Ранні роки і освіта
Олексій Олексійович Гончаренко народився у 1980 році в Одесі. Батьки Олексія розлучилися, коли йому було три роки і його записали на прізвище матері. Змінив кілька шкіл, навчався в місцевій гімназії. У чотирнадцять років почав працювати — викладав англійську мову в дитячому саду.
Як дипломант олімпіади з біології без іспитів вступив в Одеський державний медичний університет, який закінчив з відзнакою у 2002 році за спеціальністю "педіатрія". Паралельно з навчанням в 1999-2001 роках працював в "швидкій допомозі".
Другу вищу освіту за спеціальністю "Економіка і фінансовий менеджмент" отримав у 2002-2005 роках в Москві, в Академії народного господарства при Уряді Російської Федерації.
У 2006 році Гончаренко за програмою Фонду Джона Сміта проходив стажування в Великобританії — в Парламенті Сполученого Королівства, місцевому самоврядуванні міста Лютон (передмістя Лондона) і Національній Асамблеї Уельсу.
Політична карʼєра
Під час навчання в медичному університеті Гончаренко вступив в Партію зелених України і згодом вирішив сконцентруватися не на медицині, а на суспільно-політичній діяльності.
У 2001 році очолив молодіжну організацію Одеського обласного відділення Партії зелених. Наступного року балотувався до Одеської міської ради по округу на селищі Таїрова, але вибори програв. Після цього працював помічником депутата міськради.
У 2005 році Гончаренко очолив Одеську міську організацію проросійської партії "Союз". В кінці цього ж року Одеська обласна та міська організації "Союзу" влилися в Партію регіонів і Гончаренко став членом ПР. У 2006 році був обраний від Партії регіонів в Одеську міську раду.
У жовтні 2010 року був обраний до Одеської обласної ради по мажоритарному округу і став заступником голови облради.
У 2012 році Гончаренко балотувався до Верховної Ради по 133 мажоритарному округу (Київський район Одеси), але програв лідеру партії "Родина" Ігорю Маркову.
До Революції Переваги Гончаренко залишався членом Партії регіонів, але після початку кривавих подій 19 лютого 2014 року вийшов з ПР і пішов з поста першого заступника голови Одеської облради.
Вчорашні події в Києві — це шок. В країні починається громадянська війна. Як в будь-якому конфлікті, в цьому винні обидві сторони. Але вина влади більше за визначенням... У партії багато порядних людей, але, на жаль, сьогодні їх голос не чують. Звертаюся до всіх вас — не бійтеся! Країну ведуть до катастрофи. Ця катастрофа торкнеться кожного громадянина України, в якому б регіоні він не жив. І тому залишатися у владі я не можу. І я прийняв рішення вийти з Партії регіонів і скласти повноваження першого заступника голови Одеської обласної ради.
Політична діяльність після Революції Гідності
Під час анексії Криму Росією під прикриттям так званого "референдуму" Гончаренко їздив на півострів із закликами проти сепаратизму.
Я був на ділянці, де голосував Аксьонов, в день так званого референдуму в Криму, я там був з українським прапором і сказав йому в очі, що він сепаратист.
На президентських виборах 2014 року був довіреною особою кандидата Петра Порошенка, очолював його штаб в Одеській області, а згодом повʼязав свою діяльність з політичною силою Порошенка.
14 серпня 2014 року Гончаренко був обраний головою Одеської обласної ради, однак через три місяці склав повноваження, оскільки його обрали народним депутатом за списком партії Блок Петра Порошенка (№40 в списку). У Верховній Раді був заступником голови фракції БПП.
З 2015 року є членом постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ. У Парламентській асамблеї є активним противником російської делегації: виступає проти безумовного повернення російської делегації до роботи, був одним з ініціаторів оскарження повноважень російської делегації і призначення віцепрезидентом ПАРЄ росіянина Петра Толстого.
У 2019 році Гончаренко балотувався до Верховної Ради як самовисуванець по мажоритарному округу №137 в Одеській області. На виборах він зумів обійти кандидата від партії "Слуга народу" і в парламенті увійшов до складу фракції "Європейська солідарність".
Також у 2019 році Гончаренко ініціював створення і очолив міжфракційне обʼєднання "Кубань", метою якого є розробка політики щодо повернення в культурне і соціальне поле українських етнічних територій. Також є головою міжфракційного обʼєднання "За демократичну Білорусь".
