Освіта і бізнес-карʼєра
Олександр Владиславович Ткаченко народився в 1966 році в Києві.
Вищу освіту здобув у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики, який закінчив в 1990 році. Паралельно c навчанням в 1988 році почав працювати редактором і ведучим щотижневої телепрограми "Молодіжна студія "Гарт" на телеканалі УТ-1.
Ткаченко працював на каналі до 1991 року, а потім став кореспондентом українського представництва британського міжнародного агентства новин Reuters.
У 1994-1999 роках Ткаченко був президентом продакшн-студії "Нова мова". Студія виробляла телепрограми "Післямова" і "Обличчя світу" для каналів "УТ-1" і "Інтер". Також був автором і ведучим "Післямови".
У 1996 році Ткаченко разом з усією командою "Післямови" перейшов в телерадіокомпанію "Студія 1+1", де створив "Телевізійну службу новин" (ТСН). Ткаченко був заступником генерального продюсера каналу "1+1", але вже через рік пішов.
У 1999 році Ткаченко очолив "Новий канал". За наявними даними, на телеканал він прийшов на замовлення тодішнього власника, російського "Альфа-банку". Пропрацював на цій посаді до 2005 року.
Паралельно з роботою на "Новому каналі" Ткаченко у 2003-2004 роках був неформальним керівником так званого "холдингу Пінчука" (телеканали "Новий канал", "ICTV", "СТБ").
У 2005 році став головою правління і одним з акціонерів ЗАТ "Одеська кіностудія". Також Ткаченко вів активну продюсерську діяльність. Він працював над кінофільмами "Пісня пісень", "Будинок з башточкою", "Висоцький. Спасибі, що живий", "Біля річки", а також серіалами "Доярка з Хацапетівки", "Завтра буде завтра", "Надія як підтвердження життя", "Небо в горошок".
Навесні 2008 року Ткаченко кілька місяців пропрацював в Москві заступником генерального директора телеканалу РЕН-ТВ в рамках консультаційної угоди. Займався програмуванням контенту і сітки мовлення.
Повернувшись з Росії Ткаченко посів посаду генерального директора групи "1+1 медіа", в яку входять телеканали "1+1", "2+2", "ТЕТ", "Плюсплюс", "Бігуді", "Уніан-ТВ", "1+1 International" і Ukraine Today, сейлз-хаус "Плюси" та компанія з виробництва телеконтенту "1+1 продакшн". Група належить олігарху Ігорю Коломойському, з нею багато років співпрацював шостий президент України Володимир Зеленський.
У 2016 році Ткаченко отримав диплом Harvard Business School за програмою Business of Entertainment, Media, and Sports, а двома роками пізніше пройшов навчання в INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою Value Creation for Owners and Directors.
У 2019 році Ткаченко був обраний народним депутатом Верховної Ради IX скликання і склав повноваження керівника холдингу "1+1", залишившись при цьому почесним президентом "1 + 1 медіа".
Політична карʼєра
З січня 2000 до травня 2001 Ткаченко був радником премʼєр-міністра Віктора Ющенка на громадських засадах.
У 2004 році під час президентських виборів вів теледебати між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем.
Під час президентських виборів 2019 року канал "1+1" активно підтримував кандидата Володимира Зеленського, в ході дострокових виборів до Верховної Ради Ткаченко пройшов до парламенту за списками партії "Слуга народу" (№9 в списку). Також він курував передвиборчу кампанію 13 київських мажоритарників "Слуги народу". У Верховній Раді Ткаченко очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Також у 2019 році Ткаченко заявляв ЗМІ, що претендує на посаду голови Київської міської держадміністрації, оскільки в Офісі президента хотіли розділити посади мера Києва і голови Київської міської державної адміністрації, як це зробив свого часу експрезидент-втікач Віктор Янукович. Ткаченко навіть подав декларацію в Національне агентство з питань запобігання корупції, в якій вказав, що претендує на посаду голови КМДА, але посаду не отримав.
4 березня 2020 року Верховна Рада відправила у відставку уряд Олексія Гончарука, але посаду міністра культури і інформаційної політики залишалася вакантною кілька місяців.
Я не можу знайти зараз хорошого міністра культури. Ми разом з прем'єром шукаємо, ми зверталися до нашого культурного товариства, зверталися до багатьох людей, говорили: дайте.
4 червня 2020 року на посаду міністра культури був призначений Ткаченко.
Я думаю, що ми повернемося до дискусії, яку почали до коронавірусу, щодо запрошення вчених для розмови з чутливих питань, які стоять перед суспільством, — мови, релігії, історії. Після такої професійної дискусії можна виходити на якісь конкретні кроки.
Ткаченко після призначення висловив свою повагу попередньому міністру культури Володимиру Бородянському і запевнив, що буде продовжувати його курс.
Зараз стоїть питання виживання (культурної індустрії). Це головне питання. Була стратегія, розроблена і прийнята командою Бородянського, запущені агентства, які потрібно привести в порядок, щоб вони могли працювати. Тому що зараз деякі з цих агентств не працюють, немає штату людей. Є багато питань з проведення фінансування, паспортів фінансових. Зараз найголовніше — розчистити ситуацію, яка склалася через те, що два місяці фактично не було міністра, почати працювати і зберегти те, що було вже зроблено.
Також у 2020 році Ткаченко балотувався на внутрішньопартійних праймеріз "Слуги народу" на вибори мера Києва, але програв Ірині Верещук.
