Петро Симоненко

Петро Миколайович Симоненко народився в 1952 році в місті Сталіно (нині Донецьк). Після школи вступив до Донецького політехнічного інституту, який закінчив у 1969 році за фахом гірничий інженер-електромеханік.

У 1991 отримав другу вищу освіту в Київському інституті політології та соціального управління за спеціальністю "політолог".

Після закінчення вишу Симоненко працював в інституті "Дондіпровуглемаш" на посаді конструктора, а в 1975 році почав будувати партійну карʼєру в комсомолі, ставши інструктором Донецького міського комітету ленінської комуністичної спілки молоді (ЛКСМУ). Пізніше обіймав посади завідувача відділу і другого секретаря, в 1980 році став секретарем Донецького обласного комітету ЛКСМУ.

У 1978 році Симоненко вступив в Комуністичну партію Радянського союзу. До розпаду СРСР займався партійною і ідеологічною роботою на різних посадах в Маріупольському міськкомі та Донецькому обкомі Компартії України.

Після здобуття Україною незалежності Комуністична партія була заборонена і Симоненко влаштувався на посаду заступника генерального директора корпорації "Укрвуглепром".

У 1992 році Симоненко приєднався до групи колишніх перших секретарів українських обкомів і депутатів Верховної Ради, які зібралися відтворити в Україні Комуністичну партію. У травні 1993 року Верховна Рада дозволила створювати в Україні комуністичні партійні організації. Уже через місяць в Донецьку пройшов установчий зʼїзд Комуністичної партії України, на якому Симоненко був обраний першим секретарем КПУ.

Починаючи з 1994 і до кінця 2014 року Симоненко був народним депутатом і очолював у Верховній Раді фракцію КПУ.

Також Симоненко балотувався на всіх президентських виборах. Але якщо в 1999 році він вийшов у другий тур і отримав в ньому 37,8% голосів, то вже в 2004 році за Симоненка проголосували 4,97%, а в 2010 році — 3,55% виборців. Аналогічне падіння рейтингів спостерігалося і у Компартії на виборах до парламенту: 128 депутатських мандатів в 1998 році й лише 21 на виборах-2006. У 2014 році КПУ вже не змогла подолати прохідний барʼєр і у Верховній Раді представлена не була.

Починаючи з 2014 року в судах тривали розгляди за позовом Міністерства юстиції про заборону КПУ і в грудні 2015 року Окружний адміністративний суд Києва заборонив діяльність Комуністичної партії України. Також в цьому році Верховна Рада прийняла закон "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки". Справа про заборону КПУ дійшла до Конституційного суду і формально партія не заборонена, оскільки провадження у справі припинено Апеляційним судом до рішення КСУ. Разом з тим кількість членів партії скоротилася до мінімуму.

У 2019 році КПУ висунула Симоненка кандидатом на пост президента України, проте Центральна виборча комісія відмовила йому в реєстрації, оскільки він був висунутий партією, яка пропагує заборонений комунізм.

Петро Симоненко сповідує проросійські погляди. Виступає проти євроінтеграційної політики України, проти вступу України в НАТО і за вступ до Митного союзу з Росією. Також ратує за надання російській мові статусу другої державної. У 2012 році отримав від Росії Орден Дружби "за великий внесок у розвиток і зміцнення дружби та співпраці з Російською Федерацією".

Також відомий своїми антиукраїнськими заявами. Так, у 2012 році Симоненко запропонував на референдумі обговорити герб і гімн України, заявивши, що держава не може існувати під символом, "з яким зустрічали Гітлера під час війни та під яким вбивали невинних людей".

Симоненко заявляв, що "не вірить" в Голодомор і звинувачував президента Віктора Ющенка в "використанні голоду для розпалювання ненависті". Також він заявляв, що "до Сталіна слід ставитися з повагою".

