"ZOV": сповідь окупанта, який так нічого й не зрозумів

Подивилася інтерв’ю Юлії Латиніної з російським десантником Павлом Філатьєвим. Він – син російського офіцера-десантника, ветеран війни у Чечні, брав участь в окупації Херсона, залишив ЗС РФ, виїхав до Парижу, там спалив російський паспорт, послав Путіна курсом російського корабля і написав свою книгу "роздумів та емоцій", майже сповідь "ZOV" про свою участь в українсько-російській війні.

"ZOV" я також прочитала. У ній Павло Філатьєв, оцінюючи стан справ в армії РФ, серед інших незручних питань своєму командуванню, керівництву країни, поставив російському суспільству питання: "А чем угрожала Украина Росии?". Він визнав, зрештою, безпідставність та підлість нападу, все ж перекладає значну частину відповідальності за повномасштабне вторгнення 24 лютого в Україну на самих же українців, на нас з вами:

"Я считаю, что вина украинцев в этом тоже есть, когда они не останавливали своих оголтелых, которые орали, что они восемь лет воюют с Россией (с таким же успехом наша пропаганда орет, что мы воюем с НАТО), когда они не затыкали тех, кто собирался маршировать по побежденной Москве, по Красной Площади. Доорались? Несмотря на то, что российская армия показала на весь мир все свои изъяны и бардак в ней, но, тем не менее, в Украине творится Ад и в ВСУ не меньше потерь, чем в ВС РФ, в стране, в которой много наших родственников, гибнут военные обеих стран и мирные жители, оказавшиеся рядом. Наши оголтелые подхватили волну ваших оголтелых и втянули в войну всех и теперь мы все втянуты в безумие…"

Хотілося б з’ясувати в автора: чому він так і не задався питаннями: "а звідки взялися ці "ДНР/ЛНР", як у складі РФ опинився Крим? Хто та яким чином готував "референдуми" там? З ким довелося воювати ЗСУ з 2014 року, хто був там окупантом всі 8 років, хто й навіщо роздавав там російські паспорти?

Крім того, якщо вже автор ZOVа став на шлях пошуків істини і порівнює свій досвід участі у воєнних діях у Чечні та Україні, то мав би розібратися чим відрізняються "взбунтовавшиеся регионы ДНР/ЛНР" від республіки Ічкерії, детально вивчити історію її народу і то не з 1994, а, як мінімум, з 1817-го.

Загалом я у… еее… захваті від цієї прекрасно-наївної традиції росіян починати глобальний аналіз складних проблем історії відтоді, як сам раптом схаменувся на 33 році життя, коли #чтотопошлонєтак, не зробивши анінайменших зусиль щоб хоча б поглянути на минуле хоча би років на сто, а у випадку українсько-російської війни, то й почитати серйозні історичні дослідження хоча б за період з 1654 по 2022 рр.

Впевнено апелюючи до "золотого віку в СРСР" – мовляв, "мы не чужие… Мне казался он (полонений військовослужбовець ЗСУ – Т.Є.) своим и чужим одновременно, вся разница между нами это то, что теперь наши страны в конфликте, а ведь родились мы в СССР…" – добре було б задатися ще одним питанням: чи таким вже щастям було для нас, українців, жити у складі вашого СРСР, чи таким вже "нечужими" ми там почувалися, приміром, після Голодомору й Сандармоху?

Можу відповісти і на питання автора: "Где была церковь?… И как после этого верить церкви?". Церква ваша, Російська православна, є там де й завжди була за весь час існування "симфонії влади" у Московії/Російській імперії/РФ: підтримувала експансію спочатку Московського царства, а пізніше Російської імперії, тепер – Російської Терористичної Федерації.

Пам’ятаєте, як свого часу Федір Достоєвський в "Дневнике писателя" стверджував перед черговою російсько-турецькою війною 1877-1878 рр.: "Константинополь наш!"? Нічого не нагадує? А від РПЦ своєю чергою надходили доповідні записки царю з планами приєднати православних Вселенської церкви до лона РПЦ, а на Константинопольську катедру посадити російського підданого.

