Михайло Саакашвілі

Михайло Саакашвілі народився в 1967 році в Тбілісі. У пресі зустрічаються різні варіанти написання його імені. Сам Саакашвілі стверджує, що його звуть Михайло (в грузинському варіанті — Міхеіл), а по батькові в Грузії не вживають. В українських ЗМІ регулярно зустрічається варіант "Міхеіл Саакашвілі", таке ж ім'я вживається і в його електронних деклараціях, проте його партія в Україні носить назву "Рух Нових сил Михайла Саакашвілі".

За наявними даними, обидва прадіда Саакашвілі по лінії матері були репресовані в 1937 році, але пізніше звільнені у зв'язку з тим, що один з них до революції 1917 року фінансував діяльність Сталіна, а прабабуся вкривала його від поліції.

Батько Саакашвілі пішов з сім'ї — незадовго до народження сина, або відразу ж після цього. Виховували Михайла мати — Гіулі Аласанія, яка була професором-істориком, і вітчим Зураб Кометіані, який займав пост голови наукової ради Інституту фізіології імені Беріташвілі.

Саакашвілі в юності захоплювався спортом — плаванням і баскетболом, займався музикою і вивчав іноземні мови — англійську та французьку. Середню школу закінчив із золотою медаллю в 1984 році, після чого вступив до Інституту міжнародних відносин Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю міжнародне право.

За наявними відомостями, в 1988 році Саакашвілі виключили з університету і вигнали з комсомолу за поширення дисидентської літератури. Однак виглядає ця версію сумнівно в силу того, що в 1989-1990 рр Саакашвілі пройшов строкову службу в прикордонних військах КДБ СРСР, куди його не взяли б за зв'язки з дисидентами. Після служби Саакашвілі відновився в університеті і закінчив його з відзнакою в 1992 році.

Завершивши навчання, Саакашвілі повернувся в Грузію і працював юристом-консультантом в Державному комітеті з захисту прав людини. Йому вдалося отримати грант і продовжити навчання в Міжнародному інституті прав людини в Страсбурзі. Пізніше він отримав стипендію від Держдепартаменту США і продовжив навчання в Колумбійському університеті (Нью-Йорк). У цьому університеті в 1994 році Саакашвілі отримав ступінь магістра права.

Також він навчався в Університеті Джорджа Вашингтона у Вашингтоні, стажувався в Академії європейського права у Флоренції і в Академії міжнародного права в Гаазі.

У ці роки Саакашвілі працював в Норвезькому інституті прав людини в Осло, а потім — у великій нью-йоркській адвокатській фірмі Patterson, Belknap, Webb & Tyler, що спеціалізується на фінансово-правовому забезпеченні енергетичних і нафтогазових проектів в країнах "третього світу" і СНД.

Саакашвілі повернувся в Грузію у 1995 році на запрошення свого друга, політика Зураба Жванії, який згодом став спікером грузинського парламенту, а потім і прем'єр-міністром країни.

Жванія на той момент займав посаду генерального секретаря коаліційної партії, створеної для підтримки політики Едуарда Шеварднадзе, — Союзу громадян Грузії. У 1995 році Саакашвілі був обраний до парламенту в якості кандидата від СГД, а роком пізніше зайняв пост глави парламентського комітету з конституційних і юридичних питань. У 1998 році очолив парламентську фракцію СГД.

На чергових виборах в 1999 році Саакашвілі знову був обраний до парламенту від Союзу громадян Грузії.

У січні 2000 року Саакашвілі став представником Грузії в Парламентській асамблеї Ради Європи. Того ж року він отримав посаду міністра юстиції в уряді під керівництвом Георгія Арсенішвілі, через що склав депутатські повноваження.

У 2001 році Саакашвілі звинуватив президента Грузії Едуарда Шеварднадзе і членів його уряду в корупції, після чого пішов у відставку і створив опозиційну політичну організацію "Національний рух".

З 2002 року був головою законодавчих зборів Тбілісі.

На початку листопада 2003 року в Грузії пройшли парламентські вибори. Офіційно вони завершилися перемогою прихильників чинного президента Шеварднадзе, проте міжнародні спостерігачі відмовилися визнавати їх результати, а опозиційні сили звинуватили владу у фальсифікації. У країні почалися масові акції протесту, які отримали згодом назву Революція Троянд.

22 листопада, в перший день засідання нового грузинського парламенту, опозиціонери на чолі з Саакашвілі з трояндами в руках (звідки і пішла назва революції) зайняли будівлю парламенту Грузії, змусивши присутнього там президента покинути будівлю. Шеварднадзе ввів в Грузії надзвичайний стан, проте йому відмовилися підкорятися навіть елітні підрозділи поліції. 23 листопада Шеварднадзе оголосив про свою відставку.