В кінці 90-х років в ЗМІ циркулювали чутки про гомосексуальну орієнтацію Симоненко. Так, в 1998 році під час виборів до Верховної Раду газета "Бульвар" (власник — Дмитро Гордон) повністю передрукувала матеріал "Червоні …"поголубіли"?" (Оригінальна назва: "Лідер українських комуністів Петро Симоненко — гомосексуаліст?". Симоненко подібні чутки спростовував, кажучи, що з орієнтацією у нього "все традиційно — дружина і два сини".

У 2007 році Симоненко з трибуни Верховної Ради заявив, що Гітлер нібито вручив головнокомандувачу Української повстанської армії Роману Шухевичу два "Залізні хрести". Діти Шухевича подали позов до Печерського районного суду Києва. На суді Симоненко не зміг навести ніяких доказів своїх слів і суд зобовʼязав його спростувати поширену недостовірну інформацію.

У січні 2014 року під час Євромайдану Симоненко голосував за "диктаторські закони" — пакет законів, які суттєво обмежували права громадян і свободу слова.

У 2014 році проти Симоненко було відкрито кримінальну справу у звʼязку з "закликами в ефірі деяких телеканалів до повалення конституційного ладу і пропаганду агресії".

У травні 2018 року Служба безпеки України провела обшуки у керівників Комуністичної партії. Під час слідчих дій було виявлено агітаційні матеріали із забороненою символікою комуністичного тоталітарного режиму. Крім того, у Симоненка під час обшуків вилучили пістолет з глушником та набої.

Попри це вже того ж місяця Симоненко зʼїздив до Росії для виступу на ток-шоу в ефірі російського пропагандистського каналу "Росія 1", де вступив в суперечку з екснардепом Ігорем Марковим, який втік до РФ. Марков назвав лідера КПУ "агентом СБУ" і кинув в нього дрібними грошима.

Зі своєю першою дружиною Світланою Симоненко був знайомий ще зі школи. У 1974 році вони одружилися. У них двоє синів — Андрій і Костянтин. Андрій одружений на дочці одного з лідерів Аграрної партії України Катерини Ващук Тетяні.

У 2009 році Симоненко розлучився зі Світланою та одружився з журналісткою, керівником інформаційного агентства Голос UA Оксаною Ващенко. З Ващенко Симоненко познайомився під час президентських виборів 2004 року. Незабаром лідер КПУ, попри імідж "вірного сімʼянина", почав до неї залицятися. За словами Оксани, "разом" вони були з 2006 року. Ще до весілля Ващук народила дочку Марію, а пізніше синів Івана і Тимофія. Ващенко молодша за Симоненка на 26 років.

Депутат від Компартії Леонід Грач заявляв, що Ващенко "заправляла" партійними справами в КПУ.

Симоненко стверджує, що є атеїстом. Попри це, він хрестився.

В юності Симоненко займався боксом і мав розряд з плавання. Пізніше став захоплюватися шахами.

Згідно з декларацією, яку Симоненко подав у 2019 році, коли намагався балотуватися в президенти, зарплату він ніде не отримував. З доходів вказані лише 129 тисяч гривень пенсії і 3 тисячі гривень отриманих відсотків. Його дружина отримала 119,5 тис. грн зарплати.

Також Симоненко задекларував, що на рахунках в банках у нього є 13 тис. грн, 101 тисяча доларів США та 19.9 тис. євро.

Симоненкові належить земельна ділянка площею 1200 кв. м. в селі Проців Київської області, а в Києві — третина квартири та офіс площею 165 кв.м. Крім того, ще одну квартиру в Києві він орендує, а його дружині належить 25% ще однієї столичної квартири.

Відомо, що лідер КПУ живе в розкішному особняку з власним озером у вигляді серця в селі Березівка, за 40 кілометрів від центру Києва, будинок записаний на тещу. Також Симоненко заявляв, що машини у нього немає і він їздить на тещиній Honda Accord.

За даними ЗМІ, весь сімейний бізнес Симоненко записаний на його сина Андрія, який є співвласником ТРК у Вінниці та радіокомпанії "Гамма" в Києві.

Сторінка Симоненко в Facebook

У Симоненка було кілька персональних сайтів, проте зараз вони не працюють.