Між іншим, в РПЦ та у середовищі "революціонерів-демократів" усіх ґатунків з такими пропозиціями носилися аж до початку Першої світової війни, виходили книги, брошури, публікації у церковній та світській періодиці того часу.

Тим же самим займалася РПЦ в Україні від 1990-х років. Відкрито боролася з українською державністю, створюючи руками УПЦ-МП проросійські "військово-патріотичні" організації, бізнесові проекти, а перед 24 лютого облаштовуючи при храмах УПЦ-МП мініготелі для прийому диверсійних груп.

Патріарх Кіріл благословив російську армію на війну проти нас ще у лютому-березні. Мені навіть здається, що той Головний храм ЗС РФ з іконами Путіна-Сталіна на стінах споруджували не так на честь "75-річчя Перемоги та ратних подвигів російського народу в усіх війнах", як спеціально для проведення урочистого молебню з нагоди бліцкріґу та "захоплення Києва за три дні".

Російські письменники та діячі культури, за невеликими винятками, підтримали путінську терористичну "спецоперацію" відкритим листом в "Литературной газете" 23(!) лютого 2022.

Отже, позиція автора "жертва теж винувата, носить коротку спідниц…" ой, даруйте, "провокувала нас балачками про марші по Красной Площади" і тому "Доп***сь, б***дь!" м’яко кажучи, дивна. Отетовот "Наши оголтелые подхватили волну ваших оголтелых и втянули в войну всех…" взагалі феєрично, просто розчулює до сліз.

Ви це серйозно? Тобто, в РФ ніхто роками не готувався до війни, зовсім? Жодної підозри ще там, у мирному Кримневаші, розповіді бравого товариша по службі, який у 2014 р. "на Донбасі знищив цілий полк ЗСУ" не викликали у Павла Філатьєва питань, а що "братушка" там робив, якщо Україна "не воювала з Росією 8 років"?

ЗС РФ просто так товклися кілька місяців "на ученіях" по периметру кордону, а потім "обідились" на "наших оголтєлих" і зрозгону взяли й перейшли 3 тис км українського кордону? З боєкомплектом, парадною формою та поліцейськими кийками в обозі? Серйозно? Фу.

Насамкінець ще одне гарне питання, яке від 24 лютого не дає мені спокою: а для кого армія РФ везла 45 тис пластикових мішків для трупів і гнала мобільні крематорії? Невже для своїх же військовослужбовців?

Чи таки для нас, українських науковців, вчителів, письменників, політиків, студентів, волонтерів, активістів, просто людей які люблять свою Україну, учасників АТО/ООС та військовослужбовців усього сектору безпеки та оборони України, хто залишився вірним присязі?

Чи не для того ті мішки готувалися, аби повторити Сандармох 1937-го р. і нарешті у 2022-му "остаточно вирішити українське питання", не залишаючи його у спадок післяпутінським поколінням?

Намагання перекласти відповідальність за розв’язану проти нас війну рівною мірою і на нас псує весь текст з доволі об’єктивною оцінкою російських реалій. Даруйте, але мені це дуже нагадує "подвиг в етері" редакторки "Первого канала" Маріни Овсяннікової.

Насамкінець, аби автор ZOVа не сумнівався у моєму праві критикувати його сповідь, додам, що я належу до числа того мирного населення, на чиї голови вранці 24 лютого "обидчівая", але "чемна" та "миролюбна" армія РФ висипала ракети у Києві, вранці 15 березня о 4:05 на моїх очах спалила уламком ракети шіснадцятиповерхівку через дорогу від нас, а 20 о 13:50 прислала персональну ракету у двір нашого будинку.

Я з числа тих українських науковців, кому ще восени 2013 р. на конференції з історії сталінізму у Києві, вдома!!!, доктор історичних наук РАН, тоді ще депутат Законодавчих Зборів Пензенської області, пізніше – член Ради Федерації РФ 2015-2017 від законодавчої влади Пензенської обл. Віктор Кондрашин погрожував, що ми всі "плохо кончим". Я з тих українців, кому ваша "делікатна", "шляхетна" й дуже "вразлива" російська армія везла ті 45 тис пластикових мішків, гнала мобільні крематорії.