• USD 41.3
  • EUR 43
  • GBP 51.7
Спецпроєкти

Як не варто розповідати про геноцид

При просуванні закордоном української візії про Голодомор як геноцид слід використовувати лише перевірені аргументи, представляти які мають лише люди з незаперечною науковою репутацією

Фото Вінербергера (1933) та Жені Савілова (2022)
При створенні колажу використано фото Вінербергера (1933) та Жені Савілова (2022), опубліковані на сайті Радіо Свобода. Авторка колажу - Тетяна Швидченко
Реклама на dsnews.ua

18 червня 2022 року на сайті чернігівської телерадіокомпанії "Свобода.ФМ" було розміщено повідомлення Максима Омельченка про подію, що 10 червня відбулася у німецькому місті Ессен. Йшлося про захід зі статусом "наукова конференція" під назвою: "Геноцид українців: від минулого до сьогодення". Кореспондент підкреслив, що до участі у конференції долучилася й адміністрація міста Ессен, зокрема – особисто мер Рольф Фліс (представник партії "зелених"). Згадувалася й резолюція учасників конференції, які звернулися до Бундестагу із закликом визнати Голодомор геноцидом. Підкреслювалося, що реакція не забарилася: "На звернення науковців наразі відреагувала одна з правлячих політсил Німеччини – партія "Зелених". Її співголова Омід Нуріпур 11 червня висловився за визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу".

Здавалося б, цілком позитивна для України інформація, адже поширення знань про вчинений раніше та здійснюваний нині Росією геноцид можна тільки вітати.

Але, як і в кожній справі, важливі нюанси.

Зокрема, у розповіді про Голодомор як геноцид важливий як зміст меседжів, так і особи, які їх висловлюють.

Фото із статті Максима Омельченка "Від Сталіна до Путіна: на конференції у Німеччині розповіли про спроби Москви знищити українців", розміщеної на сайті чернігівської телерадіокомпанії "Свобода.ФМ"
Фото із статті Максима Омельченка "Від Сталіна до Путіна: на конференції у Німеччині розповіли про спроби Москви знищити українців", розміщеної на сайті чернігівської телерадіокомпанії "Свобода.ФМ"

Щодо згаданої конференції зауважимо: у тому, що Голодомор був геноцидом, переконувати учасників заходу, а серед них, як бачимо, були представники партії "Зелених" Німеччини, не було потреби. За замовчанням до участі у заході були запрошені лише ті, для кого геноцидний характер Голодомору не підлягає сумніву. І це цілком логічний підхід. Однак, на мій погляд, важливим мало б стати інше завдання – представити на конференції такі аргументи, які були б переконливими для загалу. Таке завдання є тим більш актуальним, якщо взяти до уваги, що учасники конференції звернулися до Бундестагу, де прихильна до України партія "Зелених" змогла б лобіювати ухвалу про Голодомор як геноцид.

З огляду на цю можливість, а також з поваги до партії "Зелених" та солідарної з Україною частини німецького суспільства, важливо надавати лише перевірені аргументи. Мало того, виголошувати їх мали б люди з незаперечною науковою репутацією.

Реклама на dsnews.ua

Чи дотримано це правило на конференції в Ессені?

На жаль, стаття Максима Омельченка не дає підстав для таких висновків.

Спершу – до аргументів.

У тексті статті зазначається: "Загалом жертвами трьох Голодоморів – 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років – стало приблизно 15 мільйонів жителів України". Далі згадується джерело таких даних: "До таких шокуючих цифр дійшли у межах розслідування кримінального провадження, яке у 2019 році розпочала Генеральна прокуратура України".

Отже, йдеться про матеріали саме того кримінального провадження, які у вересні 2021 року було презентовано у виданні "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань" (автори-упорядники Олександр Петришин, Микола Герасименко та Олеся Стасюк). Нагадаємо: книга виявилася видавничим фальсифікатом, а оприлюднені у ній висновки різного роду судових експертиз, зроблених у 2020 р., містять численні фальсифікації та маніпуляції. Інститут історії України НАН України, який є профільною установою з проблеми та періоду, в оприлюдненій у листопаді короткій рецензії на видання, і, насамперед — на розміщений у ній Висновок комплексної судової статистично-криміналістичної експертизи, чітко зазначив: наявна джерельна база й проведені дослідження не дають підстав для висновків щодо вказаної там кількості втрат від Голодомору (10,5 млн, з яких 9,1 млн – в УСРР).

