Будемо жити. Чому Росія майже не має шансів на успіх в Україні військовим шляхом

У Росії дуже мало шансів на бажаний політичний успіх за допомогою масштабних військових дій з низки причин.

Поясню дуже схематично і спрощено.

1. Українське суспільство отримало щеплення війни у 2014–2015 рр. і не здаватиметься.

Останнє опитування Українського інституту майбутнього: 56% українців готові долучитись до формування підрозділів територіальної оборони у разі створення таких у їхній громаді.

Скажу більше: за ці роки війну із Росією пройшли понад 407 тис. громадян України. У тому числі значна частина все ще служить або працює у різних силових відомствах. І близько 200–250 тис. ветеранів, більшість з яких обов'язково повернуться до лав захисників у разі потреби. Потрібно розуміти психологію людей, які пройшли війну.

Тобто в Україні вже є величезна кількість громадян із бойовим досвідом, високою мотивацією і дуже великим бажанням поквитатися за загиблих товаришів і жахи, які російські окупанти влаштували нашій країні.

Уже створено керівні органи територіальної оборони у всіх регіонах, а у прикордонних областях підрозділи ТРО вже укомплектовано більш ніж на 70%. І співпраця між центральною владою і місцевими, спрямована на прискорення формування повноцінної системи національного опору – не без труднощів, звичайно, – але все ж таки вибудовується. Вона стане суттєвою підтримкою нашої армії і кардинально ускладнить роботу диверсійних груп російських спецслужб, подібних до тих, які у 2014 р. захоплювали Донбас під виглядом "мирних" протестувальників.

У багатьох сім'ях є родичі, друзі чи знайомі, які пройшли цю війну і чудово знають, за що наші воюють. За мир на нашій землі, за свої будинки, за своїх коханих, за існування України.

Більшість російськомовних у нашій країні вже чудово розуміють, що фашистський режим, який захопив владу в Кремлі, приносить лише вбивства, тортури і руйнування, а "захищає" російськомовних найчастіше, розстрілюючи "Градами" й "Ураганами" мирні квартали, як це сталося 24 січня 2015 р. у Маріуполі. Це головна військова тактика кремлівського режиму – ховатись за спинами мирних громадян. І вбивати їх, щоб система пропаганди могла приписати цей злочин ворогові.

А простим російським солдатам немає сенсу воювати за яхти і палаци кремлівського оточення. Пограбування українських територій буде головним мотивом лише у частини російських військових. Більшість строковиків йтимуть у бій на підставі наказу, але пропагандистська накачка розвіється після перших великих втрат. До них та їхніх матерів необхідно доносити той факт, що жодної загрози їм Україна не несе, поки вони не приходять зі зброєю на її територію. Москва досягла певних успіхів у будівництві інформаційної залізної завіси, але у вік електронних комунікацій вона аж ніяк не герметична.

Ніхто при здоровому глузді на Росію нападати не збирається. Це могла вигадати лише хвора фантазія кремлівських пропагандистів.

Але Україна навчилася боронитися. А боронитися завжди простіше.

2. Наша армія кардинально сильніша, ніж була у 2014–2015 рр.

І не лише тому, що кожного наступного року збільшується фінансування сектору оборони і безпеки. Наприклад, цього року – черговий рекорд витрат на армію (+13,5% порівняно з минулим). Навіть якщо рахувати в доларах, то це на 30% більше, ніж у 2019-му, у 2,5 раза більше, ніж у 2015-му, і майже у 2,7 раза більше, ніж у довоєнному 2013 р.

І не лише тому, що наша оборонка усе краще оснащує нашу армію. Минулого року підприємства "Укроборонпрому" наростили обсяги виробництва озброєння, військової техніки й іншої продукції на 24% – до 39 млрд грн. Тільки за 2021 р. вони виготовили, модернізували, відновили й відремонтували понад 3300 одиниць озброєння та військової техніки.

3. Десятки країн заявили, що серйозно допоможуть Україні.

За останні два місяці наші союзники вже якісно підсилили Україну. І зараз майже кожного дня до нас прибувають транспортники із спецвантажами. Постачаються найважливіші системи озброєння, техніка і боєприпаси:

- переносні протитанкові комплекси ("вистрілив і забув") різних типів — тепер їхня кількість (включаючи наші, теж далеко не гірші) більша, ніж у росіян бронетехніки, здатної нас атакувати. Зрозуміло, тут кількісний підхід не цілком застосовний, але чим більше у наших бойових порядках таких засобів, тим вища ціна агресії. Особливо у міських умовах. Тут можна згадати хоча б про те, як сумно закінчилася спроба танкового прориву до Грозного під час Першої чеченської війни;

- засоби контрбатарейної боротьби. Військові кажуть, що тепер українська армія чи не найнасиченіша цими засобами армія серед країн НАТО після, ймовірно, армій США та Великої Британії;

- засоби РЕБ (тут військові приховують деталі);

- засоби ППО. У мережі говорять про стінгери, офіційно говорять про ПЗРК, але не розголошують деталі;

- боєприпаси, включаючи артилерійські снаряди великих калібрів.

