Чому необхідна дерусифікація
Декомунізація показала, як корисно називати речі своїми іменами. Влада лише визнала історичний факт: комуністичний режим був таким же тоталітарним і злочинним, як і національно-соціалістичний (нацистській). І завдяки цьому визнанню з админістративних будівель почали прибирати радянську символіку (зокрема, на шпилі Верховної Ради нарешті замість зірки було встановлено тризуб, а на парламентських воротах радянські гербі були замінені українськими). З вулиць і площ українських міст, селищ і сіл почали зникати пам'ять пам'ятники комуністичним вождям, а з карти України - топоніми на честь цих вождів, "країни рад" і "великого жовтня". А ще українці, нарешті, перестали святкувати 23 лютого - "день радянської армії" під поглядом "дня захисника вітчизни".
Однак, зважившись порвати з комуністичним минулим, Україна досі не порвала з імперським минулим. Комуністична імперія була лише продовженням російської імперії, яка послідовно вбивала все українське: спалювала гетьманські столиці, знищувала Січ, закріпачувала селян і козаків, забороняла всі прояви української культури: мову, книги, школи, театри, культурні товариства, клуби, газети, навіть українські імена при хрещенні. Як за часів царя, так і при совєтах замість усього українського насаджувалось російське, російськомовне. Незважаючи на це, в незалежній Україні влада уникала навіть розмов про дерусифікацію, оскільки боялася зіпсувати стосунки зі східним сусідом. Альо така страусина тактика Києва лише сприяла відродженню імперських амбіцій у Кремля.
Зараз Росія щосили намагається відродити імперське минуле, самостверджуючись через знищення України. Під гаслами "російської весни" і "руського міра" окуповані Крим і більша частина Донбасу, де тепер систематично викорінюється все українське. Тому, замість того щоб продовжувати ховати голову в пісок, необхідно на державному рівні оголосити політику дерусифікації.
Ця політика повинна поєднувати законодавчі й інституціональні заходи. У законодавстві треба назвати речі своїми іменами і визнати історичний факт: русифікація була протягом віків і зараз залишається основою російської імперської політики, направленої на знищення української ідентичності. Путін чітко назвавши свою мету: "Росіяни і українці - це взагалі один народ". Публічне заперечення факту русифікації, виправдання русифікаторської політики, як і заперечення існування української мови, пропаганда знехтуваних навіть російською наукою фальшивих теорій про "малоросійську говірку" і "український діалект російської мови", друк і розповсюдження літератури й прокламацій подібного змісту - усе це повинно потрапити в Адміністративний і Кримінальний кодекси.
Про важливість інституціональних заходів свідчить діяльність Українського інституту національної пам'яті, який, по суті, ставши мотором декомунізації у всеукраїнському масштабі.
На цей інститут необхідно покласти дві основні задачі. По-перше він повинен вивчати вияви і наслідки дискримінації української мови і насильницької русифікації українців з XVII ст. і до наших днів, знайомити через ЗМІ з результатами своїх досліджень широкі верстви населення, приділяючи особливу увагу просвітницькій діяльності у східних і південних регіонах (у тому числі й на окупованих теріторіях). По-друге, інститут повинен узяти на себе підтримку і координацію общественных ініціатив, державних і місцевих програм, направлених на популяризацію української мови, особливо у молодіжному середовищі.
Зараз подібною діяльністю займається виключно громадськість. Серед багатьох прикладів можна згадати проект "Переходь на українську", який до Дня святого Валентина створив відеозаклик "Мені здається, час настав". Зворушливий ролик розповідає історію молодої сімейної парі з Донбасу, яка вирішила перейти на українську: "Кохана, ти впевнена, що хочеш це почати зараз? Якщо так, можна починати!"
У Харкові 21 лютого, у Міжнародний день рідної мови, стартував проект "Мовомарафон", організований Світланою Охович разом із "Фундацією регіональних ініціатив". Акція тривала три тижню і зібрала 822 учасники, які зважилися перейти на українську і по кілька разів на тиждень виконували мовні завдання. У планах організаторів - зробити "Мовомарафон" регіональним або навіть всеукраїнським. "Хоча у нас є елементи квесту, флешмобу та інших вже відомих форматів, проект доволі унікальний. І інтерес до неї великий", - говорити Охович.
Необхідна державна програма для школярів "Я переходжу на українську". Спочатку робимо один день, коли всі у школі говорять по-українськи, потім можна повторити через місяць і т. д. Але це повинна бути програма із залученням справжніх авторитетів для дітей із числа музикантів, спортсменів, героїв війни з російськими окупантами: "Хочете зробити щось для перемоги над Путіним - говоріть між собою по-українськи". До речі, серед дорослих цей заклик теж знайде відгук.
Про те, що потрібно для покращення українського розділу Вікіпедії читайте тут
