Олександр Тупицький

Олександр Миколайович Тупицький народився в 1963 році в селі Білозірʼя Черкаської області. Після закінчення середньої школи вступив до профтехучилища №5, де отримав спеціальність фрезерувальника. У 1981-83 роках пройшов строкову службу в лавах Радянської армії, а потім працював фрезерувальником на радіоприладному заводі міста Сміла та на Черкаському заводі "Строммашина".

У 1988 році закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю "Правознавство", після чого був відправлений на службу в прокуратуру. У 1988-1993 роках Тупицький був стажистом прокуратури, слідчим, а потім і старшим слідчим прокуратури Куйбишевського району Донецька.

У 1993 році Тупицький пішов з прокуратури і до 2010 року працював суддею Куйбишевського районного суду Донецька (з 2002 року був головою цього суду).

У 2006 році Тупицький навчався в США за програмою "Відкритий світ", а в 2009 році став кандидатом наук з державного управління за спеціальністю "Механізми державного управління". Також в той час він був членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області і членом Ради суддів Донецької області.

У 2010 році Тупицький був обраний суддею Донецького апеляційного господарського суду. В цьому ж році почав працювати у Львівському апеляційному господарському суді та згодом був призначений на посаду його голови.

У січні 2012 року був переведений на посаду судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду, а з лютого 2012 року по травень 2013 року обіймав посаду голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

14 травня 2013 року Тупицький став суддею Конституційного суду за квотою президента України, яким тоді був Віктор Янукович.

У березні 2018 був обраний заступником голови КСУ, а 17 вересня 2019 року стало головою Конституційного суду.

29 грудня 2020 року президент Володимир Зеленський своїм указом відсторонив Тупицького з посади. 26 лютого 2021 року Зеленський продовжив указ про відсторонення Тупицького ще на місяць, а 27 березня скасував указ президента про призначення Тупицького суддею Конституційного Суду України.

Перший скандал за участю Тупіцкго стався в 1999 році, коли він був суддею Куйбишевського райсуду Донецька. Під час виборів президента України правоохоронці затримали в Донецьку адвоката Сергія Салова, який був довіреною особою кандидата в президенти від Соціалістичної партії Олександра Мороза. У сумці у Салова виявили фальшиві екземпляри газети "Голос України", в якій йшлося про те, що президент Леонід Кучма помер в результаті алкоголізму, а державою керує його двійник. Салов стверджував, що газети йому підкинули, але незважаючи на це адвокату висунули звинувачення в наклепі.

Справа Салова розглядав в суді Тупицький, але вирок він не виніс, а відправив справу на дорозслідування. Тупицький сумнівався, що Салов взагалі вчинив злочин, а також хотів допитати "потерпілого", тобто Кучму.

Через це рішення Кучма особисто зателефонував Віктору Януковичу, який тоді обіймав посаду губернатора Донецької області і зажадав "розібратися" — про цю розмову стало відомо з "плівок Мельниченка". Незабаром Салов був засуджений до пʼяти років позбавлення волі. Згодом це рішення було оскаржене в Європейському суді з прав людини і адвокат вийшов на свободу.

За даними журналістів "Схем", Тупицький, працюючи районним суддею в Донецьку в період 2006-2010 років, брав безпосередню участь у подіях, які привели до заволодіння майном заводу в місті Зугрес, що згодом стало причиною для відкриття кримінальної справи і вручення Тупицькому підозри.

У жовтні 2020 року розгорівся скандал після того, як ЗМІ опублікували інформацію про те, що Тупицький став власником земельної ділянки на території окупованого Росією Криму в Кореїзі неподалік від Ялти. Тупицький ще до анексії Криму володів маєтком і землею в цьому селищі, а в 2018 році вирішив розширити маєток, придбавши ще одну ділянку біля будинку площею 126 кв. м у громадянина Росії Володимира Рисятова.

Договір купівлі-продажу був оформлений за російським законодавством, що було незаконною дією — для українських чиновників законодавчо встановлені обмеження на взаємодію з незаконними органами, створеними на тимчасово окупованій території, а покупка або продаж там майна та оформлення його в російських інстанціях означає визнання їх легітимності.

Більш того, в деклараціях про майно і доходи Тупицького ані за 2018 й, ані за 2019 рік не згадувалося, що він став власником ще одного обʼєкта нерухомості, що було порушенням закону — згідно зі статтею 366-1 Кримінального кодексу України декларування недостовірної інформації каралося штрафом, або громадськими роботами, або позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Сам Тупицький запевняв, що куплена ділянка вже нібито була в його власності до окупації Криму, проте кадастри, складені російськими окупантами, не відповідали кадастрам, складеним в Україні і ділянку сусіда "наклалася" на 1,2 сотки його ділянки. За словами Тупицького, ситуацію він вирішив шляхом оформлення договору купівлі-продажу. Він також заявив, що не знав, як оформити це в Україні, тому не задекларував цю юридичну угоду.