Під час проведення місцевих виборів у 2020 році курував виборчу кампанію "Європейської солідарності" в Одеській області.
Скандали
Опоненти регулярно пригадують Гончаренко його членство в Партії регіонів. Сам він визнавав, що це є помилкою, яку він би тепер не повторив.
Я зробив багато помилок, історія з Партією регіонів — це теж моя помилка. Треба було виходити з неї раніше — це однозначно. Але я хотів би звернути вашу увагу на кілька речей. Перше, я вступав в Партію регіонів, коли вона була опозицією, вийшов з неї, коли вона була владою. Треба було виходити раніше, правда, але я вийшов тоді, коли Янукович перебував на Банковій, а не втік. Друге, я ніколи в Партії регіонів не був ані народним депутатом, ані провідним діячем, я був членом обласної ради. Сьогодні, якщо повернути час, був би я в Партії регіонів - ні, ніколи. Чи зробив я свої помилки тоді — так, я зробив. Але, на мою думку, коли настав час "Х" і проти моєї держави почалася війна, я абсолютно зробив чіткий вибір і я цей вибір відстоював, в тому числі і з ризиком для власного життя.
Також Гончаренко критикують за його ставлення до мовного питання: коли він був "регіоналом", виступав за надання російській мові статусу другої державної. Згодом він дещо помʼякшив свої висловлювання, але від підтримки російської мови не відмовлявся.
Своїх поглядів я жодним чином не змінив. Сьогодні я вважаю, що кіно у нас може йти російською мовою в кінотеатрах України. Ніяких проблем не бачу. Взагалі, я вважаю, що те, що наша держава є двомовною, це наша сильна сторона, а не слабкість і не проблема. І ми не повинні віддавати російську культуру Путіну, це не його власність. Це така ж наша власність, наше надбання, як Булгаков. Ми від цього не повинні жодним чином відмовлятися, і тому мені за це не соромно.
2 травня 2014 року Гончаренко знаходився в Одесі і пізніше на телебаченні заявив: "Ми знесли табір сепаратистів". Слова Гончаренко стали приводом для проросійських політиків, щоб заявляти, що він "винен в події 2 травня" і звинувачувати його у "вбивствах". Згодом Гончаренко довелось подавати позов до суду за наклеп проти нардепа з "Опоблоку" Миколи Скорика. Суд Гончаренко виграв. Події також 2 травня він називав "трагічною сторінкою в історії Одеси".
В Одесі проросійські сепаратисти атакували українську мирну акцію і отримали відсіч. А далі сталася пожежа за трагічним збігом обставин, і це, звичайно, трагедія — загибель людей, але тільки цю трагедію ніхто не організовував і не готував. А причиною її було те, що Росія підбурювала людей на такі дії по всій Україні. А Одеса дала їм відсіч, причому була одним з перших міст в країні, яке це зробило. І завдяки цьому сьогодні в Одесі не стріляють, діти ходять в школу, а не сидять по підвалах, як на Донбасі.
1 березня 2015 року Гончаренко був затриманий в Москві поліцією на акції в памʼять про політика Бориса Нємцова.
Мене затримала поліція. Відвели в автозак, відбирали паспорт. Потім паспорт повернули і вивели з автозаку, вдарили. Я нічого не вигукував, плакатів і прапорів не ніс — затримали просто за футболку.
Гончаренка відвезли у відділення поліції, а потім в порушення міжнародного права передали Слідчому комітету РФ для проведення "процесуальних дій" у звʼязку з подіями в Одесі 2 травня 2014. Увечері того ж дня Гончаренка відпустили на поруки посольству України, а наступного дня МВС Росії заявило, що не має до Гончаренка претензій.
У червні 2016 року народний депутат від Радикальної партії Ігор Мосійчук подав у прокуратуру депутатське звернення, звинувативши Гончаренко в "сепаратизмі". Він стверджував, що Гончаренко нібито "просував ідеї "русского мира" в Одесі", "спілкувався з кураторами з ФСБ" і "вів підривну антиукраїнську діяльність". Прокуратура відкрила кримінальне провадження за статтею 110, ч. 2 Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) і статтею 161 (ч. 2) (порушення рівноправності громадян залежно їх расової приналежності і їх ставлення до релігії).
Гончаренко категорично відкинув звинувачення.
