Анатолій Гриценко

Анатолій Степанович Гриценко народився в 1957 році в селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області.

Батько Гриценка воював під час Другої світової війни і Анатолій також обрав військову професію.

Відучившись вісім класів, вступив до Київського Суворовського військового училища. У 1974 році продовжив навчання по військовій спеціальності в Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, ставши військовим інженером-електриком. Обидва навчальні заклади Гриценко закінчив із золотими медалями.

Військову карʼєру Гриценко почав в навчальному авіаційному полку Харківського вищого військового авіаційного училища в місті Охтирка Сумської області на посаді начальника групи обслуговування авіаційного обладнання третьої авіаційної ескадрильї.

У 1981 році вступив до адʼюнктури Київського вищого військового авіаційного інженерного училища і через три роки отримав ступінь кандидата технічних наук. Після цього залишився в училищі на посаді викладача.

У 1992 році Гриценко перейшов на посаду начальника проблемно-аналітичного управління Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних сил України.

Незабаром Гриценко продовжив навчання в США: в 1993 році він прослухав курс у Військовому інституті іноземних мов міністерства оборони США, а в 1994 році — курс на оперативно-стратегічному факультеті Академії військово-повітряних сил США. Після повернення в Україну пройшов стажування в Академії Збройних сил.

У 1996 році Гриценко очолив управління проблем військової безпеки та військового будівництва Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України, а через рік почав роботу на посаді керівника аналітичної служби апарату Ради національної безпеки і оборони України.

У 1999 році Гриценко став президентом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і в цьому ж році був звільнений в запас у званні полковника.

У 2000 році Гриценко став позаштатним консультантом комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України та членом Громадської ради експертів із внутрішньополітичних питань при президентові України. Інформаційним партнером центру був тижневик "Дзеркало тижня", де працювала Юлія Мостова, яка стала згодом дружиною Гриценко.

У 2004 році Гриценко розпочав співпрацю з кандидатом в президенти України Віктором Ющенком, очоливши інформаційно-аналітичний напрямок в його виборчому штабі. Крім того, він брав участь у створенні плану дій Ющенка "10 кроків назустріч людям".

Після перемоги Ющенка на виборах Гриценко очолив міністерство оборони в уряді Юлії Тимошенко. Цю посаду згодом він займав ще двічі — в урядах Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

У 2007 році на позачергових парламентських виборах пройшов у Верховну Раду за списками пропрезидентського блоку "Наша Україна — Народна самооборона" (№4 у списку).

У грудні 2008 року Гриценко очолив нещодавно створену Всеукраїнську громадську організацію "Громадянська позиція". Через два роки партія "Могутня Україна", що існувала з 2005 року, була перейменована в партію "Громадянська позиція" і Гриценко став її лідером.

У 2010 році Гриценко балотувався на президентських виборах. Гроші на виплату застави для участі у виборах Гриценко збирав серед прихильників, тому що власних коштів у нього не було. Вибори він програв, зайнявши 9-е місце.

На наступних парламентських виборах у 2012 році "Громадянська позиція" вступила в союз з партіями "Батьківщина" і "Фронт змін" для участі в парламентських виборах. Гриценко отримав третє місце в загальному списку і пройшов до Верховної Ради. У 2014 році фракція "Батьківщини" відмовилася проводити засідання в присутності Гриценко через його "критичні висловлювання на адресу Майдану, нездатність до командної роботи та участь в інформаційних війнах проти власної фракції". Після цього Гриценко вийшов зі складу фракції, заявивши, що не може впливати на рішення, які вона приймає.

Взяв участь в президентських виборах 2014 року, але також невдало, посівши 5 місце (5,48% голосів). У тому ж році Гриценко разом зі своєю партією спробував потрапити до Верховної Ради. "Громадянська позиція" зайняла лише 10-е місце, отримавши 3,1% голосів виборців.

У 2019 Гриценко знову балотувався і на президентських, і на парламентських виборах, але зазнав невдачі.

У 2006 році глава Контрольно-ревізійного управління Петро Андрєєв заявив, що Міністерство оборони під керуванням Гриценка допустило порушення в відчуженні землі, будівництві квартир і господарської діяльності військових частин. Він також назвав цифру нецільового використання міністерством коштів — 6,6 млрд гривень. Незважаючи на це, Рада відмовилася розглядати законопроєкт про звільнення міністра.

Подібні звинувачення звучали й пізніше. У 2019 голова Тимчасової слідчої комісії парламенту з розкрадань в оборонці Іван Винник заявив, що в період, коли Гриценко був міністром оборони, відбувався масштабний розпродаж за безцінь військової техніки української армії.