Скандали
За результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки, Ткаченко потрапив в десятку найбільших ворогів української преси у 2012-2013 роках.
У 2014 році в інтернет злили записи телефонних розмов, на яких спілкувалися двоє чоловіків, чиї голоси схожі на Ігоря Коломойського та Олександра Ткаченка. На одному із записів "Коломойський" з використанням нецензурних виразів доручає "Ткаченко" почати атаку на лідера Радикальної партії Олега Ляшка, а на інших обговорює виконання "заказух".
Ставши міністром, Ткаченко стверджував, що Коломойський не тисне на нього і не просить про послуги, оскільки сфера культури мало стосується інтересів олігарха.
Я вже рік працюю політиком і в принципі вибір мій був свідомий. По роботі з Ігорем Валерійовичем: я з ним працював понад 10 років, безумовно, його добре знаю, але культура, і ті інтереси й виклики, які існують у сфері культури, мають мало дотичного до інтересів пана Коломойського.
У листопаді 2018 року Ткаченко потрапив під санкції, які були введені Російською Федерацією проти 322 громадян України.
Ткаченко визнавав, що під час його керівництва канал "1+1" займав "політичну позицію", згідно з якою зменшувався хронометраж заяв пʼятого президента України Петра Порошенка. Крім того, за вказівкою Ткаченка в новорічну ніч на 1 січня 2019 року привітання Володимира Зеленського показали раніше, ніж привітання президента.
У березні 2020 року на телеканалі "1+1" журналісти програми "Українські сенсації" запустили фейк про можливу причетність Порошенко до замовних вбивств, в тому числі навіть його рідного брата, який загинув в 1997 році в автокатастрофі. Ткаченко лише назвав цей сюжет "спірною журналістикою". Сам Порошенко спростовував цю інформацію, заявивши, що журналісти "1+1" залякані.
Після обрання міністром Ткаченко заявив, що виступає проти заборони трансляції фільмів за участю росіян, які внесені в "чорні списки".
На мою думку, тільки той факт, що комусь заборонений в'їзд не може одночасно служити підставою для того, щоб фільми, в яких брали участь ці люди були заборонені.
Також Ткаченко заявляв, що не можна вкладати державні кошти в спільні кінопроєкти з росіянами, поки РФ вважається країною агресором, але виправдовував приватні компанії, що займаються кінобізнесом з Росією.
Якщо цей серіал продається в Росію, таких фактів дуже багато, то це дозволяє взяти більше коштів для зйомок в Україні, з українськими акторами, українськими режисерами, українськими сервісами.
Ткаченко заявляв, що є прихильником "мʼякої українізації", при цьому вважає, що не можна штрафувати, наприклад, працівників сфери обслуговування за невикористання державної мови.
Я за популяризацію мови і за діалог. Але ми не можемо приїхати до Одеси чи Харкова і штрафувати офіціантів за те, що нас не обслуговують державною мовою. Це не метод досягнення природного використання української мови.
Також Ткаченко виступав на підтримку радянського періоду і героїзацію його діячів.
Мистецтво ХХ століття чиє? Радянське. Це частина нашої історії? Так. Чому його руйнують і ми не дбаємо про ці пам'ятники? Я за делікатність в цих питаннях, щоб не створювати приводів для громадських вибухів в ту чи іншу сторону. Є питання про те, хто є для нас героєм, а хто ні. Я вважаю, що кожен, хто зробив для України щось позитивне, є героєм.
Особисте життя
Перший раз Ткаченко одружився ще під час навчання в університеті — в 1987 році. Його обраницею стала Тетяна Гнедаш, яка згодом працювала продюсером і сценаристом. Їх шлюб розпався у 2009 році.
У 2015 році Ткаченко обвінчався з HR-директором "1+1" Анною Баранник. Церемонія пройшла в Єрусалимі.
У Ткаченка троє дітей, дочки Олександра (зараз праює креативним продюсером "Нового каналу") і Єва, а також син Данило.
Доходи
Згідно декларації, поданої у 2021 році, за 2020 році Ткаченко отримав 360 тис. грн заробітної плати на посаді міністра, а також ще 230 тис. грн як народний депутат. Крім того, він отримав 14 млн грн доходу від ТОВ "Альфа Крос" в результаті відчуження цінних паперів.
На банківських рахунках Ткаченка є близько 6,5 млн грн, а готівкою він зберігає $ 190 тис. і 8 млн 80 тис. грн.
Дружина Ткаченка у 2020 році отримала зарплату в компанії "1+1" в розмірі близько 1,8 млн грн, а також отримала у власність цінні папери в шести компаніях номінальною вартістю понад 35 тис. грн. Готівки дружина Ткаченка не зберігає, а на рахунках в банках у неї $66 тис. і близько 260 тис. грн.
Ткаченко має дві квартири в Києві (132,7 кв. м. І 45,7 кв. м.) та орендована адміністративна будівля площею майже 400 кв. м. У Лебедівці Київської області у Ткаченко є земельна ділянка площею майже 1,5 тис. кв. м. і дача площею понад 267 кв. м.
У Ткаченка є автомобіль Land Rover, який він орендує у "Студії 1+1", і квадроцикл Outlander, а у дружини — два автомобілі BMW.
Олександр Ткаченко в соцмережах
Сторінка Ткаченка в Facebook
Instagram Ткаченко