Політичні сили Саакашвілі і Зураба Жванії об'єдналися і на їх основі була створена партія "Єдиний національний рух", яку очолив Саакашвілі. Саакашвілі висунули кандидатом на пост президента Грузії і на виборах в січні 2004 року його кандидатуру підтримали 96,27% виборців.

На парламентських виборах в березні 2004 року об'єднаний блок Саакашвілі і Ніно Бурджанадзе "Національний рух — демократи" здобув перемогу, отримавши понад 76% голосів виборців.

У наступні роки в Грузії стало збільшуватися кількість незадоволених політикою Саакашвілі. У листопаді 2007 року в Тбілісі почалися акції протесту, який було розігнано поліцією. 25 листопада Саакашвілі прийняв рішення піти у відставку і оголосив дострокові президентські вибори. На виборах в січні 2008 року Саакашвілі знову здобув перемогу над опонентами, набравши 53,4% голосів виборців.

На посту президента Грузії Саакашвілі проводив економічні реформи, вів боротьбу з корупцією. Рівень корупції в країні різко скоротився, а економічна ситуація покращилася, рівень життя також виріс. Всесвітній банк визнавав Грузію провідним економічним реформатором у світі, вона зайняла 8-е місце з точки зору легкості ведення бізнесу. У період з 2003 до 2013 року економіка Грузії зросла на 70%, а дохід на душу населення приблизно потроївся. Однак бідність в країні збереглася, а безробіття під кінець президентського терміну Саакашвілі становило 15%.

У зовнішній політиці Грузія тримала курс на вступ в НАТО і Євросоюз. Також почався серйозний політичний конфлікт з Росією, який привів до російсько-грузинської війни 2008 року.

У серпні 2008 року Росія, яка підтримувала грузинських сепаратистів в Абхазії і Південній Осетії, почала перекидати так званих "добровольців" — козаків і представників "афганських організацій", стягнула до кордону війська, а потім звинуватила в Грузію в обстрілі Цхінвалі і смерті своїх 15 військових, які знаходилися там під виглядом миротворців. Після цих заяв Росія відкрито ввела на територію Грузії війська Північно-Кавказького округу. Також Росія традиційно до початку військових дій роздавала населенню Південної Осетії російські паспорти, а потім оголосила, що захищає "своїх громадян". Військову агресію проти Грузії російські політики оголосили "операцією з примусу до миру", а на адресу Саакашвілі звучали звинувачення аж до "геноциду" населення Осетії.

Міжнародне співтовариство засудило агресію Росії. Після переговорів, які відбулися за посередництва президента Франції Ніколя Саркозі, між Росією і Грузією було підписано мирну угоду.

У жовтні 2012 року в Грузії пройшли парламентські вибори, на яких перемогу здобув опозиційний виборчий блок "Грузинська мрія — Демократична Грузія" на чолі з бізнесменом Бідзіною Іванішвілі, який згодом очолив уряд. Саакашвілі поразку визнав і оголосив про перехід своєї політичної сили в опозицію.

За конституцією Грузії президент країни обирається строком на 5 років і термін президентських повноважень Саакашвілі закінчувався в січні 2013 року, але в країні була проведена конституційна реформа, згідно з якою вибори глави держави мають проходити в жовтні. В результаті президентський термін Саакашвілі був продовжений на кілька місяців — до жовтня 2013 року.

Однак, не чекаючи закінчення президентського терміну, Саакашвілі в жовтні 2013 року полетів до Брюсселю. Згодом він влаштувався викладачем в американську Школу права і дипломатії імені Флетчера при Університеті Тафтса, де читав лекції про європейську державністб.

На виборах в Грузії переміг кандидат від партії "Грузинська мрія — Демократична Грузія" Георгій Маргвелашвілі, який вже в першому турі отримав абсолютну більшість голосів (62%).

У березні 2014 року Саакашвілі викликали в прокуратуру для дачі показань свідків з приводу помилування їм в 2008 році чотирьох високопоставлених співробітників департаменту конституційної безпеки МВС Грузії, засуджених у справі про вбивство в 2006 році банківського службовця Сандро Гиргвліані. Потім його викликали свідком ще по дев'яти справах, в тому числі про загибель в 2005 році його соратника Зураба Жванії, який, за офіційною версією отруївся чадним газом.

Пізніше Саакашвілі був звинувачений у перевищенні повноважень при розгоні опозиційної акції в 2007 року, у справі про присвоєння телекомпанії "Імеді", що належала мільярдерові Бадрі Патаркацишвілі і розтраті бюджетних коштів. Також йому були пред'явлені звинувачення у справі про побиття у 2005 році депутата Валерія Гелашвілі і у справі про вбивство співробітника Об'єднаного банку Грузії Сандро Гиргвліані.