Понад десяток країн висловили готовність допомагати. Побудовано повітряні мости, якими потоки допомоги у разі потреби можуть серйозно збільшитися. Номенклатуру таких постачань уже обговорено з рядом країн. З рештою йде робота. Йдеться, зокрема, про дуже ефективні системи ППО.

Зважаючи на співвідношення сил, ці кошти вже серйозно зменшують шанси на успіх будь-якої операції росіян. Під успіхом розумію політичний успіх, тобто примус до чогось України. У сьогоднішній ситуації це майже неможливо. Наголошую: саме у сьогоднішній ситуації.

Більш того, Захід показав, що готовий надаватиме фінансову допомогу для стабілізації нашої економіки. Таке рішення вже ухвалила Єврокомісія. Позавчора у телефонній розмові можливі заходи економічної підтримки з боку США обговорили президенти Байден і Зеленський. А всім відомо, що економічна складова будь-якої масштабної війни відіграє важливу роль.

І потім, минулого року Україна продемонструвала значно кращі показники, ніж можна було очікувати з огляду на непрості умови. Це також дає нам міцну базу, щоб спокійно пройти всі складнощі цього року.

4. Росія може використовувати стратегічну авіацію і ракетне наступальне озброєння лише з обмеженим успіхом.

Військові в один голос кажуть, що навіть масований удар незначно послабить оборонний потенціал нашої армії. І потім, якість і кількість подібних російських озброєнь дуже перебільшені пропагандою.

Якщо ж вони будуть бити по об'єктах соціальної інфраструктури (а досвід є величезний), це ще більше розлютить наше суспільство. Але не наблизить капітуляцію. У цьому разі вони отримають найжорсткіший варіант санкцій. Тож ймовірність такого сценарію вкрай мала.

5. Наша армія вже має досвід успішного протистояння супротивнику.

Навіть попри зраду чи неймовірні "помилки" тодішнього військово-політичного керівництва. Операція біля Дебальцевого у 2015 р. показала, що недоукомплектовані одна бригада та п'ять добробатів перемололи переважне ударне угруповання росіян і позбавили їх шансу далі наступати. На думку учасників тих подій, якби не зрада вищого командування України, могли б звільнити значну територію, аж до Луганська і кордону (посилання на інтерв'ю у коментарі). Повторю: сьогодні армія значно сильніша.

І якщо тоді суспільство не дозволило реалізувати Мінські угоди у варіанті Кремля, то зараз не дасть і поготів. Бо більшість громадян України не схожі на самогубців. І не хочуть перетворити всю Україну на окуповану ДНР, де зарплати вже вдвічі нижчі від середньоукраїнських, де підприємства розпиляні на металобрухт, де до лав бойовиків ідуть через повну відсутність роботи або щоб не закатували до смерті у фашистській в'язниці "Ізоляція".

6. У такій ситуації США немає сенсу нас здавати заради торгу з Росією.

Після Афганістану Байдену і демократам це просто політично невигідно. Потужною підтримкою вони вибили козирі у республіканців, які традиційно критикували Обаму через те, що він проспав вторгнення Росії в Україну в 2014 р. Тепер США не можуть дозволити собі невдачу в Україні – це назавжди позбавить їх статусу лідера Заходу і кардинально послабить у стратегічному протистоянні з Китаєм.

Тож не вірте пропаганді російських агентів в Україні, які постійно стверджують, що нас хтось здасть.

У ситуації, коли багато країн Заходу настільки серйозно підтримують Україну, навіть теоретичним агентам Кремля в українській владі буде важко на це дуже вплинути. Так само, як Трамп не зміг піти на угоду з Кремлем, хоч росіяни цього дуже хотіли й домагалися.

Навіть якщо вважати фактом те, що Макрон намагається до своїх виборів протягнути угоду щодо Донбасу, Україна не піде на здачу своїх інтересів. А США і Британія, розуміючи ризик дестабілізації України в цьому разі, теж не дозволять такому статися.

7. Силовим способом тиснути на Україну майже неможливо.

Ризики є в іншому. Поєднання серії гібридних атак із прагненням низки скривджених владою впливових і заможних людей до реваншу цілком може спровокувати внутрішні заворушення. Ось тоді загроза вторгнення зросте. Але 2014–2015 рр. показали, що і з такою дестабілізацією ми зможемо впоратися. Уже є досвід.

Гібридні атаки на енергетику теж не повинні нас зламати – перебої можливі, комфорту це нікому не додасть, загалом подібні проблеми можна вирішити.

Загалом, можливість масштабного вторгнення невелика.

Але нам треба навчитися жити із постійною загрозою. І при цьому повноцінно жити, вчитися, працювати, робити наукові відкриття, писати вірші й картини, любити і ростити дітей. Навчитися розвиватись. Як це робить Ізраїль, наприклад.

Тож житимемо.