Це дуже смішно: честь і совість нашої епохи Ігор Мосійчук — це людина просто легенда і брила, написав звернення в ГПУ про те, що я сепаратист. Ну а у нас же тепер дуже проста система: я можу написати заяву в ГПУ про те, що ви вкрали у мене годинник і у нас відразу відкриють виробництво, потім розберуться і скажуть: "ні, ведучий "112 каналу" у вас годинник не вкрав", але буде ціла новина — слідство розслідує.
У лютому 2017 року Гончаренко в знак протесту проти висловлювань посла Німеччини Ернста Райхеля про вибори на Донбасі (що вони можливі до виведення з Донбасу російських військ) розмалював фрагмент Берлінської стіни, який знаходиться біля посольства Німеччини в Києві, написавши там червоною фарбою слово "Nein" ("Ні"). Німецькі дипломати засудили цей вчинок, а Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом інциденту.
23 лютого 2017 року в мережі почали поширюватися чутки про зникнення і викрадення Гончаренка, який прямував до Одеси. Інформацію підтвердила прокуратура Одеської області, а також СБУ та генеральний прокурор України Юрій Луценко. Через кілька годин Гончаренко зʼявився і заявив, що це було не викрадення, а інсценування в рамках проведеної спецоперації СБУ. Гончаренка дійсно планували викрасти і покалічити, але спецслужби затримали зловмисників.
1 листопада 2018 року Росія ввела санкції проти 322 громадян України, включаючи Олексія Гончаренка.
Родина
Мати Гончаренко Марина Федорівна працювала вчителькою. Батьком Олексія Гончаренка був Олексій Костусєв, який згодом тричі був народним депутатом, а у 2010-2013 роках — мером Одеси. Костусєв з 2002 року очолював партію "Союз", в яку входив і Гончаренко, а у 2006 році вступив в Партію регіонів, входив до складу президії ПР.
Коли Олексію було три роки, батьки розлучилися і його записали на прізвище матері. Сам Гончаренко заявляв, що припинив спілкуватися з батьком у 2009 році.
Ми маємо різні погляди і на політику, і на багато інших речей. Востаннє я з ним спілкувався у 2009 році. Я на кожен його день народження посилаю йому смску з вітанням. Це єдиний контакт, який у мене з ним є. Більш ніяких контактів у мене немає.
Олексій Гончаренко одружений. З дружиною Ольгою (дівоче прізвище Ольга Ярославівна Глова) він познайомився ще під час навчання в університеті. У них є два сини — Олексій і Кирило.
Дід Олексія Гончаренка Федір Гордійович Гончаренко був полковником Червоної армії, воював в роки Другої світової війни. Дід дружини воював в лавах Української повстанської армії і загинув.
У 2017 році Гончаренко згадав в інтервʼю, що його тесть працював в "Газпромі" і він у 2010 році позичав у тестя гроші на покупку будинку — 700 тисяч доларів США.
Ми з дружиною хотіли купити будинок і ми ці гроші позичили... позичили 700 тис. доларів у тестя, який працював в радянському "Газпромі", працював водієм. Коли відбувалася корпоратизація "Газпрому", він отримав свою частку акцій.
Доходи
Згідно з електронною декларацією, у 2020 році Гончаренко отримав 475 тис. гривень доходу. При цьому у його дружини вказано 4 мільйона 686 тисяч гривень доходу від підприємницької діяльності. На рахунках в банках у Гончаренко було 42 тисячі доларів США, 115 євро та 45,6 тис. грн., а готівкою вдома він зберігав 45 тисяч доларів і 25 тисяч євро. У його дружини зберігалося готівкою 490 тисяч доларів і 600 тис. грн.
Яким саме бізнесом займається дружина Гончаренко достеменно невідомо. За даними сайту YouControl, є фізична особа — підприємець Ольга Ярославівна Гончаренко, яка проживає в Одесі. ФОП працює з 2015 року, основним видом діяльності є "Обробка даних, розміщення інформації на веб-вузлах і повʼязана з ними діяльність".
У сімʼї є кілька квартир в Києві та Одесі. Автомобілі або ж будь-які інші цінні речі в декларації не були вказані.
Гончаренко в соцмережах
Сторінка Гончаренка в Facebook
Telegram-канал Гончаренка
Twitter Гончаренка
Instagram Гончаренка
Youtube-канал Гончаренка
