освіти і науки України (2007 р.);
• подяка Міністерства юстиції України (2008 р.);
• лауреат Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у номінації "За наукові досягнення" (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2010 № 1234-р);
• подяка Генерального прокурора України (15.08.2014 р.);
• почесна грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (18.03.2016 р.);
• почесна відзнака Національної асоціації адвокатів України (14.12.2016 р.);
• почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (01.12.2017).

Володіє українською, англійською, російською, польською, німецькою мовами та латиною.

У 2006 році балотувався до Хмельницької міської ради за списком Української Республіканської Партії "Собор".

З 2007 року був помічником на громадських засадах нардепа VI скликання від Блоку "Наша Україна — Народна самооборона" Матвієнка Анатолія Сергійовича.

Також був радником міністра економічного розвитку Степана Кубіва (14 квітня 2016 — 29 серпня 2019 рр.)

У 2019 році був ідеологом виборчої кампанії кандидата у президенти України Володимира Зеленського, курував роботу експертних груп. Потім став радником президента України Зеленського. До слова, з майбутнім президентом Стефанчук знайомий іще з часів КВК, коли він був членом команди "Три товстуни" (Хмельницький).

Того ж таки 2019 року Стефанчука обрали народним депутатом від "Слуги народу" (№2 у списку). З 29 серпня 2019 року — перший заступник голови Верховної Ради України. Позафракційний, не входить до складу будь-якого комітету (за посадою).

Брав участь у розробці законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у сфері особистих немайнових прав фізичних осіб", "Про охорону репродуктивного здоровʼя", "Про внесення змін і доповнень до статті 707 Цивільного кодексу України", "Про облік часу в Україні".

Що стосується останнього законопроєкту, його ухвалення, на думку Стефанчука, забезпечуватиме стабільний природній цикл життєдіяльності людини, сприятиме покращенню стану здоров'я і підвищенню працездатності населення. Реєструючи цей законопроєкт, політик пояснив, що ініціативу, зокрема, спрямовано на протидію агресії з боку РФ. "На тимчасово окупованих територіях України протиправно встановлено час держави-агресора — Російської Федерації. Закріплення на всій території України єдиного київського часу дасть змогу зміцнити наші безпекові позиції та сприятиме деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій", — сказав Стефанчук. Він наголосив, що документ сприятиме прагненням України до ЄС. "84% жителів країн ЄС віддали голоси за скасування переходу на літній та зимовий час, що було підтримано Європарламентом", — підсумував віцеспікер.

3 березня у Верховній Раді в першому читанні підтримали законопроєкт, що передбачає скасування переведення годинників із зимового на літній час. У другому читанні нардепи документ не підтримали. У Раді говорили, що питання скасування переходу на літній час в Україні можуть вирішити без законопроєкту, обмежившись постановою Кабміну. Але Кабмін це питання не розглядав. В останню неділю березня Україна перейшла на літній час. Але комітет ВР продовжує працювати над законопроєктом Стефанчука, який той вважає "фундаментально важливим" для України.

8 жовтня 2021 року народні депутати проголосували за призначення Стефанчука на пост спікера Верховної Ради.

Політик одружений. Дружина — Марина Стефанчук. Подружжя виховує двох дітей — сина Олеся та доньку Злату.

Також у віцеспікера Ради є брат — Микола Стефанчук, нардеп IX скликання від "Слуги народу".

У Стефанчука з дружиною є земельна ділянка в Білогородці Київської області площею 1008 кв. м. Також у політика є квартира в Хмельницькому площею 93,4 кв. м. У спільній власності Марини Стефанчук із її мамою є квартира 49,8 кв. м. у Ярмолинцях, що на Хмельниччині.

У дружини політика також є квартира в Києві площею 101,8 кв. м., де родина Стефанчуків, власне, і живе.

Крім того, віцеспікер задекларував квартиру батьків площею 64,7 кв м у Хмельницькому, де має право користування його син Олесь.

Стефанчук та його дружина мають обʼєкт незавершеного будівництва, а саме садибний будиночок (270 кв. м.) у Білогородці на Київщині. Також дружина політика орендує гараж у Києві.

У подружжя два авто — Mitsubishi Outlander 2018 року та Renault Captur 2015 року випуску.

Крім того, у декларації Руслан Стефанчук вказав бібліотеку наукової літератури, що вміщує близько 5 тисяч примірників книг, старовинну ікону та комплект ювелірних виробів дружини (золота обручка, сережки, кулон та браслет, оздоблені коштовним камінням).

Руслан Стефанчук задекларував 595 880 гривень як заробітну плату, отриману за основним місцем роботи у ВР. Також він отримав у 2020 році 3726 грн премії ім. Ярослава Мудрого у номінації за видатні заслуги у законотворчій, судовій та правозастосовній діяльності. Ще 43 083 грн — довічна виплата за звання члена Національної академії правових наук України. І ще 60 тисяч грн політик вказав як дохід від надання майна в оренду.