Антон Дробович

Народився 28 березня 1986 року в Києві. Закінчив у 2010 році Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, отримавши диплом магістра філософії. Того ж року його визнали "Кращим студентом року 2010".

У 2014 році захистив кандидатську дисертацію з філософії.

Магістр правознавства (2018 рік).

Випускник програми "Цінності та суспільство" The AspenInstitute Kyiv.

У 2011-2012 роках працював журналістом і керівником аналітичного відділу незалежного інформаційного агентства, яке займалося висвітленням питань освіти, науки і молодіжної політики.

Працював в органах державної влади, державних установах культури і освіти, в тому числі — на посаді радника міністра освіти і науки України. Дробович був СЕО міжнародного форуму Ukrainian ID, керівником напрямку стратегічного розвитку комплексу "Мистецький арсенал".

З лютого 2017 року і до сьогодні — експерт із питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень. Працює доцентом кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр".

Член Правління Молодіжної асоціації релігієзнавців.

4 грудня 2019 року на засіданні уряду Антона Дробовича призначили головою Українського інституту національної памʼяті. Замінив на цій посаді історика Володимира В'ятровича, який нині є нардепом IX скликання від "Європейської солідарності".

Має понад 50 наукових публікацій в галузі філософії, культурології та антропології. Співавтор навчально-методичних посібників і програм, а також низки експертних матеріалів на тему соціального розвитку, освіти і культури в провідних українських ЗМІ. Автор циклу лекцій на тему міфології в мистецтві.

Лауреат ІV мистецтвознавчого конкурсу Stedley Art Foundation.

Шанувальник поезії — переклав українською баладу The Rains of Castamere з серіалу "Гра престолів".

З іноземних мов вільно володіє російською, англійською на рівні — intermediate, іспанською — pre-intermediate.

Про патріотичні фільми: "Патріотичне кіно — це можлива історія, але воно не повинно перетворюватися на шароварщину. Недостатньо обернутися шароварами, вишиванками, червоно-чорними прапорами, щоб отримати державні кошти. Тому що це буде комсомольщина. У нас є все необхідне для того, щоби створювати якісний культурний продукт, у тому числі в сфері кінематографа. Очевидно, держава повинна виділяти на це кошти. Але художня і наративна якість продукту повинні визначати фінансування, а не тільки ідеологічна. Велика патріотичність, якщо вона бездарно виконана, наносить шкоду державі та країні".

Про патріотизм: "Я відчуваю, що є певні сили, які би хотіли зробити маргінальними патріотизм й іноді корисних емоційних людей, які допомагають у цій маргіналізації. Але в цілому українське суспільство швидше здорове в цьому плані і має досить запобіжників, щоби розрізняти ура-патріотів, які всім готові знехтувати, щоби замотатись у вишиванку. Але в суспільстві переважна більшість людей — це спокійні, помірні люди, які кожен день ходять на роботу, роблять свою справу, коли треба — беруть зброю і бʼють ворога, який напав. Якщо не можуть узяти зброю — допомагають як волонтери або йдуть у добробати".

Про захист українських памʼяток у Польщі: "Ми маємо відійти від перетягування канатів на політичній арені і почати історію спілкування про людську гідність, про права людини. Людина, яка померла, має право на гідне вшанування. І я переконаний, що ми знайдемо спільну мову щодо цих питань із польською і будь-якою іншою стороною".

Про Степана Бандеру й Романа Шухевича: "Постаті Бандери й Шухевича дійсно викликають полярні оцінки в українському суспільстві. І як має на це реагувати УІНП? Проводити діалог із громадянами, мета якого дуже проста — щоб люди, які мають запитання до постатей Бандери і Шухевича, не просто отримали від Інституту пакет рекомендацій "чому це герої?". УІНП має і може розказати, чому для одних громадян ці люди цінні… Коли більшість сиділа спокійно на радянських кухнях і не хотіла нічого робити проти Радянського Союзу, а в цей час у тюрмах, у підвалах розстрілювали людей за вільнодумство, то ці люди піднялися зі зброєю. Хтось вступив у союз із нацистами, хтось не вступив і сам по собі боровся і проти одного тоталітарного режиму, і проти іншого. Оце історія, яку потрібно знати. Люди самі зроблять оцінки, маючи інформацію".

Про декомунізацію: "Потрібно пояснити процедуру, донести загальний меседж: громада має вирішувати такі проблеми згідно із законом. Потрібно знайти таку назву, яка задовольнить і громаду, і виконає закон. Єдиний важливий нюанс: закон про декомунізацію має бути виконаний, бо це закон".

Одружений. Дружина — Ірина Дробович (Бочар), працювала менеджером проєктів у Благодійній організації "Фонд підтримки міжнародного співробітництва України". Зараз, вочевидь, перебуває в декреті. Подружжя виховує сина Дарія 2018 року народження.

Антон Дробович має у спільній власності з батьком Едуардом Дробовичем і братом Аполлоном Дробовичем квартиру в Києві площею 51,65 кв. м. Також йому належить 33,33% від квартири площею 48,4 кв. м. в Івано-Франківську. Крім того, в Дробовича є квартира в Ірпені на Київщині, її площа складає 56,3 кв. м. Очільник УІНП та його дружина задекларували цінний витвір мистецтва — це збірка українського, білоруського та африканського живопису кінця ХХ — початку ХХІ століття. Проте невідомо, скільки вона коштує.

У Дробовича є авто Volkswagen Polo 2004 року випуску.

Зарплата чиновника в університеті Драгоманова склала всього 44 263 грн, дохід від підприємницької діяльності — 247 908 грн. Також Дробович задекларував зарплату в БО БФ "Меморіал Голокосту Бабин Яр" і матеріальну допомогу на дитину.

Дробович має готівкою 710 тисяч гривень, його дружина — 250 тисяч гривень. У банку голова УІНП зберігає 5180 доларів. 21 тисячу євро він позичив третім особам.

У травні 2020 року Дробович купив авто Subaru Grand Vitara 2008 року випуску і дописав його до декларації.