Дмитро Ярош

Народився 30 вересня 1971 року в місті Дніпродзержинськ (нині Камʼянське) Дніпропетровської області у звичайній сімʼї. Батько працював на Дніпровському металургійному комбінаті, мама — на вагонобудівному заводі.

"Російськомовна родина, вся практично. Хоча бабусі, дідусі з сіл (Дніпропетровської області, — "ДС") … Нікого у нас не було з Західної України. Завжди називав себе "ортодоксальним восточником", — згадує Ярош.

За словами Яроша, його батьки ніколи не були в комуністичній партії.

За словами Яроша, в дитинстві він мріяв стати льотчиком-винищувачем.

У 1988 році Дмитро закінчив середню школу № 24 й одразу пішов працювати на завод. Із жовтня 1989 по листопад 1991 року проходив службу в ракетних військах Радянської армії в Білорусі, а потім під Іркутськом.

У 1990 році публічно спалив свій комсомольський квиток.

Отримати вищу освіту Ярошу вдалося лише на початку нульових — у 2001 році він завершив навчання на філологічному факультеті Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка.

З листопада 1988 року включився у національно-визвольну боротьбу. Член Народного руху України з лютого 1989-го та Української Гельсинської спілки з червня 1989 року.

У червні 1994 року став членом-засновником всеукраїнської організації "Тризуб" ім. С. Бандери. Керував Камʼянською чотою, Січеславським обласним загоном, Дніпровським куренем, Наддніпрянським кошем.

З 1996 по 1999 рік був головою центрального проводу Всеукраїнської організації "Тризуб" ім. Степана Бандери.

Із 1999 по 2002 — член центрального проводу, відповідальний за діяльність організаційних структур на Наддніпрянщині, та куратор зовнішньо-політичного відтинку діяльності "Тризуба".

З 2002 — Головний інспектор "Тризубу", член Центрального Проводу. З січня 2005 виконував обовʼязки Голови Центрального Проводу. 14 серпня 2007 року на VI Надзвичайному Великому Зборі Всеукраїнської організації "Тризуб" ім. Степана Бандери затверджений Головою Центрального Проводу.

У 2007 ініціатор створення та керівник Міжнародного Антиімперського Фронту.

14 жовтня 2010 року на розширеній нараді Центрального Проводу склав повноваження Голови Центрального Проводу ВО "Тризуб" ім. С. Бандери. З жовтня 2010 року - ініціатор створення та координатор єдиного Націоналістичного руху.

15 липня 2012 року рішенням старшинської наради Організації проголошений Провідником "Тризубу".

Наприкінці листопада 2013 року, під час Революції Гідності, Дмитро Ярош був одним із ініціаторів створення громадського руху "Правий сектор" — обʼєднання націоналістичних організацій і осіб для усунення так званого "режиму внутрішньої окупації" і звершення української національної революції. Допомагав у створенні Самооборони Майдану. Лідери "Правого сектора" спочатку трималися в тіні і не брали участі в публічній політиці, але в кінці січня 2014 року почали висувати владі вимоги і заявили про бажання виступити третьою стороною в переговорах між владою й опозицією.

Брав участь в АТО як командир "Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор", у 2015 році отримав поранення.

11 листопада 2015 Дмитро Ярош заявив про складення з себе повноважень провідника національно-визвольного руху "Правий сектор". 28 грудня 2015 року заявив про вихід із організації "Правий сектор" і створення нового громадсько-політичного руху "Державницька ініціатива Яроша" (ДІЯ). "Це були ідеологічні розбіжності. Я зайнявся війною, а хлопці – тим, чим вважали за потрібне у форматі політичного руху", — пояснив Ярош свій вихід із ПС.

Ярош має три нагороди, дві з яких державні:

• Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (21 листопада 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
• Відзнака президента України — ювілейна медаль "25 років незалежності України" (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.

Ще одна нагорода — Орден "Народний Герой України" (2015).

Українська версія журналу Esquire розмістила Дмитра Яроша на обкладинці грудневого номера за 2014 рік. Випуск називався "Дмитро Ярош та інші герої і лиходії року". Тираж був розкуплений у рекордні терміни. Це був останній випуск журналу Esquire в Україні.

Ярош був помічником-консультантом нардепа VII скликання від партії УДАР Валентина Наливайченка, з яким їх повʼязують багаторічні дружні стосунки.

У 2014 році балотувався на посаду президента України як самовисуванець та член партії "Правий Сектор". Отримав 127 818 голосів виборців (0,70%).

У 2014 році був обраний до Верховної Ради VIII скликання за списками партії "Правий Сектор" у 39 окрузі (Дніпропетровська область). Позафракційний. Був заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. За даними руху "Чесно", прогуляв 89% засідань Ради. Факти "кнопкодавства" чи "гречкосійства" не зафіксовано. Мав 23 помічників, із них тільки три — на платній основі, решта — на громадських засадах.

Міжфракційні обʼєднання:

• Міжфракційне антиокупаційне обʼєднання "Наступ"
• Права сила
• Укроп.

У 2019 році балотувався до Верховної Ради від ВО "Свобода" 3 номером у списку як безпартійний, але до парламенту не пройшов.

20 квітня 2014 року внаслідок перестрілки неподалік Билбасівки під Словʼянськом Донецької області загинули три місцеві жителі і два нападники. Міністерство закордонних справ Росії і деякі російські ЗМІ звинуватили в інциденті "Правий сектор". СБУ заперечила причетність до події української організації й заявила, що провокації на Донбасі влаштували російські спецслужби. У той же час російський пропагандистський телеканал LifeNews сповістив, що на місці події нібито було знайдено візитівку лідера "Правого сектора" Дмитра Яроша, американські долари й зброю. При цьому сам Ярош, коментуючи заяву рупорів Кремля, сказав, що дійсно мав візитівки, але іншого зразка, не такі, як показали на росТБ. Але відтоді "візитівка Яроша" стала інтернет-мемом, що демонструє абсурдність заяв російських пропагандистів. Згодом візитівки показаного російськими ЗМІ дизайну були виготовлені Дніпропетровським "Правим сектором" і роздавалися охочим.

