Леонід Кравчук

Народився 10 січня 1934 року в родині селянина в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України). Макар Кравчук у 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати майбутнього президента Юхимія Іванівна (дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників.

Під час Другої світової війни, у 1944 році, батько Леоніда Кравчука загинув на фронті, був похований у братській могилі в Білорусі. Після смерті чоловіка мама вийшла заміж удруге. Про вітчима Леоніда нічого не відомо, а мати померла в 1980 році від інсульту в рідному селі Житин, там і похована.

Леонід Кравчук спочатку здобував освіту за спеціальністю "Бухгалтерський облік" у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (нині — Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж), який закінчив у 1953 році. У 1958 році закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук. У 1970 році закінчив аспірантуру в Академії суспільних наук при ЦК КПРС і отримав диплом кандидата економічних наук.

Після закінчення Київського державного університету в 1958 році одразу ж вступив до лав КПРС.

У 1958—1960 рр. викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі.

У 1960—1967 роках був консультантом-методистом Будинку політпросвіти, лектором, помічником секретаря, завідувачем відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 1970—1980 рр. — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

Із 1981 по 1991 рік був членом ЦК КПУ.

У 1988—1990 — завідувач ідеологічного відділу, з жовтня 1989 року — секретар ЦК КПУ, у 1990 — другий секретар ЦК КПУ.

У 1989—1990 рр. — кандидат у члени Політбюро, у 1990—1991 — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

У 1990—1991 роках був головою Верховної Ради України.

У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Його підтримали як активісти забороненої на той час Компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як "батька незалежності". Вже у першому турі президентських виборів Кравчук переміг тодішнього лідера "Народного руху", дисидента та політвʼязня Вʼячеслава Чорновола. Він набрав найбільше голосів серед усіх обраних президентів — аж 19,6 мільйона. Хоча у відсотках це тоді склало тільки 61,5%, що менше ніж 73% Володимира Зеленського.

Кравчук очолював країну найкоротший термін серед українських президентів — усього 32 місяці. Найбільший в історії України шахтарський страйк 1993 року призвів до дочасних виборів президента, які відбулись улітку 1994 року.

Для багатьох українців президент Кравчук та час його правління запамʼятався гіперінфляцією у 1992-му і 1993-му роках та економічною кризою перших років незалежності.

Найвідомішим мемом правління Кравчука стала "кравчучка" — спеціальний візок для перевезення невеликих вантажів перекупниками, що рятував українців під час економічної кризи початку 90-х років.

"Той, хто у 90-і їздив із "кравчучкою", нині має свій бізнес, а хто бігав із прапором, то бігає з ним і досі", — сказав Кравчук уже в 2013 році.

А його легендарна фраза "Маємо те, що маємо" стала найуживанішою констатацією непростого життя України 90-х років. Утім, її вживають і сьогодні.

• Як президент України 7-8 грудня 1991 року підписав Біловезьку угоду про ліквідацію СРСР та створення Співдружності незалежних держав (СНД).
• 14 червня 1994 року, вже наприкінці каденції, Леонід Кравчук підписав велику Угоду про співробітництво та партнерство з ЄС, яка заклала основу європейської інтеграції України.

• 3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави, призначені на липень 1994 року.
• 14 січня 1994 у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 року Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь, розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати "Тристоронню заяву" президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996), причому без документально зафіксованих фінансових компенсацій.
• У 2013 році дякував бійцям "Беркуту", які били людей на Майдані.

• 15 лютого 2021 року, вже будучи главою української делегації в ТКГ, Леонід Кравчук узяв участь в ефірі пропагандистського ток-шоу на російському ТБ, під час якого поспілкувався з ватажком терористичної "ДНР" Денисом Пушиліним. При цьому спікер делегації в ТКГ Олексій Арестович сказав, що Кравчука треба зрозуміти й пробачити.

Обраний народним депутатом у 1994 році — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (обʼєднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року був членом Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 рр. очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.

У 1999 став співголовою Всеукраїнського обʼєднання демократичних сил "Злагода".

У 2006 року очолив список опозиційного блоку "Не так". У першій десятці разом із Кравчуком ішли лідер обʼєднаних "есдеків" Віктор Медведчук, його заступники по партійній лінії Нестор Шуфрич і Михайло Папієв, голова Республіканської партії Юрій Бойко, відомий футбольний функціонер Григорій Суркіс і знаменитий футболіст Олег Блохін. За підсумками виборів політична сила не подолала 3-відсотковий барʼєр, набравши лише 1,1 % голосів.

Почесний президент Міжнародного громадського обʼєднання "Рівненське земляцтво".

Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню "Українське народне посольство" (з 1994).

3 2011 року — Почесний Президент Фонду "Перспективна Україна".