Подібні звинувачення звучали і з боку експрезидента Грузії Міхеіла Саакашвілі.

Після анексії Росією Криму та початку російської військової агресії на Донбасі Гриценко в ефірі Шустер Live висловився на підтримку ідеї про ліквідацію лідера держави-агресора Володимира Путіна.

У 2017 році в Росії проти Гриценка порушили кримінальну справу за ч. 2 ст. 205.2 КК РФ (публічні заклики до здійснення терористичної діяльності), тому що він нібито закликав збивати російські літаки та підривати поїзди та автомобілі. Гриценко у відповідь заявив, що вважає кримінальну справу, "відкриту в Росії, якою керують терористи, цинічною і гидкою". У 2019 році Слідчий комітет РФ оголосив Анатолія Гриценка в міжнародний розшук, а Басманний суд Москви заочно заарештував його. Уже у 2020 році московський суд заочно засудив Гриценко до шести років колонії за нібито заклики до терористичних актів на території РФ.

У червні 2019 року поліцейські жорстоко побили члена вінницького відділення партії Гриценка "Громадянська позиція" Олександра Комарницького. Комарницький помер після 12 днів перебування в комі. За словами самого Гриценка, його нібито побили за те, що поліцейські "хотіли прямо з вулиці залучити його понятим в якійсь справі про вилучення у кого-то зброї, а Олександр відмовився, тому що не мав до того ніякого відношення і поспішав додому за годину до півночі".

У лютому 2019 року відбувся скандал через висловлювання Гриценка щодо сина генпрокурора Юрія Луценка — він заявив, що "війна давно б закінчилася", якби Луценко "не ховав сина від фронту". У відповідь генпрокурор повідомив, що його син "пішов у 2014 році на фронт добровольцем і служив солдатом другої гармати 1-го вогневого взводу 2-ої батареї 1-го гаубичного дивізіону 55 Запорізької бригади". Юрій Луценко зажадав від Гриценка вибачень, а його дружина Ірина Луценко подала позов на 2,5 млн гривень. Гриценко заявив, що не буде вибачатися "перед патологічно брехливим по життю" генеральним прокурором Юрієм Луценком, але вибачається перед його сином-добровольцем.

Також до Гриценка висловлювалися претензії, що він, як кадровий офіцер, не пішов у 2014 році захищати Україну хоча б добровольцем.

Гриценко зізнавався, що є прихильником авторитарної моделі правління.

Перший раз Гриценко одружився в 1978 році. З дружиною Людмилою він познайомився на 4-му курсі авіаційного вишу. У них народилося двоє дітей — син Олексій (згодом був одним з лідерів "Автомайдану") і дочка Світлана. У 2002 році Гриценко розлучився і пішов до Юлії Мостової. Одружилися вони у 2003 році.

Коли Гриценко познайомився з Мостовою у 1997 році, вона була першим заступником головного редактора тижневика "Дзеркало тижня" (головним редактором був її батько Володимир Мостовий) і була одружена з заступником секретаря РНБО Олександром Разумковим. Разумков помер в 1999 році після важкої невиліковної хвороби і Мостова вмовила Гриценка перейти в засновану ним неурядову організацію — Український центр економічних і політичних досліджень.

У 2011 році Мостова стала головним редактором "Дзеркала тижня". У неї з Гриценко у 2004 році народилася дочка Анна. Крім того, Анатолій виховував сина Мостової від її першого шлюбу — Гліба Разумкова.

Останню електронну декларацію Гриценко подав у січні 2019 року і вона стосується його доходів за 2017 рік.

Згідно з декларацією, Гриценко отримав 14 тисяч 900 гривень зарплати, а також пенсію в 139 тисяч 600 гривень. Інші його доходи склали 179 тисяч 800 гривень. На банківських рахунках у нього було 29 гривень і 134,4 тисячі доларів США. Готівкою Гриценко зберігав 36 тисяч доларів і 120 тисяч гривень.

У декларації Гриценко вказав, що у нього немає житла, тоді як на його дружину зареєстровано дві земельні ділянки (5 тис. 829 і 2 тис. 360 кв. М), дачний будинок (347,4 кв. М) і чотири квартири (56, 2 кв. м, 32,9, а також 110,3 і 80,2 кв. м).

У Гриценка був задекларований автомобіль Volvo XC90, а у його дружини — на Toyota RAV4. Також у Гриценко був човен Yamaha VX700.

Сторінка Гриценко в Facebook

Twitter Гриценко

Фото: Facebook, УНІАН