Даючи пресконференцію під час президентської передвиборчої кампанії 2014 року, Дмитро Ярош пожартував: "Ви не побачите моєї широкомасштабної агітаційної кампанії, ну, хіба трохи візитівок Яроша. Зараз необхідно витрачати гроші не на піар".

3 березня 2014 року Слідчий комітет Російської Федерації відкрив кримінальне провадження на лідера Правого сектора Дмитра Яроша за нібито публічні заклики до здійснення терористичної та екстремістської діяльності, здійснені з використанням засобів масової інформації. Обвинувачення ґрунтувалося на публікації на сторінці "Правого сектора" в соціальній мережі "Вконтакте" (нині заборонена в Україні) від 1 березня, в якій Ярош нібито звернувся до лідера чеченських бойовиків Доку Умарова. У ПС заявили, що акаунт одного з адміністраторів пабліку було зламано, відтак з'явилася ця публікація, але її не було на офіційному сайті організації, тож це нібито звернення Яроша не можна вважати офіційною заявою.

12 березня Басманний районний суд Москви задовольнив клопотання слідства і виніс рішення про заочний арешт Яроша. 17 березня адвокат українця Олександр Фомін подав апеляційну скаргу на рішення Басманного суду. 2 квітня апеляційна колегія Московського міського суду визнала рішення суду першої інстанції законним і залишила його без змін.

25 липня того ж року стало відомо, що Інтерпол за запитом РФ оголосив Дмитра Яроша в розшук. У МВС та в Укрбюро Інтерполу запевнили, що Яроша росіянам ніхто не віддасть.

У січні 2016 року Інтерпол зняв зі свого офіційного сайту інформацію про міжнародний розшук Дмитра Яроша. Пошукова картка, яку раніше оприлюднили на сайті Інтерполу, відсутня. Дані про розшук особи "Dmitriy Yarosh" зникли з відкритого доступу. Також немає інформації про розшук Дмитра Яроша у переліку осіб, розшукуваних Росією.

Нині Ярош займається громадською діяльністю, повʼязаною з ДІЯ.

Восени 2020 року Ярош запропонував президентові України Зеленському зробити його головним на переговорах із Росією, тобто головою української делегації в Тристоронній контактній групі.

Однак змін голови делегації України в ТКГ не відбулося.

Ярош спорадично критикує Зеленського та погрожує йому масштабним повстанням у разі найменшої зради українських національних інтересів. Виступає за закриття не тільки телеканалів, котрі пов'язують із кумом президента Росії, нардепом від ОПЗЖ Віктором Медведчуком, а й телеканалів "Інтер" і "НАШ".

Не виключає силового звільнення Донбасу та вважає, що Білорусь на чолі зі самопроголошеним президентом Олександром Лукашенком може бути загрозою для українського суверенітету, адже з її території можливе чергове вторгнення російських військ.

Про російську окупацію: "Якщо чобіт російського солдата топтатиме нашу землю, ми зробимо все, щоб окупант дорого заплатив за це".

Про війну, 2014 рік: "Росія, ввівши війська на територію України, отримає поразку через розгортання масштабної партизанської війни".

Про амністію на Донбасі: "Це повна нісенітниця — амністувати терористів, бандитів, не звільняючи при цьому населення. Давати особливий статус цим сволотам — це виходить за рамки простої людської логіки".

Про український націоналізм: "Український націоналізм і бандерівці — це не є вузкочолі плебеї із садистичними нахилами, це інтелектуали, люди, які пишуть, які видаються, які ведуть роботу не тільки в силовому полі".

Про "Правий сектор": "А якби ми не воювали, то хрін би хто воював у принципі".

Про кримінальну справу проти воїна-добровольця Марусі Звіробій: "По-перше, воювати з жінками — низько. Такі дії можуть проводити тільки мерзотники, під**си і вороги України. По-друге, чинна влада, щодня втрачаючи свій рейтинг, війною з патріотами України втрачає свою і так не дуже високу легітимність. По-третє, все, що зараз відбувається, нагадує мені спецоперацію Кремля, а отже, потребує адекватних дій українського народу і патріотів у силових державних структурах".

Автор книг "Шлях нації", "Українська революція: ХХІ століття" (2009), "Слово до побратимів: "Минуле, сучасне, майбутнє…" (2012), "Нація і революція" (2013). 

Одружений із Ольгою Ярош. Подружжя має сина Дмитра та двох вже заміжніх доньок — Анастасію Абрамів та Ірину Ярош. Наразі у Дмитра Яроша четверо онуків.

Згідно з декларацією за 2019 рік, Ярош має квартиру в Кам'янському площею 53,9 кв. м., житловий будинок там же (88 кв. м.) і земельну ділянку 1250 кв. м. у населеному пункті Перше Травня на Дніпропетровщині. Дружина Яроша їздить на авто Opel Astra 2006 року випуску.

Також екснардеп задекларував "візитку Яроша".

Зарплата Яроша в Раді склала 121 352 гривні, кошти, повʼязані з виконанням депутатських повноважень — 304 262 гривні, дохід від відчуження нерухомого майна — 295 750 гривень.

Ярош не вказав жодних коштів готівкою та на банківських рахунках.