При цьому незадовго до публікацій в ЗМІ Конституційний суд України визнав не відповідною Конституції статтю КК України, яку порушив Тупицький, що і дало поштовх до його відставки з поста глави КСУ і конституційної кризи в Україні.

27 жовтня 2020 року Конституційний суд України на чолі з Тупицьким виніс рішення за поданням 47 народних депутатів (ОПЗЖ, "За майбутнє"), визнавши неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за декларування недостовірної інформації. Крім того, Нацагентство щодо запобігання корупції було позбавлене контрольних функцій з перевірки декларацій і відстеження конфлікту інтересів в деклараціях суддів.

Це рішення КСУ прийняв, хоча представник президента в Конституційному Суді попереджав про негативні наслідки для євроінтеграційного курсу України та безвізового режиму з ЄС зокрема.

Вже наступного дня, 28 жовтня, НАЗК, згідно з рішенням КСУ, закрило доступ до реєстру електронних декларацій. Після цього Європейський Союз направив лист до Верховної Ради і Офісу президента, в якому говорилося про "неспокій і заклопотаність" через рішення КСУ. Посли країн "Великої сімки" також заявили, що стурбовані "зусиллями скасувати антикорупційні реформи" в Україні. 29 жовтня Кабмін на позачерговому засіданні зобовʼязав НАЗК відкрити доступ до декларацій, що незабаром і було зроблено, хоча кримінальна відповідальність за недостовірну інформацію в деклараціях була скасована і десятки справ були закриті.

У ніч на 30 жовтня Зеленський вніс до парламенту Раду законопроект, яким запропонував припинити повноваження чинного складу КСУ. У відповідь Тупицький звинуватив президента в конституційному перевороті і відмовився йти у відставку.

Також Державне бюро розслідувань порушило проти Тупицького кримінальну справу про державну зраду, а також самовільне зайняття земельної ділянки в окупованому Криму. Санкції статей, які інкримінували Тупицькому, передбачали покарання у вигляді позбавлення волі від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої. Також було відкрито провадження, що стосується незаконної приватизації Зуєвського енергомеханічного заводу.

Тупицького викликали на допити в ГБР і Офіс генпрокурора, проте він їх просто ігнорував. Точно так же він не зʼявлявся за викликами для вручення підозри і підозру йому відправили поштою. Тупицькому оголосили підозру по ст. 384 (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу) і ст. 386 (примушування свідка до відмови від дачі показань) Кримінального кодексу.

Офіс генпрокурора направив клопотання президенту України про відсторонення Тупицького з посади судді Конституційного суду строком на два місяці і 29 грудня 2020 року Зеленський підписав відповідний указ.

У відповідь Конституційний Суд на своєму сайті оприлюднив заяву, в якій вказував, що президент вийшов за межі своїх повноважень, відсторонивши Тупицького, і відмовився виконувати указ. У свою чергу в Офісі президента назвали заяву КСУ "юридично нікчемною". Крім того, представник президента в КСУ Федір Веніславський підкреслив, що Конституційний Суд може працювати і без відстороненого президентом Тупицького, тому ніяких підстав говорити про нібито блокування КСУ немає.

Також Веніславський розповідав про першу зустріч Зеленського з Тупицьким, яку організував восени 2019 року, тому що хотів їх познайомити. Згодом представник президента в КСУ про свою ініціативу пошкодував. За словами Веніславський, на тій зустрічі з Тупицьким президент "визначив червоні лінії", за які влада не може заходити. Серед них була боротьба з корупцією. Тупицький погодився і, за словами Веніславський, зробив все точно навпаки.

12 січня ГБР відкрило щодо Тупицького справу за частиною 1 статті 353 Кримінального кодексу (самовільне присвоєння владних повноважень).

У розпал конституційної кризи Тупицький разом з родиною полетів на відпочинок в Дубай, де в період протягом тижня жив на королівської віллі в готелі Kempinski Palm Jumeirah, оренда якої становила за різними даними від 240 до 300 тис. Грн на добу.

Після повернення Тупицького скандал розгорівся з новою силою: починаючи з 19 січня співробітники Управління держохорони відмовилися пропускати його в будівлю КСУ через відсторонення його від посади, а Державне бюро розслідувань у той же день повідомило йому про підозру у правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 384, ст. 386 КК України про дачу завідомо неправдивих показань, штучне створення доказів і підкуп свідка.

