Зелені чемпіони. Як шахтарські регіони ЄС прощаються з вугільним минулим
Євросоюз взяв курс на революційні зміни в енергетичній політиці. Відмова від вугілля як джерела енергії стала одним із ключових напрямів у досягненні кліматичних цілей до 2030 р. та кліматичної нейтральності до 2050 р. Як країни — члени ЄС прямують до цієї мети?
Зелений курс ЄС визначив поступову відмову від вугілля як важливий крок до екологічної сталості. На тлі цих змін 41 регіон у 12 країнах — членах ЄС, що активно видобувають вугілля, має трансформуватися. А це загрожує робочим місцям близько 240 тис. людей. Утім, ця трансформація також відкриває нові можливості для розвитку відновлювальної енергетики та створення нових робочих місць.
Графік виконання планів країн ЄС з поступової відмови від вугілля
Отже, у згаданих регіонах, з 240 тис. осіб, задіяних у вугільній промисловості, 180 тис. безпосередньо зайняті у видобутку вугілля, а ще 60 тис. працюють на вугільних електростанціях. І всі вони опиняються перед непростим вибором — знайти альтернативну зайнятість у своїх регіонах, де часто відсутні відповідні робочі місця або потрібні навички для переходу в інші галузі.
Та навіть на тлі цих викликів деякі країни вже роблять кроки до нового майбутнього. У Чехії, наприклад, уряд розгорнув стратегічні рамки для економічної реструктуризації трьох гірничодобувних регіонів. Тим часом у Словаччині вугільний регіон Горна Нітра вже розробляє план дій для свого поствугільного майбутнього. Цікаво, що ці ініціативи зароджувалися на місцевому рівні, а вже потім були підхоплені та підтримані на національному.
Важливу роль у цих трансформаціях відіграє підтримка міжнародних фінансових установ та рішуча політична воля адміністрацій міст. Завдяки їм колишні вугільні регіони поступово перетворюються на приклади успішного переходу до відновлюваних джерел енергії та створення зелених робочих місць.
Одним із піонерів у цьому напрямку стало місто Херлен в Нідерландах, де колись велика частина населення залежала від гірничодобувної промисловості. Тут, за підтримки ЄС та національного уряду, було реалізовано проект з використання шахтних вод для створення першої в світі геотермальної електростанції такого типу. Сьогодні ця система забезпечує відновлюваною енергією близько 500 домогосподарств та комерційних об'єктів, значно знижуючи викиди вуглекислого газу.
Англійське місто Гейтсхед, наслідуючи приклад Херлену, також запустило амбітний проект з використання шахтних вод, що став одним з найбільших у Європі. Державне фінансування дозволило забезпечити опалення для сотень будівель, трансформуючи місцеву інфраструктуру та доводячи, що екологічно чисті технології можуть стати новою нормою.
У Німеччині місто Ессен перетворилося з колишнього шахтарського центру на зеленого чемпіона, реалізувавши проект регенерації на суму 5,3 млрд євро. Ця ініціатива не тільки принесла місту нагороду "Зелена столиця", але й створила 13 тис. нових робочих місць у сфері зелених технологій.
Аналогічно регіон Норд-Па-де-Кале у Франції, колись відомий вугільним видобутком, сьогодні є визнаним лідером у зеленому туризмі, перетворивши свою індустріальну спадщину на культурний і екологічний ресурс.
Інше невелике французьке містечко Лос-ан-Гоель з населенням 7000 мешканців сильно постраждало від вуглевидобувної промисловості, що діяла з 1850-х до 1980-х рр. Після закриття шахт місцевій адміністрації довелося вживати заходів, які охоплювали всі сектори – від реконструкції будівель до туризму, зелених технологій і виробництва відновлюваної енергії. Наприклад, для реставрації даху міської церкви встановили фотоелектричну сонячну установку, яка з 2013-го приносить муніципалітету 5000 євро доходу щороку.
Ці приклади показують, що трансформація вугільних регіонів ЄС можлива та несе в собі обіцянку нового, сталого майбутнього. Вони демонструють, як інновації, політична воля та співпраця можуть відкрити нові горизонти для регіонів, що зіткнулися з викликом енергетичної та екологічної трансформації.
Кількість робочих місць у гірничодобувній галузі скорочується, і ще більше перебуває під загрозою. У польській Сілезії від 15 тис. до 18 тис. працівників гірничодобувних компаній ризикують втратити роботу до 2030 р. Однак у багатьох регіонах сталі робочі місця можуть з лишком замінити втрачені. Секторами з найбільшим потенціалом для цього у згаданому регіоні є будівництво, виробництво, логістика, рекультивація земель та відновлювальна енергетика. За прогнозами, до 2030 р. лише ці галузі можуть забезпечити від 24 тис. до 41 000 тис. місць.
Перехід від вугілля до відновлюваних джерел енергії є складним процесом, що вимагає спільних зусиль на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Проте досвід ЄС показує, що такий перехід можливий і веде не лише до зменшення впливу на клімат, а й до створення нових економічних можливостей та робочих місць. Крім фінансування й інвестицій, важлива активна участь громад у процесі переходу, що дозволяє адаптуватися до нових економічних та екологічних реалій.
