Наталія Вітренко

Наталія Михайлівна Вітренко (дівоче прізвище Дубинська) народилася в 1951 році в Києві. Її батько помер за два місяці до народження Наталії й мати залишилася сама з трьома дітьми (четверта, старша дочка померла в роки Другої світової війни). Мати була доцентом, кандидатом історичних наук, викладала в Київському медичному інституті. У 1959 році її перевели в місто Костянтинівку Донецької області створювати загальнотехнічний факультет Українського заочного політехнічного інституту. Старших дітей вона залишила в Києві, а Наталію забрала з собою.

До 1965 року Наталія жила і навчалася на Донбасі, а потім повернулася до Києва. Після школи вступила на обліковий факультет Київського інституту народного господарства, який закінчила в 1973 році з червоним дипломом. Потім, до 1976 року навчалася в аспірантурі КІНХ, а в 1977 році захистила кандидатську дисертацію за темою "Статистико-економічний аналіз ефективності тваринництва (на прикладі колгоспів Київської обл.)".

З 1991 по 1994 роки Вітренко вчилася в докторантурі Ради по вивченню продуктивних сил (РВПС) АН України, по завершенні якої захистила докторську дисертацію на тему "Регіональні проблеми розвитку соціальної інфраструктури".

У 1973 році Вітренко кілька місяців пропрацювала старшим економістом у відділі статистики транспорту Центрального статистичного управління УРСР.

У 1977-1979 роках працювала спочатку молодшим, а потім старшим науковим співробітником НДІ науково-технічної інформації Держплану УРСР, а потім 10 років пропрацювала доцентом кафедри статистики в КІНХ.

У 1989 пішла з інституту у РВПС АН України, де працювала старшим науковим співробітником. Після розвалу СРСР активно зайнялася політичною діяльністю.

Ще в роки навчання в КІНХ Вітренко була членом комітету комсомолу інституту і депутатом Ради депутатів трудящих Радянського району Києва. У 1974 році вступила в Комуністичну партію Радянського Союзу (КПРС).

У 1991 році Вітренко працювала над економічним розділом нової редакції програми Комуністичної партії України. Однак незабаром КПУ була заборонена, і Наталя включилася в процес створення Соціалістичної партії України, яка розглядалася як наступник комуністів. Вітренко була головним розробником програмних документів СПУ, керівником теоретичного центру партії, редактором партійного журналу "Вибір".

У 1994-1995 роках Вітренко працювала радником з соціально-економічних питань голови СПУ Олександра Мороза, який в той час займав пост спікера Верховної Ради.

У грудні 1994 року Вітренко балотувалася до Верховної Ради по Конотопському виборчому округу (Сумська обл.) І стала народним депутатом. У Раді була одним із засновників міжпарламентського об'єднання ЗУБР (за Союз Україна-Білорусь-Росія).

У Вітренко з керівництвом СПУ були серйозні розбіжності щодо курсу країни і в лютому 1996 року її та члена Політвиконкому Політради СПУ, нардепа Володимира Марченка виключили з Соцпартії. Разом вони створили свою політичну силу — Прогресивну соціалістичну партію України. Вітренко очолила ПСПУ, а Марченко став її заступником.

На наступних виборах до Верховної Ради в 1998 році ПСПУ подолала 4% бар'єр і пройшла в парламент. Сама Вітренко отримала перемогу по мажоритарному округу.

У 1999 році Вітренко балотувалася в президенти України, ставши першою жінкою-кандидатом на цей пост в історії країни. За підсумками першого туру зайняла четверте місце, набравши 10,97% голосів виборців.

Після цього політична кар'єра Вітренко пішла на спад. На виборах до парламенту в 2002 році вона очолила "Блок Наталії Вітренко", але він набрав лише 3,22% голосів виборців і не зміг подолати прохідний бар'єр.

У першому турі президентських виборів в 2004 році Вітренко зайняла п'яте місце (1,53% голосів), а в другому турі підтримала Віктора Януковича. Однак через кілька років оголосила, що переходить в опозицію і до Ющенка, і до Януковича.

На парламентські вибори 2006 року ПСПУ пішла в складі двопартійного іменного блоку "Народна опозиція". В блок також входила партія "Російсько-Український союз" (партія "Русь"). Під керівництвом Вітренко блок набрав лише 2,93% голосів і не зміг подолати прохідний бар'єр, який тоді знизили до 3%.

Після програшу ПСПУ Вітренко остаточно закріпилася в маргінальному проросійському середовищі, а сама лідер партії початку "колекціонувати" титули: її було обрано академіком Академії будівництва України, академіком Української академії економічної кібернетики, член-кореспондентом Петровської академії наук і мистецтва Російської Федерації, професором Інституту соціалізму Російської Федерації. Витренко є головою Всеукраїнської громадської жіночої організації "Дар життя", громадської організації "Собор православних жінок України" і Всеукраїнської громадської організації "Євразійський народний союз".

У парламентських виборах у 2012 році Вітренко та ПСПУ участі не брали через те, що у них не було фінансів.