Обкладинка справжнього видання (ліворуч) і видавничої підробки (праворуч)
Обкладинка справжнього видання (ліворуч) і видавничої підробки (праворуч)

У листопаді минулого року було проведено кілька публічних наукових заходів, на яких фахівці з проблеми звертали увагу на фальсифікації у книзі або некоректні підрахунки.

1 грудня 2021 року було оприлюднено написаний фахівцями істориками та демографами Відкритий лист проти фальсифікації історії Голодомору-геноциду, у якому аналізувалися недоліки видання та загалом ситуація в Національному музеї Голодомору-геноциду. До підписання листа долучилися не лише відомі дослідники проблематики, а й представники громадянського суспільства.

21 грудня інша профільна установа – Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України – оприлюднила 26-сторінковий фаховий висновок щодо наявних у книзі підрахунків втрат від Голодомору, які, нагадаємо, також пролунали 10 червня на конференції в Ессені. У загальній частині документа зазначалося:

"Висновок комплексної судової статистично-криміналістичної експертизи містить суттєві вади методичного характеру, некоректне використання інформаційної бази, явну спрямованість на завищення втрат. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України не рекомендує використовувати результати оцінки втрат, наведені у Висновку, у публічному просторі та як докази у суді. Використання завищених оцінок втрат може стати на заваді визнання у світі Голодомору геноцидом та призвести до значного погіршення іміджу Української держави".

Наприкінці грудня 2021 року кілька науковців провели брифінг "Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор", де підсумовували обговорення книги та пов’язаних із нею фальсифікацій. Наголошувалося на неприпустимості фальсифікацій та тих непоправних збитках, яких може заподіяти Україні поширення хибних тверджень як офіційної позиції.

Таким чином, профільні наукові інституції вказали на недоречність поширення цифр втрат від Голодомору, які були викладені у книзі з матеріалами кримінального провадження. Ключовими для такої вказівки стало два мотиви: необґрунтованість цифр та прагнення не допустити погіршення іміджу України у світі. Окрім того, з окремих питань було опубліковано кілька текстів, де було аргументовано проаналізовано наявні у книзі фальсифікації, які спростовуються елементарною перевіркою джерел. Відповідно, нове звернення на конференції в Ессені до сповненої фальсифікацій та маніпуляцій книги є саме тим аргументом, який підважує за кордоном намір визнати Голодомор геноцидом українського народу.

Але це ще пів проблеми.

Не менше важить, хто в Ессені виступив обличчям української позиції. А то якраз добре видно на фотографії.

Насамперед мова про директорку Музею Голодомору Олесю Стасюк – вона третя праворуч на фото. Окрім того, що ця пані була упорядницею розглянутого нами фальсифікованого видання, восени 2021 р. вона ще й подала до захисту дисертацію за темою: "Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932–1933 років в УСРР". А вже 24 грудня 2021 року сумновідома (лауреат премії "Академічна негідність року" у номінації "Спец(з)рада-2021") спеціалізована Вчена рада Д 27.053.01, що діє при Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, одноголосно проголосувала "за" присудження дисертантці наукового ступеня доктора історичних наук.

Дисертаційна праця також виявилася сповненою плагіатом, фальсифікаціями та фабрикаціями. Мало того — дисертантка продемонструвала свою цілковиту некомпетентність у низці важливих для розуміння теми питань. Вказані антинаукові твердження не залишилися без уваги – п’ятеро відомих науковців проаналізували дисертацію та в адресованому до МОН, НАЗЯВО та Експертної ради МОН з історії 72-сторінковому листі вказали на недоліки, несумісні зі званням доктора історичних наук. Про антинауковість праці можна багато говорити і про це вже чимало говорилося, але безсумнівним є одне: не може така людина представляти позицію України за кордоном, не має морального права. Проте пані Стасюк позиціонувала себе на конференції як директорка Національного музею Голодомору-геноциду – інституції національного рівня.

Серед учасників конференції був Володимир Сергійчук, на фото — крайній праворуч. Саме він був "науковим консультантом" при "написанні" Олесею Стасюк дисертації. Незалежно від того, чи то він сам наскільки некомпетентний, що не побачив цілковитої невідповідності написаного тексту принципам наукової праці, чи просто не зміг належним чином відреагувати через субординацію (він підлеглий Олесі Стасюк за роботою в Музеї), але після захисту дисертації Олесі Стасюк, якому він всіляко сприяв, пан Сергійчук також не має морального права представляти Україну за кордоном у питаннях Голодомору. Тим більше — спільно з тією ж Олесею Стасюк.