Сам Тупицький продовжував стверджувати, що не втратив статус судді та голови Конституційного Суду, тому що у президента нібито немає повноважень позбавляти суддю КСУ статусу і вимагав негайно скликати засідання Ради національної безпеки і оборони у звʼязку з "необхідністю зберегти конституційний лад". При цьому в КСУ стверджували, що Тупицький "працює віддалено".

Також Тупицький подав до суду на Управління держохорони, співробітники якого не пускали суддю в будівлю КСУ, але Окружний адміністративний суд Києва відмовив в задоволенні позову.

1 лютого в Касаційний адміністративний суд в складі Верховного суду надійшов позов про визнання незаконним указу Зеленського про відсторонення Тупицького. Однак Верховний суд відмовився відкривати провадження.

Тупицький подавав аналогічні позови ще двічі.

8 лютого Національне агентство з питань запобігання корупції склало два адміністративні протоколи щодо Тупицького про умисне невнесення земельної ділянки в декларацію про доходи, а також про конфлікт інтересів, які передали в суд. Третій протокол НАЗК склав в березні через те, що Тупицький скасував засідання КСУ, на якому мали розглядати звернення Державного бюро розслідувань про вчинення ним проступку.

26 лютого Зеленський продовжив указ про відсторонення Тупицького ще на місяць. При цьому президент заявляв про втрату довіри до Конституційного суду України.

Через місяць, 27 березня Зеленський скасував указ президента Віктора Януковича від 14 травня 2013 року про призначення Олександра Тупицького суддею Конституційного Суду України. Представник президента в КСУ Федір Веніславський заявив, що таке рішення є законним і повʼязано з діями Тупицького, які легалізували анексію Криму.

Крім цього, Зеленський скасував указ Януковича про призначення суддею КСУ Олександра Касмініна. 30 березня обидва відсторонених судді оскаржили указ Зеленського у Верховному Суді. Крім того, подання про неконституційність указу президента подала до КСУ група народних депутатів.

В цей час Печерський суд спробував обрати Тупицькому запобіжний захід — слідство в своєму клопотанні просило суд взяти Тупицького під заставу в сумі 45 тисяч 400 грн (20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб — максимальний розмір застави, передбачений статтею КПК для неважких злочинів) і особисті зобовʼязання. Відбулося кілька засідань суду, але Тупицький на них просто не прийшов, причому останні неявки захист виправдовував тим, що Тупицький нібито знаходиться на лікуванні.

13 травня слідчі Державного бюро розслідувань провели обшук в будинку Тупицького.

Також в цей день до Окружного адміністративним судом Києва надійшли дві заяви від Тупицького і Касмініна, які зажадали від ОАСК заборонити будь-які дії, спрямовані на припинення їх повноважень та звільнення.

Одружений на Ользі Тупицькій. У них є син Олександр і дочка Марія. Інших відомостей про дружину і дітей Тупицького в відкритих джерелах немає.

Згідно з поданою в 2021 році декларацією, Тупицький за 2020 рік отримав майже 4 мільйони гривень доходу.

На банківськіх рахунках у Тупицького є 201 тисяча гривень, 715 доларів США та 15 євро. У його дружини на банківському рахунку знаходиться 242 долара. У той же час готівкою сімʼя Тупицького зберігає 51,5 тисячі доларів США та 230 тисяч гривень.

На дружину Тупицького записана фірма з головним офісом в США — Vega Fiunancial, яка займається фінансовою діяльністю. Також в декларації вказано її автомобіль BMW X6 2012 року, який був придбаний за 706 тисяч гривень.

У декларації Тупицького вказані квартира, земельна ділянка і гараж в окупованому Донецьку, які були придбані його сімʼєю в період з 2000 по 2009 роки, а також квартира в Києві площею 216 кв. м., записана на матір Тупицького Галину.

Згідно з декларацією, зареєстрованим місцем проживання Тупицького є будинок в Києві площею 493,8 кв. метрів, який належить громадянину України Сергію Левченко. За даними ЗМІ, Левченко є членом команди народного депутата Олександра Дубинського, який представляв раніше партію "Слуга народу". Причини, за якими Тупицький зареєстрований в чужому домі, невідомі.

Тупицький також користується ще одним будинком в Києві площею 60 кв. м, який належить Державному управлінню справами. Крім того, у нього є земельна ділянка на 750 квадратних метрів у Василькові Київської області.

У декларації Тупицький також вказав будинок площею 221,5 кв. м. в окупованій Ялті, придбаний в 2012 році, і дві земельні ділянки: площею 690 кв. м., придбаний в 2005 році і 126 кв.м, який був куплений вже після анексії Криму, в 2018 році.