1 серпня 2014 року Тбіліський міський суд задовольнив вимогу головної прокуратури Грузії і заочно обрав ув'язнення для Саакашвілі в якості запобіжного заходу. Пізніше його було оголошено у внутрішньодержавний і міжнародний розшук. На майно сім'ї Саакашвілі в Грузії і його банківські рахунки було накладено арешт.

Саакашвілі в свою чергу назвав всі звинувачення політичним переслідуванням.

Уже в 2018 році суд в Тбілісі визнав Саакашвілі винним у зловживанні службовим становищем і незаконному достроковому звільненні з ув'язнення колишніх чиновників МВС, винних у вбивстві співробітника Об'єднаного грузинського банку Олександра (Сандро) Гиргвліані, і засудив його до трьох років позбавлення волі. Також Саакашвілі був засуджений до шести років позбавлення волі за організацію нападу на Гелашвілі.

У червні 2014 року Саакашвілі заявив, що збирається допомагати президенту України Петру Порошенко. Йому пропонували посаду першого віцепрем'єр-міністра, але Саакашвілі відмовився, мотивуючи це тим, що не хоче міняти грузинське громадянство, що треба було б для роботи в уряді України.

У лютому 2015 року Порошенко створив консультативну міжнародну раду реформ і призначив Саакашвілі його головою. Рада мала залучати іноземних експертів до реформування українського законодавства і домагатися розширення міжнародної підтримки України.

У травні 2015 року Саакашвілі все-таки отримав українське громадянство і був призначений головою Одеської обласної державної адміністрації. Після цього президент Грузії Георгій Маргвелашвілі позбавив Саакашвілі грузинського громадянства через набуття громадянства іншої країни.

Також в червні 2015 року Саакашвілі був призначений головою Наглядової ради реформи державних підприємств, яка була створена Міністерством економічного розвитку України.

Незабаром у Саакашвілі почався конфлікт з урядом України, зокрема, з прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком і міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, яких Саакашвілі в обличчя назвав "злодіями" і в листопаді Порошенко відправив його у відставку з поста глави Одеської ОДА та звільнив з посади свого радника. Порошенко розкритикував роботу Саакашвілі на посаді голови ОДА, звинувативши його в провалі реформ, зокрема — на митниці.

Саакашвілі оголосив про перехід в опозицію до влади України і в лютому 2017 року зареєстрував партію "Рух нових сил", згодом перейменовану в "Рух нових сил Михайла Саакашвілі".

У липні 2017 року Саакашвілі позбавили українського громадянства, пояснивши це тим, що він надав недостовірні відомості для отримання українського паспорта. На той момент Саакашвілі перебував в США і відразу оголосив, що повернеться в Україну.

У вересні Саакашвілі разом з опозиційними політиками (в тому числі Юлією Тимошенко) і своїми прихильниками прорвали прикордонний кордон біля пункту пропуску "Шегині" на україно-польському кордоні. Йому виписали протокол про адміністративне порушення, а потім суд оштрафував його за незаконний перетин кордону.

Згідно з відповіддю, який отримала Прикордонна служба від польської сторони, Саакашвілі перетнув кордон з закордонним паспортом громадянина України, який в базі Інтерполу значився як загублений. Сам Саакашвілі заявив, що паспорт, з яким він повертався в Україну, нібито був викрадений з автобуса, однак згодом він цей паспорт продемонстрував публічно.

Саакашвілі звертався з проханнями про надання йому в Україні політичного притулку, але отримував відмову. 5 грудня 2017 року представники генпрокуратури і СБУ провели в квартирі Саакашвілі обшук. Сам Саакашвілі був затриманий, але після зіткнень його прихильників з правоохоронцями звільнений. 8 грудня його затримали і помістили в СІЗО, однак пізніше відпустили під поруку народних депутатів.

Саакашвілі організував кілька акцій протесту з метою добитися відставки уряду та імпічменту президента під назвою "Марш за імпічмент". Він також закликав своїх прихильників захопити Міжнародний центр культури і мистецтв, щоб використовувати його як свій штаб. При спробі захоплення будівлі сталися зіткнення з правоохоронцями, в результаті чого постраждали декілька десятків нацгвардійців.

12 лютого 2018 року Саакашвілі затримали в ресторані "Сулугуні" в центрі Києва і відвезли в аеропорт "Бориспіль", звідки депортували до Польщі. З Польщі Саакашвілі поїхав до своєї дружини і дітей в Нідерланди, де отримав документи, що дозволили йому жити і працювати в Євросоюзі.

У 2019 після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського Саакашвілі звернувся до Адміністрації президента з проханням про повернення йому українського громадянства і 28 травня Зеленський опублікував відповідний указ.