Ще однією учасницею конференції була Ганна Капустян – вона на фото третя ліворуч. Як професор кафедри гуманітарних наук, культури та мистецтва Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського пані Капустян стала офіційним опонентом при захисті дисертації Олесі Стасюк і дала цій "праці" високу оцінку. Тобто, стала однією із ключових постатей на шляху ствердження сповненої плагіату, фальсифікацій, фабрикацій і виявів некомпетентності праці як докторської дисертації. Цей факт, як і у випадку із Сергійчуком, ставить під сумнів чи то фаховість самої Ганни Капустян, чи то її академічну доброчесність, що по суті підважує її право представляти інтереси України.

Серед промовців і активних учасників конференції був Василь Марочко. Він не причетний до захисту дисертації Стасюк. Але саме ним вигадане твердження про втрати у 3,5 млн осіб в Україні від голоду 1921-1923 років, опубліковане у квітні 2018 року в газеті "Слово Просвіти", без будь-яких додаткових обґрунтувань було перенесено у вже згадане видання "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань". Перебільшена майже у чотири рази (!) цифра втрат засвідчує не лише антинауковість його твердження, а ще й знецінює національно-визвольну боротьбу українського народу та нівелює ту велику допомогу голодуючим, яку Україна в 1922 році отримала від міжнародних місій. Та навіть на 3,5 млн втрат В.Марочко не зупинився. В опублікованому 25 листопада 2021 р. інтерв'ю газеті "День" він вже заявив, що цей голод "забрав понад 5 мільйонів осіб". Не можна науковцю, який створив таку масштабну фальсифікацію, доручати представництво України на конференції такого рівня – це дискредитує Україну та українську позицію.

Ще одним "представником" України на конференції в Ессені став Петро Чернега (другий праворуч, поруч із Володимиром Сергійчуком). Окрім поширюваних ним (у навчальному посібнику!) міфів нацистської пропаганди щодо так званого наказу Жукова про депортацію усіх українців до Сибіру та про знищений більшовиками "з’їзд кобзарів", він у матеріалах Міжнародної науково-практичної конференції "Голодомор 1932 – 1933 років: втрати української нації" (4 жовтня 2016 р., КНУ імені Тараса Шевченка), розповідаючи про Голодомор, заявляв: "сьогодні понад 50% населення […] знову голодує". Тобто, фактично ототожнив ситуацію 2016 і 1933 рр. От такий "науковець". А наукові редактори того видання – В.Сергійчук та В.Марочко – нічого не мали проти.

 Автор цих рядків не повертався б до вже давно проговорених проблем, якби йому не боліло не лише питання визнання Голодомору геноцидом, а й репутація тих німецьких політиків та громадських діячів, які таке звернення підтримують. Біда не за горами: не обізнані з проблематикою, ці щирі прихильники України, довірившись очолюваним Олесею Стасюк фальсифікаторам і взявши на озброєння виголошені нею аргументи, мимохіть можуть підставити під удар як себе (підтримка плагіаторів і фальсифікаторів у Європі, наскільки мені відомо, неприпустима річ), так і загалом справу ухвалення Бундестагом рішення про визнання Голодомору геноцидом. Чи варто казати, якою буде реакція німецького суспільства, коли стане широко відомо про "казус Стасюк"?

Мало того, на конференції 10 червня йшлося водночас і про сучасний геноцид, влаштований Росією в Україні. Неправдива інформація про Голодомор, та ще й виголошена залученими до просування беззаперечних фальсифікацій і плагіату людьми, дасть аргументи для сумніву і в розповіді про сучасні злочини Росії. Можливо, саме цього й домагаються ті ляльководи, які свого часу ініціювали та просували академічно недоброчесні дослідження, а тепер, схоже, на свій розсуд розпоряджаються учасниками конференції? При цьому самі ті науковці можуть бути щирими патріотами та навіть не усвідомлювати, як і в якій грі їх використовують у боротьбі проти України.

Імідж України є надто великою цінністю, щоб так ризикувати ним заради задоволення чиїхось чи то матеріальних, чи то кар’єрних інтересів, розкидаючись мільйонами життів та репутацією української історичної науки. 

    Реклама на dsnews.ua