Грошей на робочі місця немає, і їх ніхто не шукає

Позитивний досвід залучення іноземних донорів до проектів у сфері зайнятості в України вже є. У минулому році уряд Японії в рамках проектів ООН профінансувало дві програми - "Швидке реагування на соціальні та економічні проблеми внутрішньо переміщених осіб" ($6,3) млн і "Економічне відновлення Донбасу" ($5 млн). Тоді обкатувався механізм субсидування зайнятості: роботодавцям, які створювали як мінімум п'ять робочих місць для переселенців, компенсували до 67% витрат (включаючи зарплату, а також придбання обладнання та інструментів) на строк до одного року. Також японські гроші пішли на підтримку бізнес-стартапів або відновлення підприємницької діяльності переселенців, у яких раніше було свою справу на окупованих територіях (з березня минулого року було реалізовано понад 270 таких проектів).

Тепер представники Програми розвитку ООН (ПРООН) говорять про готовність допомогти нашій країні знайти донорів для фінансування реформ в сфери зайнятості. У минулому році в Україні працювала спільна оглядова місія ООН і Міжнародної організації праці (МОП) з питань зайнятості, яка запропонувала свої рекомендації. Втім, якщо судити за розробленим у Мінсоцполітики проекту закону про реформування держуправління у сфері зайнятості та соціального страхування від безробіття, чиновники поки не особливо прислухаються до думки іноземних експертів.

"Відповідно до рекомендацій ПРООН спочатку треба провести функціональний аналіз Держслужби зайнятості, за результатами якого розробити докладний план, що і як слід робити", - розповіла "ДС" експерт ПРООН з питань реформування соціального сектору Олена Іванова. Але в Мінсоцполітики пропонують зробити з служби Нацагентство зайнятості і вже написали під нову структуру функціонал, який також не цілком відповідає пропозицій міжнародних експертів. Приміром, ПРООН та МОП вважають, що регіональні та місцеві агентства зайнятості повинні бути більш самостійними, вистоювати свою діяльність так, щоб більшою мірою відповідати потребам, що існують у даній місцевості. "Наприклад, в одному населеному пункті багато переміщених осіб, в іншому - закривається містоутворююче підприємство. Місцеві агентства зайнятості повинні вирішувати локальні проблеми, а не надавати однакові пакети послуг по всій країні", - вважає Олена Іванова. Але міністерські чиновники не наважуються давати таку вольницю. Скажімо, перелік професій, для навчання за якими видається ваучер (документ, що дозволяє перенавчитися за рахунок коштів Фонду соцстраху по безробіттю), буде, як і зараз, стверджувати Мінсоцполітики.

До речі, міжнародний досвід використання ваучерів досить різноманітний. Наприклад, у Бельгії роботодавці можуть отримати субсидію (у формі ваучера) за умови найму працівників, які перебувають у складних життєвих умовах. У Німеччині людина, що шукає роботу, може звернутися в приватну рекрутингову фірму і розплатитися за послуги ваучером, отриманими в держслужбі зайнятості. У Латвії чи Італії ваучер дається на професійну перепідготовку, причому місцева влада самі вирішують, як саме їх будуть використовувати.

Безробіття є насамперед наслідком стану економіки. Основна причина, з наслідками якої змушена боротися Держслужба зайнятості, це знищення економіки в цілому. Створюється враження, що в країні планомірно руйнуються всі галузі. Я наведу кілька цифр: оборот роздрібної торгівлі впав більш ніж на третину, на 30% з гаком просіли експорт та імпорт, у середньому на 15-20% впало виробництво в основних промислових галузях, за рік на 110 тис. зменшилася кількість підприємств. Назвіть хоча б один рік за всі 25 років незалежності країни, коли були такі статистичні показники. Як ми можемо очікувати поліпшення ситуації на ринку праці, коли людям немає де працювати?

Я не кажу вже про військовому конфлікті на Донбасі, внаслідок якого збільшилася міграція населення, в тому числі і трудова. І багато з вимушених переселенців не можуть знайти роботу. Щоб вирішити проблему безробіття, потрібні злагоджені дії Верховної Ради, Кабміну і окремих міністерств. Але парламент, який взагалі стурбований іншими темами, перешкоджає будь-якого нововведення з боку Мінсоцполітики. Дуже складно гасити вогонь, коли перші особи країни та державні інституції підкидають дрова і поливають багаття маслом.
Не думаю, що ситуація на ринку праці покращиться найближчим часом.

Також міжнародні експерти звертають увагу на необхідність реорганізації системи професійної підготовки в Україні, яка успадкована від СРСР. Мова йде про фактично двох системах професійно-технічної освіти - під опікою Міносвіти та Держслужби зайнятості. Фінансування ПТУ, які знаходяться у віданні Міносвіти, передали на місцевий рівень, виділивши "в останній раз" гроші з центру. Що з ними буде через рік - ніхто не знає. Центри професійно-технічної освіти Держслужби зайнятості фінансово знаходяться в кращому стані. Але в обох системах ведеться навчання за стандартами, які не переглядалися 40-50 років.

У кінці минуло року уряд Польщі спільно з ПРООН заявило про початок нового проекту - "Розвиток підприємництва серед населення, постраждалого в результаті конфлікту на Сході України" (загальний бюджет $230 тис.), в рамках якого будуть надаватися гранти для початку власного бізнесу. Звичайно, це крапля в океані, але черги з донорів поки що немає. Як і в будь-яких інших сферах, Україна повинна довести свій настрій на ефективні реформи. Ось з цим поки що проблеми.

Держслужба зайнятості є виконавчою дирекцією Фонду обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, який управляється сторонами соціального діалогу - роботодавцями, профспілками і державою. Це відрізняється від європейської практики, де є ще четвертий партнер - інститути громадянського суспільства.

У нас громадські організації не беруть участь у соціальному діалозі, вважається, що профспілки і роботодавці повністю представляють інтереси громадян. Але насправді ні Федерація профспілок України, Федерація роботодавців України не здатні ефективно представляти інтереси застрахованих осіб. Нинішні профспілки, по суті, дісталися нам ще з радянських часів, вони не реформовані і не можуть в сучасних умовах виконувати свої функції. Більше того, хочу акцентувати увагу на тому, що вони становлять менше половини найманих працівників. Не реформована і Федерація роботодавців, яка все ще перебуває під керуванням Дмитра Фірташа. Тому, на моє глибоке переконання, необхідно підключити до соціального діалогу інститути громадянського суспільства, які зможуть доповнити тріаду і, можливо, допомогти її оздоровити.

Також є проблема управління публічними фінансами. У проекті бюджету Фонду соцстраху по безробіттю закладені видатки у розмірі 8,4 млрд грн., у тому числі понад 6,5 млрд піде на допомогу по безробіттю. Служба зайнятості виплачує страхові відшкодування, і це засоби публічних фінансів. Тобто вони повинні витрачатися прозоро, в системі загальнообов'язкового соціального страхування повинні бути впроваджені міжнародні стандарти фінансової звітності. Для чого це потрібно? Суспільство отримає інформацію не тільки про те, куди витрачаються кошти Єдиного соціального внеску, але у нас буде повна картина про одержувачів допомог по безробіттю. Ці дані необхідні для того, щоб мати уявлення про ситуацію на ринку праці та виробити адекватну державну політику в сфері зайнятості.