У 2020 році Зеленський запропонував Саакашвілі курирувати реформи на посаді віце-прем'єра, однак влада Грузії пригрозила, що відкличе посла з України, якщо Саакашвілі отримає будь-яку посаду і призначення не відбулося. Однак в травні того ж року Саакашвілі все ж призначили главою Виконавчого комітету реформ України і посол Грузії був відкликаний в Тбілісі.

1 жовтня 2021 року Саакашвілі оголосив в соцмережах, що повернувся в Грузію, де проходили місцеві вибори. Увечері того ж дня прем'єр-міністр Грузії оголосив, що Саакашвілі затриманий.

Після затримання Саакашвілі відправили до в'язниці, де він оголосив голодування.

Прикордонні служби не мали відомостей про те, що Саакашвілі перетинав кордон. За даними джерел, він міг потрапити в Грузію в трейлері, ховаючись у вентиляційній кабіні. Трейлер прибув на поромі в Поті, звідки Саакашвілі дістався Батумі.

МЗС України і Зеленський особисто заявили, що домагатимуться повернення Саакашвілі в Україну, оскільки він має українське громадянство. Водночас прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі зробив заяву, що Саакашвілі зможе повернутися в Україну тільки після того, як відбуде весь тюремний термін в Грузії, де він був засуджений на 6 років ув'язнення.

Михайло Саакашвілі одружений на Сандрі Рулофс, яка має подвійне громадянство Нідерландів і Грузії, і була співробітницею Червоного Хреста. Познайомилися вони у 1993 році в Страсбурзі, де Саакашвіліі проходив стажування. У них двоє синів — Едуард (1995 р.н.) і Ніколоза (2005 р.н.). Молодшого сина Саакашвілі хрестив третій президент України Віктор Ющенко.

31 грудня 2021 року Саакашвілі повідомив, що є батьком маленької дочки, яку звати Еліс-Марія Саакашвілі. Він не назвав ім'я матері, за даними ЗМІ, це грузинська співачка Софо Ніжарадзе, яка мешкає в США. Дочка вона народила у червні 2020 року.

У жовтні 2021 року, після того, як Саакашвілі був заарештований в Грузії, народний депутат України від "Слуги народу" Єлизавета Ясько оголосила, що вона має з Саакашвілі близькі, любовні відносини. Вона і Саакашвілі опублікували відео зі спільним визнанням.

Ясько заявила, що їхнім стосункам вже більше року. Вона навіть знайома з мамою Саакашвілі і одним з його синів. Також вона заявила, що є "єдиною жінкою" у Саакашвілі, оскільки він нібито розлучився з Рулофс.

Рулофс заявила, що одкровення Ясько і Саакашвілі стали для неї несподіванкою.

У 2008 році в ефірі ВВС були показані кадри, на яких Саакашвілі жує свою краватку. Кадри отримали вірусну популярність в соціальних мережах. Пізніше Саакашвілі зізнався, що звичка жувати краватку у нього залишилася ще з дитинства, тому він вважає за краще їх не носити.

У квітні 2014 року грузинський генерал у відставці Трістан Цітелашвілі заявив, що снайперами, які розстріляли на Майдані "Небесну сотню", нібито були колишні співробітники силових структур Саакашвілі. Новину підхопили російські ЗМІ, однак Клуб генералів Грузії зазначив, що Цітелашвілі регулярно робить скандальні заяви, але ніколи не наводить ніяких доказів.

14 грудня 2015 року на засіданні Національної ради реформ у Саакашвілі сталася перепалка з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Саакашвілі назвав Авакова "злодієм", після чого той кинув в нього стакан з водою. Фраза Авакова, "бе-бе-бе", звернена до Саакашвілі, стала мемом в соцмережах.

Також Саакашвілі називав "злодієм" і прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. У відповідь той назвав Саакашвілі "гастролером" і "треплом".

Під час конфліктів з владою України Саакашвілі почав вживати слово "бариги", після чого воно стало широко використовуватись в навколополітичних колах.

У вересні 2017 року Саакашвілі внесли в базу "Миротворця" за незаконне перетинання Державного кордону України і напад на прикордонників під час виконання ними своїх обов'язків з охорони державного кордону в складі групи осіб.

У грудні 2017 року генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що Саакашвілі отримав від бізнесмена Сергія Курченка, наближеного до родини Януковича, півмільйона доларів на організацію акцій протесту з метою "захоплення державної влади в Україні". Також генпрокурор заявив, що зі слідством співпрацювали кілька українців, які перебували на території Москви і дали закриті покази в рамках цього кримінального провадження.

Сторінка Саакашвілі в Facebook

Instagram Саакашвілі

Telegram-канал Саакашвілі

Twitter Саакашвілі

Youtube-канал Саакашвілі