30 липня 2020 року Леоніда Кравчука призначили главою української делегації в Тристоронній контактній групі на мінських переговорах по Донбасу. На цій посаді він замінив другого президента України Леоніда Кучму.

У січні 2021 року бойовики заявили, що хочуть включити в переговори в ТКГ так званих "представників громадськості ЛДНР". Представники терористичної організації "ДНР", яких самих запросила Росія, бо вони не є стороною конфлікту, включають на засідання Тристоронньої контактної групи по мирному врегулюванню на Донбасі під виглядом "експерта" жительку Донецька, блогерку Майю Пирогову, яка була судима за шахрайство. Українська делегація, у якій головує Кравчук, послідовно домагається усунення сторонніх осіб із засідань ТКГ.

Кравчук виступає за включення до переговорів по Донбасу США і погоджується зі словами президента Штатів Джо Байдена про те, що лідер РФ Володимир Путін — убивця.

Крім того, Кравчук вважає, що ЗСУ мають дзеркально відповідати на обстріли бойовиків на Донбасі.

Також йому подобається ідея двосторонньої зустрічі президентів України та Росії — Володимира Зеленського й Володимира Путіна.

Про Росію, 2010 рік: "Цілуйтеся, але не лягайте до ліжка. Не йдіть до чужого дому – майте власну квартиру. Ось якою має бути політика. Прийде час – і Росія скупить Україну. Тоді вона запропонує вже більш жорсткі форми об'єднання".

Про кортеж Віктора Януковича, 2012 рік: "Коли (я) став президентом, моя дружина їздила "Ладою", а в родини не було охорони. Це не те, що тепер: будь-який лакей, що тільки дорвався до влади, їздить із мигалками й реанімаційними машинами. Я завжди кажу: якщо за тобою їде реанімаційна машина, залишайся вдома, на хріна тобі їхати на роботу?!"

"Україна може пишатися тим, що вона є, була і стала в 1991 році країною, яка розвалила Радянський Союз – останню імперію, найбільш страшну" (серпень 2016 року).

Про Крим, 2016 рік: "Я коли чую, як наші лідери говорять: "Так, ми повернемо, Крим – наш", – ну, для чого обманювати самих себе і український народ? Не повернемо через краще життя в Україні. Не буде ніколи того, щоб Крим сказав: "Ми підемо назад в Україну!". Росія – не дозволить. Забрати Крим силою? Ви ж розумієте, це нереально".

Про переговори з Росією, 2021 рік: "Ми можемо констатувати: домовитися з РФ про врегулювання ситуації на Донбасі, в тому статусі, в якому вони себе бачать і які завдання ставлять, — практично неможливо. Тобто ми повинні дивитися правді у вічі і не треба думати, що щось може змінитися найближчим часом. Руху вперед, на жаль, немає".

"Якщо ви послухаєте Путіна, Лаврова, Пєскова, Гризлова, то в різний час вони говорять різне, а висновок один — вони там ні до чого, вони якісь спостерігачі, вони нам, бачте, допомагають вирішити питання якогось внутрішнього конфлікту. А ми їх просимо? Ми говоримо: йдіть геть до бісової матері. Ми ж не просимо їх вирішувати конфлікт, допомагати нам, немає такого звернення, і ніколи не буде".

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність;
• Орден Свободи (10 січня 2014) — за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність;
• Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (16 липня 2020) — за значний особистий внесок у справу державотворення, побудову незалежності Української держави, активну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України;
• Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (9 січня 2007) — за визначну державну і політичну діяльність в імʼя побудови незалежної України, вагомий внесок у становлення та розвиток українського громадянського суспільства;
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (10 січня 2004) — за визначні особисті заслуги у становленні та розвитку незалежної Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 70-річчя від дня народження;
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (10 січня 1999) — за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, багаторічну громадську діяльність;
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 серпня 1996) — за значний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави та з нагоди пʼятої річниці незалежності України;
• Відзнака президента України — ювілейна медаль "25 років незалежності України" (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу;
• Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР);
• Медаль "На славу Чернівців";
• Лауреат премії "Celebrity Awards 2020" в номінації "Людина року".

За його словами, це — полювання та вареники. Раніше ще була лазня, але зараз каже, що здоровʼя не дозволяє витримувати такі високі температури. Також Кравчук намагався ходити на всі домашні матчі київського "Динамо". 

Автор книжок "Держава і влада: досвід адміністративної реформи" (2001), "Маємо те, що маємо" (2002), понад 500 статей в українських і зарубіжних виданнях.

Політик одружений. Дружина Антоніна Михайлівна — доцент економічного факультету Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Подружжя виховало сина Олександра.

Під час президентства Кравчука його дружина принципово не виконувала роль першої леді й не супроводжувала президента під час офіційних подорожей та зустрічей. Нині їх не бачать разом і поготів.