Дмитро Тимчук

Народився 27 червня 1972 року в російській Читі. Його батько був офіцером, протягом 1978-1983 років проходив службу у Групі радянських окупаційних військ у Східній Німеччині, тож дитинство Дмитро провів там. Після цього родина переїхала в Україну. Юність Тимчук провів у Бердичеві на Житомирщині. Там же закінчив Бердичівський політехнічний коледж.

У 1995 році Тимчук завершив навчання на факультеті військової журналістики Львівського вищого військово-політичного училища.

Після закінчення вишу протягом двох років, із 1995 по 1997, проходив службу у військах протиповітряної оборони.

У 1997—2000 рр. працював у штабі Національної гвардії України.

З 2000 по 2012 рік працював у різних структурних підрозділах Міністерства оборони України.

Під час службових відряджень відвідав українські контингенти миротворчих сил ООН Лівані та Косово, а в Іраку побував навіть тричі.

У 2008 році став головним редактором інтернет-проєкту "Флот-2017" та керівником громадської організації "Центр військово-політичних досліджень".

2 березня 2014 року, тобто з початком російської військової агресії, став координатором групи "Інформаційний спротив", висвітлював події спочатку в Криму, а потім на сході України, чи не найпершим публікував оперативну та достовірну інформацію про те, що відбувалося.

У 2017 році вийшов у запас у званні підполковника Збройних сил України.

На виборах 2014 року пройшов до Верховної Ради VIII скликання за списками партії "Народний фронт" (під № 13).

Входив до комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, ініціював чимало змін до законодавства, які стосувалися національної безпеки і оборони України. Всього подав 69 законопроєктів і 66 депутатських запитів. За даними руху "Чесно", відвідав 85% засідань парламенту. Мав 18 помічників, з яких лише двоє — на платній основі.

Міжфракційні об'єднання:

• За Житомирщину;
• Міжфракційне антиокупаційне обʼєднання "Наступ";
• Україна — морська держава.

У 2018 році Росія запровадила проти Тимчука санкції, які передбачали заморожування банківських коштів і майна на російській території, а також заборону на виведення грошей із країни.

У 2018 році народні депутати Іван Винник, Дмитро Тимчук і Тетяна Чорновол намагалися протягнути законопроєкт №6688, що надає держорганам необмежені повноваження по блокуванню інтернет-ресурсів. Це вводить цензуру в інтернеті та створює умови для корупції.

Законопроєкт передбачав:

• Дозвіл блокувати сайти на 48 годин за рішенням не тільки суду, а й представників правоохоронних органів — слідчих та прокурорів.
• Установку провайдерами за власний кошт спеціальних технічних засобів (DPI) для моніторингу інтернет-трафіку, які дозволяють стежити за всім, що роблять користувачі, і здійснювати блокування.

Експерти оцінили документ як такий, що фактично передбачав створення української версії Роскомнадзору, однак Тимчук це заперечував.

За ухвалення цього проєкту закону виступила СБУ. 5 липня 2018 року Верховна Рада винесла законопроєкт на порядок денний, але більшістю голосів він був знятий із розгляду.

Про війну: "Я впевнений, що якби до Донбасу приєдналося вторгнення "зелених чоловічків" з території Білорусі, ЗСУ з цим упорались би, якби не йшлося про відкриту агресію з боку РФ. Але якби нам запропонували воювати в Афганістані, я дуже сумніваюся, щоб ми змогли самотужки забезпечити навіть одну бригаду".

Про 9 травня: "9 травня може бути "святом" тільки для купки неадекватних. Для нормальної людини — навряд чи".

Про Путіна: "Навіть самі комуністи за часів СРСР щосили намагалися зобразити "дружну сімʼю народів", де нібито всі рівні. Для Путіна же весь колишній СРСР — це "Росія" … Простіше кажучи, геополітичний шизофренік Путін стверджує, що Україна — це "національні кордони Росії". Путіна, схоже, вже не вилікувати. Тільки всипити".

Помер 19 червня 2019 року внаслідок вогнепального поранення голови, несумісного з життям. Цивільна дружина Тимчука зателефонувала в лікарню та повідомила, що чоловік чистив зброю та випадково застрелився. За фактом загибелі Тимчука поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 115 ККУ (умисне вбивство). Серед основних версій також були нещасний випадок і необережне поводження із вогнепальною зброєю. Цивільна дружина нардепа стверджувала, що в останні дні перед смертю він перебував у поганому настрою і багато пив.

Картка Тимчука того дня, коли його знайшли застреленим у київській квартирі, на момент його смерті була зареєстрована у Верховній Раді та залишалася у слоті до тієї миті, коли про смерть депутата дізналася громадськість. Це зʼясував Рух "Чесно" за результатами моніторингу сайту парламенту. Однак на фото, яке представник руху зробив того дня в парламенті, видно, що Тимчука на робочому місці не було. Також про його відсутність свідчать дані письмової реєстрації.

27 червня 2019 року Тимчука нагородили Орденом "За мужність" III ст. посмертно.

У 2020 році кримінальне провадження щодо смерті Тимчука закрили, визнавши остаточною версію самогубство. У прокуратурі повідомили, що в ході слідства було призначено і проведено низку судових експертиз, зокрема, судово-медична, балістична, генетично-молекулярна та інші, допитано свідків, проаналізовано записи з камер відеоспостереження, проведено низку інших слідчих дій з метою встановлення як обставин, так і всіх можливих версій події.

У 2016 році видавництво "Брайт Букс" видало книжку Тимчука яку він написав у співавторстві зі своїми колегами з "ІС". Її назва — "Вторгнення в Україну. Хроніка російської агресії". На сайті "Якабу" книжка російською мовою на 240 сторінок у м'якому переплетенні коштує нині 130 гривень. Українською мовою (ціна 119 гривень) її наразі немає.

У декларації за 2017 рік Тимчук вказав проживання у квартирі дружини Ганни в Києві. Загальна площа вказаного житла - 56 кв. м. Їй також належить авто Mitsubishi 2011 року випуску. Свого майна, згідно з декларацією, у Тимчука не було.

Зарплата нардепа в Раді того року склала 244 431 гривню, зарплата його дружини — 10 тисяч гривень. Вона зберігала готівкою 4 тисячі доларів, у Тимчука ж не було нічого ні готівкою, ні в банку.