Після перемоги Революції Гідності у 2014 році Вітренко поїхала в Росію і зараз проживає там.

Вітренко була одним з найбільш проросійських політиків в Україні. Вона виступала за союз з Росією і Білоруссю, за "новий СРСР", проти України в ЄС і НАТО. Її партія регулярно організовувала антинатовські акції протесту.

Також Вітренко вимагала надання російській мові в Україні статусу державної, підтримувала "російську культуру" і Московський патріархат. Є ворогом патріотичних сил, борців за визволення України.

Партію Вітренко називали політтехнологічним проєктом президентської адміністрації Леоніда Кучми, який був направлений на ослаблення позицій СПУ на парламентських виборах 1998 року та її лідера Олександра Мороза, що був в 90-х конкурентом Кучми. За даними ЗМІ, ПСПУ змогла подолати 4% бар'єр і потрапити до парламенту тільки завдяки махінаціям на виборах, влаштованим владою.

У квітні 1997 року представник РУХу Павло Мовчан з трибуни Верховної Ради натякнув на відносини між Вітренко та її заступником у ПСПУ Марченком, сказавши, що останній "не в змозі відрізнити власну дружину від товариша по партії". Вибачатися за слова Мовчан відмовився, після чого Марченко, який раніше займався боксом, його побив, заподіявши струс мозку. За деякими даними Мовчана, коли він впав, Вітренко також била ногами. Сама Вітренко пізніше визнавала, що в інтимних зв'язках з Марченко її підозрювала навіть його дружина.

Під час президентської передвиборчої кампанії в жовтні 1999 року В Кривому Розі на Вітренко було скоєно замах. Після її зустрічі з виборцями в неї та депутатів, які її супроводжували, кинули дві гранати РГД-5. Було поранено 44 людини, з них четверо серйозно — одному з них ампутували ногу. Сама Вітренко отримала кілька легких дотичних поранень.

Відразу після вибуху були затримані двоє осіб, які кидали гранати. Вони виявилися громадянами Росії, жителями Ростовської області, причому обидва були неповнолітніми. Один з них, на прізвище Іванченко, виявився близьким родичем довіреної особи Олександра Мороза в Кривому Розі Сергія Іванченка. Відповідно до початкових свідчень затриманих, саме він передав гранати та давав інструкції.

Суд над ним тривав 2 роки. Організатором замаху суд визнав Сергія Іванченка і винні були засуджені до 15-ти років позбавлення волі. У 2004-му році президент Леонід Кучма помилував Іванченка і випустив його на свободу.

У 2010-му році Вітренко заснувала "Собор православних жінок України". Незабаром СПЖУ приєднався до аналогічної російської організації та отримав благословення від російського патріарха Кирила.

У серпні 2014 року в ЗМІ з'явилася інформація, що Вітренко нібито знайшли повішеною в одному з київських готелів. На думку Вітренко, це була провокація з боку СБУ. Однак експерти висловлювали припущення, що це дії її недругів, або ж таким чином саме оточення Вітренко могло влаштувати "вкидання", щоб повернути її з політичного небуття.

У 2017-му році проти ГО "Дар життя", яке очолює Вітренко, було розпочато досудове розслідування за підозрою у веденні сепаратистської діяльності. За даними СБУ, "Дару життя" перерахував кілька мільйонів гривень російський Фонд підтримки співвітчизників за кордоном, який "опікав" міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров. Гроші, за даними спецслужб, використовувалися для підтримки терористів "Л-ДНР"

На початку 2020 року Вітренко привітала українців з Новим роком піснею "А мені б назад в СРСР".

У певних політичних колах і ЗМІ Вітренко носила прізвисько "конотопська відьма".

Наталя Дубинська вийшла заміж в 1971 році за Юрія Вітренка і взяла прізвище чоловіка. Через рік у неї народилася перша дочка — Ольга, у 1976 році — син Юріяй а в 1983 році — донька Марина.

Сім'я розпалася в 1991 році, Сама Вітренко заявляла, що її шлюб розпався через активну політичну діяльність.

Колишній чоловік Наталії Юрій Вітренко з 1991 року працював в Міністерстві економіки. У 2009 році був призначений на посаду заступника міністра — директора Департаменту державних закупівель.

Син Вітренко Юрій після розлучення батьків залишився жити з батьком. Зараз є головою правління НАК "Нафтогаз України". У 2020 році він виконував обов'язки міністра енергетики України. Коли Рада відмовилася призначити його міністром, Наталя Вітренко назвала це "шабашем" та "шельмуванням" її дитини. Після призначення Юрія Вітренка в.о. міністра, Наталія випустила відео, в якому висловила надію, що її син допоможе відродити СРСР.

Однак у 2021 році вона розкритикувала власного сина, заявивши, що Юрій Вітренко — це проєкт СБУ і спецслужби спеціально просувають її сина для дискредитації самої Наталії Вітренко та її партії.

Сайт партії Вітренко

Сторінка Вітренко в Facebook

Youtube-канал Вітренко